Читати книгу - "Драматичні твори, Леся Українка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Всі розходяться. Жірондист зачиняє в своїй камері двері від коридора. Чутно, як Монтаньяр замикає їх на ключ. Жірондист сідає читати. Який час тиша, далі бренькіт ключа в замку, відчиняються двері, увіходить Монтаньяр.
Монтаньяр
Добривечір, мій Бруте!
Жірондист
Що вам треба,
мій пане?
Монтаньяр
Се чому так титулуєш?
Жірондист
Бо «громадянин» - недоречний титул:
шпиг і тюремник - пан тепер над нами,
та до громади з ним ми не пристанем,
то й назви «громадянин» не дамо.
Навіщо теє зайве лицемірство?
Монтаньяр
Як так, то й так. Негречність я прощаю
тому, хто завтра йде на ешафот.
Жірондист
(міниться на лиці, але промовляє спокійним голосом)
Я завтра йду? Ти се напевне знаєш?
Монтаньяр
Так, напевнісінько.
Жірондист
Лиши мене,
я мушу листи написать.
Монтаньяр
До друзів?
Так всі ж вони, ті друзі, незабаром
тобі услід підуть - чи варт писати?
Я б не трудився.
Жірондист
Я писати буду
до незнайомих друзів. Я лишу
свій заповіт нащадкам по ідеї.
Монтаньяр
Даремна праця.
Жірондист
Ти, як ниций кат,
хотів би знищити не тільки тіло,
а й розум, виточив би вкупі з кров’ю
мою ідею!
Монтаньяр
Якби так, без крові,
я з тебе виточити міг ідею,
то кров і тіло хай би пожили.
Жірондист
Таке життя було б од смерті гірше.
Але не діждеш ти, бо за ідею
ми всі готові вмерти як один.
Монтаньяр
Та чи вона за вас готова жити?
Жірондист
Ідея - вічна.
Монтаньяр
Як і ваше тіло,
ні більш, ні менш.
Жірондист
Та що се ти говориш?!
Монтаньяр
Вкажи мені ідею, що жила
хоч трохи довш, ніж покоління людське?
Жірондист
А християнство?
Монтаньяр
Скільки поколіннів,
то стільки й християнств було на світі,
коли не більше. Не зогнив ще хрест
після розп’ятих, як уже в ідею
гнилизна кинулась і ті «церкви»,
мов плями цвілі на сирій будові,
повстали на громаді християнській.
Проказою взялася Візантія,
і Рим живим мерцем одразу став
і заразив собою всі народи.
Жірондист
Але ж бо не в церквах жила ідея,
а в людях тих, замучених героях,
що так одважно йшли на муки й смерть.
Монтаньяр
А з ними вкупі йшла на смерть ідея.
Бо, сам скажи, в кому ж було їй жить?
Жірондист
В нащадках тих героїв.
Монтаньяр
Ті нащадки
вже не були героями самі,
вони були панами, вояками,
рабами і попами, ну, чим хочеш,
і християнство стало панувати…
Воно з людьми жило, з людьми й мінилось.
Як думаєш, се ж може буть, що з тіла
апостола Петра зросло колись
те дерево, з якого трон вигідний
для папи римського майстри зробили?
Що більше вічне - тіло чи ідея?
Таку й твоєму тілу вічність дасть
пресвята діва наша гільйотина.
От перше голова з плечей впаде
і в кошику опиниться низенько,
а кров із жил напоїть ту травицю,
що проросла навколо ешафота,
а решта крові піде вкупі з тілом
в землі перебувати всякі зміни
такого ж вічного життя, як те,
що випало на долю християнству,
та випаде й твоїй ідеї вічній.
Ви всі зогнити маєте, мій пане.
Жірондист
Коли се так, то вже ж не тільки ми,
а й славні переможці монтаньяри.
Монтаньяр
Запевне так! А тільки в тому річ,
хто перший зогниє, а хто остатній,
чий світ раніше згине.
Жірондист
Як то - світ?
Монтаньяр
Невже ти не додумався до того,
що кожний мозок має власний світ?
Що жірондист живе на іншім світі,
ніж монтаньяр? Що ми будуєм різне,
і на твоїй підвалині не може
стояти те, що встоїть на моїй?
І хоч ні ти, ні я того не знаєм,
кому й чому підвалини послужать,
та кепський був би з мене будівничий,
якби я не хотів міцніше класти
і в праці переважити тебе.
Жірондист
Навіщо?
Монтаньяр
А на теє, щоб сказати:
я найсильніший, поки я живу,
і через те я житиму найдовше.
«Ти довголітній будеш на землі» -
от де правдива вища надгорода
народам, партіям та й одиницям.
Жірондист
(через хвилю задуми, сумно)
Як здумаю про ту нещасну землю,
злочинами порослу, злиту кров’ю,
то мимохіть слова в душі зринають:
ні, наше царство не від сього світу!
Монтаньяр
А, в добрий час! От знов велике чудо
пречистої мадонни-гільйотини!
Се жірондист перед лицем її
культ розуму зміняв на культ містичний.
«Як чорт зостарівся - в ченці пішов!» -
говорить наша приказка французька.
Що ж, як роздумати, воно й практично:
сей світ чи сяк, чи так пропав для тебе,
то варто хоч «того» запобігати.
Хто знає, може, й сам Лавуазьє 11
забув науку всю для отченаша
в останній час.
Жірондист
Лавуазьє умер?!
Монтаньяр
Авжеж, на ешафоті, як годиться.
Жірондист
Не вірю! Се неправда! Се занадто
злочин великий - навіть і для вас!
Монтаньяр
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори, Леся Українка», після закриття браузера.