Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Шекспір Вільям"

Ах, не було ще на світі істоти чарівнішої за неї: поруч імператора могла б вона лежати — і він слухався б її, наче раб...

Яго
Ні, це не для вас.

Отелло
Повісити її! Я тільки пригадую собі, яка вона... Так чудово вишиває!.. Так майстерно грає!.. О, своїм співом вона могла б приручити найлютішого хижого ведмедя!.. Такий високий,
такий досконалий розум! Така дотепність!

Яго
Тим гірше.

Отелло
О, в тисячу, в тисячу разів!.. І ще ж яка вона привітна в поводженні!

Яго
Еге, аж надто привітна.

Отелло
Так, звичайно... А проте, як жаль, Яго!.. О Яго! Як жаль, Яго!

Яго
Ну, коли ви такі закохані в її вади — дайте їй цілковиту волю грішити; бо якщо ті вади вас не обходять, то іншому немає до них діла.

Отелло
Я порубаю її на шматки... Наставити мені роги!

Яго
О, то паскудство!

Отелло
З моїм підлеглим!

Яго
Це ще паскудніше!

Отелло
Дай мені отрути, Яго. Цієї ж ночі! Я не вимагатиму від неї пояснень, щоб її тіло й краса не захитали моєї рішучості... Цієї ж ночі, Яго.

Яго
Не вбивайте її отрутою; задушіть її на власному ліжку, на тій самій постелі, яку вона заплямувала.

Отелло
Добре, добре... Така справедлива кара мені до вподоби; дуже добре!

Яго
А щодо Кассіо — покладіться на мене... Сьогодні опівночі ви дещо почуєте.

Отелло
Чудово

Звук сурми.

Чуєш? Що там за сурма?

Яго
З Венеції звістки, напевно. Ось
Лодовіко прибув; від дожа він.
А з ним сюди іде дружина ваша.

Входять Лодовіко, Дездемона та почет.

Лодовіко
Вітаю вас, достойний генерале!

Отелло
Вітаю й вас всім серцем я, синьйоре!

Лодовіко
Дож і сенатори вам шлють привіт.

(Передає Отелло пакета)

Отелло
Цілую посередника їх волі.

(Розпечатує пакета її читає)

Дездемона
Новини є, Лодовіко-кузене?

Яго
Я дуже радий бачить вас, синьйоре;
Вітаю вас із прибуттям на Кіпр.

Лодовіко
Спасибі. Як тут Кассіо, наш славний
Заступник генералів?

Яго
Та живе.

Дездемона
Кузене, у заступника із мужем
Велика вийшла прикрість і розрив.
Але повернете ви все на добре...

Отелло
Цього ви певні?

Дездемона
Що, мій .пане?

Отелло
(читає)
"Негайно виконайте це, якщо..."

Лодовіко
Це не до тебе; він листа читає.
То посварився з Кассіо твій муж?

Дездемона
Так, дуже прикро. Я б дала багато,
Щоб помирить їх. Кассіо люблю я,

Отелло
О пекло!

Дездемона
Що, мій пане?

Отелло
Де ваш розум?

Дездемона
Він сердиться?

Лодовіко
Можливо, розгнівив
Його цей лист; здається, там наказ
Вертатися мерщій йому додому,
А Кассіо його заступить тут.

Дездемона
Яка ж я рада!

Отелло
Справді?

Дездемона
Що, мій пане?

Отелло
Я радий, що ума ви позбулися.[11]

Дездемона
Отелло, любий, що це означає?

Отелло
Диявол!..

(Б'є її)

Дездемона
Цього не заслужила я!

Лодовіко
Мій генерале, та цьому ніхто
В Венеції ніколи б не повірив,
Хоч би й поклявся я, що бачив сам.
То вже занадто! Треба попросити
Пробачення у неї. Гляньте, плаче!

Отелло
Диявол! О диявол!
Якби земля вагітніти могла
Від сліз жіночих — з кожної краплини
Родився б крокодил у неї... Геть!
Геть із моїх очей!

Дездемона
Іду, щоб вас
Ще більше не гнівити, мужу мій...

(Іде)

Лодовіко
Яка покірлива у вас дружина!
Верніть її, прошу вас, генерале.

Отелло
Синьйоро!

Дездемона
Що, мій пане?

Отелло
Вона потрібна вам?

Лодовіко
Мені потрібна?

Отелло
Просили ж ви, щоб я її вернув.
Вона вернутись може, й ще вернутись,
І знову йти, і знов вернутись... Так!
І може плакати, синьйоре, плакать...
І, як сказали ви, вона покірна...
Покірна... О, аж надто вже покірна!
Ну, плачте ж, плачте... Так! Я прочитав...
О, як чудово удає страждання!..
Наказ мені вернутися додому...
Ідіть собі!.. Пришлю по вас я згодом...
Синьйоре, я наказові корюся;
Вернусь в Венецію... Геть! Забирайтесь!

