Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

годованих свиней вигонить звідси,

так вся годівля марне пропаде,

покинуть їсти, як почують волю.

Не дам нізащо.

Пастух

Так тебе й спитають!

Свининець твій однаково не встоїть:

король тут хоче збудувать шпиталь,

щоб всіх людей загодити, а разом

шпиталь той буде й за тюрму служити.

Тюрма для божевільних! Добра штучка!

Се вигадав один учений лікар

і написав про те грубезну книгу,

а наш король йому дав надгороду

і вже тепер новий наказ готує,

кого вважати треба божевільним,

хто має право на «шпиталь довічний».

Отож як вижену твоїх свинчат,

то вже не вернуться назад, а просто

на другий фільварок переведу їх.

Я вже казав підпаскам відмикати

обори й стайні. Чуєш рев і галас?

Чутно рев бидла і ржання коней, випущених на волю.

Ну, відступись, я відчиню й сей хлів.

(Іде до воріт і хоче відчинити замок, служебка кидається за ним, хапає за руки і не дає відмикати, борикається.)

Служебка

Не дам, не дам!

Пастух

Та відчепись, бідо!

Штовхає непомалу і відпихає далеко від себе. Відчиняє ворота. Світло вривається раптом у хлів, скрізь робиться видно, тільки в найдальших закутках зостається сутінь. Пастух одчиняє хвірточки обох закут в прохід, що веде до воріт. Декотрі свині кидаються прожогом в ворота, інші збиваються купами по кутках, крутяться на місці, мов замотиличені, в проході. Пастух виганяє їх і розганяє, щоб не товпились, потім іде по кутках і виганяє звідти лінивих, що залягли по сажах. Лицар-в’язень, побачивши, що пастух наближається до нього, ховається в темний куток, але пастух торкає його палицею, лицар видає невиразний гук, щось середнє між людським криком і звірячим, потім зривається і раптом біжить до брами. Служниця заступає йому дорогу, він відпихає її і біжить далі.

Пастух

Ой, що се? Хто се? Стій!

Служебка

(люто)

Держи! Лови!

(Кидається в ворота слідом за лицарем.)

Будівничий

(увіходить)

Ну, що ламати? Звідки починати?

Гей, хлопці!

Юрба робітників і помічників будівничого увіходить.

Пастух

Та пожди! Ось тут халепа.

Тут вирвався якийсь бурлака-волоцюга…

Будівничий

(коло воріт)

Се чи не той, що там на гору лізе?

Пастух

Він, він! Той самий!

Будівничий

А що за баба

там репетує? Гляньте, хлопці, гляньте!

Робітники товпляться коло воріт і сміються.

Служебка

(гукає; приходить юрба підпасків. До підпасків)

Хлоп’ята, слухайте, полізьте вгору,

зловіте он того, що лізе.

Будівничий

Схаменись!

Того ж не ловлять, хто на гору лізе.

Адже у вас такий закон і звичай:

лежачих бить, таких, що вже ввірвались,

а поки лізуть вгору, хай там лізуть.

Ламайте, хлопці, стіну, щоб видніше.

Робітники ломами й сокирами ламають стіну, вона незабаром падає. Одкривається вид на скляну гору. Видко, як лицар дереться вгору, чіпляючись за кришталеві виступи гори. Незабаром на даху кришталевого замку показується принцеса.

Принцеса

Як далеко, як широко

видно білий світ!

Лицар

(на середині гори)

Що се так бринить високо?

Се її привіт!

Принцеса

(завважає його)

Не губи життя даремне,

повертай назад!

Лицар

Що життя мені тюремне?

Я йому не рад.

Принцеса

Але ж тут, пожалься, боже,

знову жде тюрма!

Лицар

Умовляння не поможе,-

вороття нема.

Принцеса

Та поглянь, он сонце гоже,

згинула зима,

хутко згине все вороже…

В цю хвилину налітає порив холодного вітру, лицар прищулюється в западині гори.

Згину я сама!

(В розпачі сплескує руками. З високості чутно ячання лебедів і крик диких гусей, що летять у вирій довгими ключами. Принцеса здіймає до них руки.)

Гуси, гуси, лебедята,

візьміте нас на крилята,

понесіте світ за очі,

на полудня, геть з півночі!

Гуси й лебеді відповідають жалібним криком; здіймається більший вітер, насуває біла хмара, сонце ховається і починається метелиця. Птиці зникають в білому хаосі.

Лицар

Ой лихо! дубнуть, мліють руки!..

(Пускає руки й скочується з гори в діл.)

Принцеса

Я вдруге не стерплю розлуки!

До тебе йду

на волю й на біду!

(Кидається з даху і теж скочується в діл.)

Вся юрба в долині

(будівничі робітники, пастух, служебка і підпаски, що досі напружено ждали кінця сцени)

Ох!..

Служебка

Що, розбились?

1-й робітник

Принцеса мертва.

Служебка

Слава тобі, боже!

А він? живий?

Будівничий

(що стоїть близько біля тих, що впали)

Вони обоє дишуть.

Пастух

(до підпасків)

Несіть їх до шпиталю!

Підпаски хочуть взяти лицаря і принцесу, будівничий киває рукою своїм, ті оточують його і впалих.

Будівничий

Ні, стривайте.

Я знаю добре всі ті переходи:

тюрма, шпиталь, а потім знов тюрма,

і так довіку. Хлопці, не даваймо!

Доволі з нас тих тюрем і шпиталів!

Махає рукою і, здвигнувши плечима, йде собі геть. Пастух, служебка з підпасками наступають, будівничий і робітники одбиваються; спершу борються голими руками, потім ідуть в діло палиці, кілки й каміння.

Лицар

(слабким голосом)

Не бийтесь марне… Ми однак помрем…

1-й робітник

То ми тепер не так за вас б’ємось,

як за самих себе.

2-й робітник

Еге ж, обридло

хліви, шпиталі й тюрми будувати.

3-й робітник

А потім руйнувати…

4-й робітник