Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"

Лицар

Було колись!

Принцеса

Одвага в серці жевріла, мов пломінь,

їй не страшні були ні гори-кручі,

ні урвиська-яри…

Лицар

Було колись…

Не вернеться… Я втомлений - навіки.

Молодий хлопець

Ти втомлений? З якої ж то роботи?

Лицар

Ох, без роботи томляться ще гірше.

Не знаєш, хлопче, як неволя томить!

Принцеса

Я знаю, друже, але й те я знаю,

що крила знов на волі виростають

у соколів приборканих.

Лицар

Шкода!

Або не сокіл я, або спалила

мені неволя крила, тільки чую,

душею чую - їм не відрости.

Принцеса

Але ж недавно ще вони махнули

так широко!

Лицар

То був порив остатній,

він показав, що крил моїх - нема,

що то була якась мана, облуда,

немов я чув їх в себе за плечима.

І… слухай… я признаюсь… не одвага

мене на гору несла… розпач, люба.

Мені здавалось - вороття немає,

хоч добре тямив, що нема й рятунку.

Принцеса

Ні, ні, неправда, ти на себе клеплеш.

Тоді ти так не думав, а тепер

тебе чорнить зрадлива пам’ять…

Лицар

Може…

Однаково… Та вір мені, тепер

я втомлений навіки. Той порив

порвав мені востаннє ржаву душу,

її неволя ржею так посіла,

а що порвало - героїзм чи розпач,-

сама ти зваж.

Принцеса мовчить, і сльози виступають у неї на очах.

Молодий хлопець

(тихо, але зважливо)

Ходім!

Принцеса

(до лицаря, з благанням)

Ходімо, любий!

Лицар

Ні, не піду.

Принцеса

(з риданням)

Прощай!

(Повертається йти; хлопець бере її за руку.)

Лицар

(з раптовою безсилою злобою)

А, ти, зрадлива!

Ти, безсоромна! Женихів міняєш,

мов рукавички! Був король, був лицар,-

раніше, певне, був пастух чи конюх,-

тепера хто? Той хлопець кучерявий?

Віншую, пане майстре! Не надовго!

Молодий хлопець

(здіймаючи уламки кришталю)

Бігме, не втерплю, голову розкрою!

Принцеса

(утримує його за руку)

Стривай, лежачого не б’ють. Лицарю,

я дякую тобі за стидкі речі,-

тепер мені тебе не трудно кинуть.

Ти, певне, знов здоровим, дужим станеш,

але для мене ти вже вмер. Я друга

сьогодні поховала, може, завтра

зустріну ворога. Бувай здоров.

(До хлопця.)

Ходім! Пора! Ти марне час прогаяв,

дивись, товариші вперед пішли.

Молодий хлопець

Я нажену.

(Рубає.)

Гей, пане будівничий!

Скажіть, ми хутко станем на горі?

Будівничий

Який швидкий! Ні, молодче, не хутко,

се діло довге, як осіння казка.

Принцеса

Зате скінчиться справжньою весною!

Лицар

(понуро, сидячи нерухомо на низькому уступі)

Ще після осені зима належить.

Будівничий

Але ж й зимі на світі є кінець.

Кінець, може, колись буде.

Тифліс, 25.01.1905 р.

Діалог

Натовп людей, промови, гамір. Одна пара, Монтаньяр 8 і Жірондист, 9 в палкій суперечці одбивається від гурту і кінчає на одшибі почату розмову.

Монтаньяр

Послухай, громадянине, ти знаєш,

я, монтаньяр, ненавиджу тебе

і всі твої великопанські мрії.

Жірондист

Великопанські?

Монтаньяр

Вже ж, великопанські!

Зреклися ви титу́лів, привілеїв

і хартій паперових лиш на те,

щоб хартії неписані дістати,

на привілей посвітачами бути,

героями для всіх віків потомних.

Ви Цезаря свого не пощадили,

аби на титул Брутів заслужити.

О, тії Брути! Се ж і є те кодло,

з якого Цезарі виходять потім!

Хто хоче буть республіканцем добрим,

хай гострить меч на Брута щонайперше.

Жірондист

А Цезарям своїм хай б’є чолом,

бо тії дозволяють всім, хто хоче,

на голову, посвячену тріумфом,

болотом кидать, жартами масними,-

все стерпить голова, аби жива.

Монтаньяр

(дивиться на голову Жірондиста)

А нежива стерпіти може й більше.

Жірондист

Ні, громадянине, до неживої

болото вже не пристає так легко,

а надто, як ще й кров її обмиє…

Кров Цезаря проливши, Брут обмив

усе болото цезарських тріумфів.

(Задумується.)

Не думав він про се, меча здіймавши…

Монтаньяр

А то й не зняв би?

(Заглядає Жірондистові в вічі.)

Жірондист

(зітхає)

Може б, і не зняв.

Монтаньяр

(щось записує собі в книжечку)

Спасибі, громадянине!

Жірондист

За віщо?

Монтаньяр

Про те вже знаю я… скажи одно:

замість болота ти хотів би крові,

чи все ж пречиста діва гільйотина

для тебе зависока?

Жірондист

Се ж до чого?

Монтаньяр

Так, ні до чого, жарт! Бувай здоров!

Розходяться.

Жірондист

(увіходить у свою камеру і, спиняючись на порозі, звертається до товаришів, що на коридорі)

До завтрього, товариші! Запевне,

побачимось…

Жірондист

(з коридора)

На ешафоті, може!

Монтаньяр

(тепер він тюремник)

Не вільно розмовляти, громадяни!

Вже спати