Дездемона виходить.

Посаду здам я Кассіо... Сьогодні ж
Прошу вас повечеряти зі мною.
Синьйоре, дуже радий вас вітати.
У нас на Кіпрі... О, цапи і мавпи!

(Виходить)

Лодовіко
І це той мавр шляхетний, що його
Сенат за бездоганного вважає?
Це той шляхетний дух, це та істота,
Якої зворушить не може пристрасть?
Це доброчесність та тверда, якої
Ні куля випадку, ні стріли долі
Ні ранити не можуть, ні вразити?

Яго
Змінився дуже він.

Лодовіко
Чи при собі?
Чи розум не потьмарився йому?

Яго
Він те, що є. Засуджувать не смію.
Дай бог, щоб він був тим, чим міг би бути,
Але не є!

Лодовіко
Як? Бить свою дружину?

Яго
Звичайно, негаразд; та я бажав би,
Щоб не зробив він гіршого нічого.

Лодовіко
Чи завжди він такий? Чи це той лист
Так схвилював йому гарячу кров
І вперше викликав гидкий цей вчинок?

Яго
На жаль! Нечесно те було б, якби я
Розповідав, що бачив я і знаю.
Пильнуйте, то побачите самі;
Його учинки власні вам покажуть
Все без моїх пояснень. Стежте добре
І примічайте, що то буде далі.

Лодовіко
Як жаль, що я у ньому помилився!

Виходять.

СЦЕНА 2

Кімната в замку.
Входять Отелло й Емілія.

Отелло
То ви не бачили нічого?

Емілія
Не чула і підозри я не мала.

Отелло
Та з Кассіо ви ж бачили її?

Емілія
Але не бачила лихого в цьому,
Бо чула кожне слово з їх розмови.

Отелло
Як? То невже ніколи не шептались?

Емілія
Ніколи, генерале.

Отелло
І від себе
Вони не відсилали вас?

Емілія
Ніколи.

Отелло
По віяло, по маску, рукавички?..

Емілія
Ніколи, генерале.

Отелло
Дивно!

Емілія
Я
Готова поручитися за неї
Душею власною. Якщо у вас
Інакша думка — геть її відкиньте!
Вона даремно серце вам турбує.
Коли думки такі навіяв вам
Якийсь негідник — хай впаде на нього
Прокляття з неба, кара, як на змія!
Якщо вона не чесна і не чиста,
Якщо вона не вірна — о, тоді
Нема чоловіків щасливих зовсім,
І найчистіша із жінок тоді —
Брудна, як наклеп!

Отелло
Попросіть її.

Емілія виходить.

Сказала досить. Звідниця звичайна
Сказала б стільки ж; хитра шльондра... Так...
Вона — замок і ключ огидних тайн!
А теж навколішки ставати вміє
І молиться — я бачив часто сам!

Входять Дездемона й Емілія.

Дездемона
Чого бажаєте, мій володарю?

Отелло
Ідіть сюди, голубко!

Дездемона
Що таке?

Отелло
Я хочу глянути вам просто в вічі...
На мене подивіться!

Дездемона
Ах, яка
Жахлива примха!

Отелло
(До Емілії)
А тепер, синьйоро,
Прошу: мерщій беріться до роботи!
Облиште полюбовників; замкніть
Всі двері; а коли хто йтиме — враз
Покашляйте: кхи, кхи! Або гукніть!
О, ви майстерна, звіднице, у цьому!
Ну, швидше! Забирайтесь!

Емілія виходить.

Дездемона
Я благаю...
Навколішки благаю, поясніть,
Що означають ці слова? Я чую
Лиш лютий гнів страшний у вашій мові,
А слів не розумію...

Отелло
Хто ти, ну?

Дездемона
Дружина ваша, мій синьйоре, я;
І віддана, і вірна вам дружина.

Отелло
Заприсягнись тепер
І засуди себе, адже й диявол,
Як гляне у твоє небесне личко,
Вхопить тебе, напевно, побоїться...
Тож засуди сама себе подвійно:
Заприсягнись, що чесна ти!

Дездемона
Мій боже!
Ти відаєш єдиний — правда це!

Отелло
Бог відає, що ти уся зрадлива,
Як пекло!

Дездемона
Перед ким, скажіть, мій пане,
І з ким? І як зрадлива я?

Отелло
Іди!
Ох, Дездемоно! Геть!.. Іди! Іди!

Дездемона
О день страшний! Чому у вас ці сльози?
Невже то я, мій пане, їх причина?
Ви думаєте, може,— батько мій
У тому винен, що вертають вас
В Венецію? То не виніть мене:
Адже від нас обох він одвернувся.

Отелло
Якби на те була небесна воля
Мені послати випробу найтяжчу;
Якби лились дощем і горе, й сором
На голову мою простоволосу;
Якби загруз я в злиднях аж по вуха
І сковано було б мене й усі
Мої надії разом,— о, тоді
Знайшов би я в якімсь кутку душі
Терпцю хоч краплю; та зробити з мене
Опудало недвижне, щоб на нього
Ліниво пальцем тикала зневага...
Та й це б я стерпів... Легко, дуже легко!
Але щоб тут, де зберігав я серце,
Де все моє життя, без чого — смерть;
Де джерело, з якого б'є життя
І без якого висохло б воно,-
Тоді його чи викинь, чи лиши
Багниськом, щоб у нім плодились жаби!..
Тут... Ні, тут відміни свій вид, терпіння,
Рожевоустий, юний херувиме,
І лютим стань з лиця, неначе пекло!

Дездемона
Я сподіваюсь, муж мій благородний
Вважає чистою мене.

Отелло
О так!
Як чисті мухи ті, що по різницях
В мерзоті плодяться й рояться влітку!
О ти, отруйне зілля чарівне,-
Таке солодке, запашне й прекрасне,
Що розум тьмариться,— о, краще б ти
Ніколи й не родилася на світ!

Дездемона
Який же гріх я з незнання вчинила?

Отелло
Невже для того створено оцей
Папір прекрасний, цю чудову книгу,
Щоб тільки написати там "повія"?
Що ти вчинила?.. Що вчинила!.. О!
Ти — сміття людське, вулична ти дівка!
Я б щоки розпалив собі, як горно,
Де скромність обернулася б у попіл,
Якби назвать твої діла надумав!
Що ти вчинила?.. Від твоїх учинків
І небо міцно затуляє носа,
Заплющується місяць, навіть вітер,
Що на землі нічого не минає,
Цілуючи розпусно,— навіть він
Від сорому в печери заховався
І слухати не хоче... Що вчинила!
Повія безсоромна!

Дездемона
Ні, клянусь!
Клянуся небом, ви несправедливі!

Отелло
Ви не повія?

Дездемона
Ні, клянуся вам
Христом! Як кубок цей лише для мужа
Від дотиків брудних і незаконних
Сумлінно берегти — не значить бути
Повією, я — не повія.

Отелло
Ні?

Дездемона
О ні! Клянусь моїм спасінням?

Отелло
Як?
Чи це ж можливо?

Дездемона
О, рятуй нас, небо!

Отелло
Тоді пробачте...
Я вас вважав за шльондру венеційську,
Що спритно вийшла за Отелло...

(Кличе)

Пані!
Що маєте ви службу протилежну,
Аніж святий Петро, й стережете
Ворота пекла!

Входить Емілія.

Ви, ви, ви! Так, ви!
Скінчили ми; ось гроші вам за труд.
Мені, будь ласка, двері відімкніть
І зав'яжіть собі язик.

(Виходить)

Емілія
Мій боже!
Що він собі надумав, наш володар?
Що сталося, синьйоро дорога,
Що з вами?

Дездемона
Наче я в півсні...

Емілія
Синьйоро!
Що сталося з господарем, моїм?

Дездемона
Із ким.?

Емілія
З господарем моїм, синьйоро.

Дездемона
Хто ж твій господар?

Емілія
О синьйоро люба,-
Той самий, що і ваш!

Дездемона
Мого нема...
Не говори, Еміліє, до мене.
Я плакати не можу; слів бракує...
Немає сліз, і слів нема, крім сліз...
Прошу, покрови шлюбні постели
Мені на ліжко на ніч, не забудь...
І муж хай прийде твій.

Емілія
Оце так зміна!

(Виходить)

Дездемона
Належна шана жінці, що й казати!
І чим дала я хоч найменший привід
До найдрібнішої підозри мужу?

Повертається Емілія з Яго.

Яго
Синьйоро, що бажаєте? Щось сталось?

Дездемона
Не знаю як почати... Хто дітей
Малих береться вчити, той повинен
Робити це і лагідно, і легко...
Отак би міг і він мені легенько
Лиш дорікнути,— я ж таки дитя...

Яго
Та що таке тут сталося, синьйоро?

Емілія
Повією назвав її синьйор!
Він сипав тут такі слова огидні,
Які над силу серцю!

Дездемона
Чи варта я такого слова, Яго?

Яго
Якого слова, милостива пані?

Дездемона
Того, яким тут муж назвав мене...

Емілія
Синьйор її повією назвав!
Таж слів таких не буде говорити
Своїй любасці навіть п'яний, ланець!

Яго
Та за що ж він?

Дездемона
Не знаю; тільки знаю: я — не та,
Чим він мене назвав...

Яго
Ну, годі-бо! Не плачте.