Читати книгу - "Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям"

Якнайшвидше
Цього листа лорд-маршалу вручіть.
Цей – брату Скрупу. Решту – адресатам.
Якби ви знали, як важливо це!

С е р М а й к л
Здогадуюсь про зміст листів, мілорде.

А р х і є п і с к о п
Неважко здогадатись. Завтра – бій,
Що вирішити може наші долі.
Зібравши сильне військо, Болінброк
Під Шрусбері зустріне лорда Персі.
Боюсь, що в того недостатньо сил.
Захворів граф Нортумберленд невчасно
І військ своїх до сина не привів.
Підвів його й Глендавр, що обіцявся
Допомогти, та не з'явився теж,
Злякавшись нещасливого пророцтва.

С е р М а й к л
Все буде добре. З Персі Мортимер.
І Дуглас з ним.

А р х і є п і с к о п
Немає Мортимера.

С е р М а й к л
Та є там Вернон, Вустер і Мордейк,
І ще багато лицарів і знаті.

А р х і є п і с к о п
Але й король зібрав найкращий квіт.
З ним принц Ланкастерський і принц Уельський,
Хоробрий Вестморленд, відважний Блент,
Багато інших славних полководців.

С е р М а й к л
Суперник гідний, нічого казати.

А р х і є п і с к о п
Хотів би вірить в нашу перемогу,
Та обережність не завадить нам.
Потрібно вжити заходів негайних,
Щоб вчасно попередити найгірше.
Якщо програє Персі, то король,
Дізнавшись про мою підтримку бунту,
До Йорку приведе свої війська.
Нам треба добре укріпити місто.
Негайно відвезіть мої листи.
Я напишу ще декому. Бувайте.

Ідуть геть.

Дія п'ята

СЦЕНА 1

Табір короля під Шрусбері.
Входять к о р о л ь Г е н р і х, п р и н ц Г е н р і х,
п р и н ц Д ж о н Л а н к а с т е р с ь к и й, с е р У о л т е р Б л е н т
і с е р Д ж о н Ф а л ь с т а ф.

К о р о л ь
Кривавий промінь вранішнього сонця
Ліг на горби. Нерадісний світанок.

П р и н ц
Південний вітер дме, немов трубач,
І нам віщує стогонами лісу
Велику бурю і печальний день.

К о р о л ь
Нехай він переможених оплаче,
А нашу перемогу просурмить.

Труба на знак приходу парламентера.
Входять В у с т е р, В е р н о н і офіцер з білим прапором.

Це ви прийшли, лорд Вустере? Жалкую,
Що так зустрітись з вами довелось.
Не виправдавши нашого довір'я,
Ви змусили мене знімати плащ
І знов старече тіло пхати в лати.
Недобре це, мілорде, ох, недобре.
Відверто і по-совісті скажіть,
Чи згідні ви негайно припинити
Свої приготування войовничі
І повернутись у законний круг,
Як мирна зірка у свою орбіту,
А не лякати, наче метеор,
Зловісними загрозами потомство?

В у с т е р
Володаре, за себе відповім.
Свій вік дожити згодився б охоче
Я в спокої і тиші. Не чекав
Я розбрату такого поміж нами.

К о р о л ь
Ви не чекали? Як же він відбувся?

Ф а л ь с т а ф. Заколот валявся на дорозі, він його і підібрав.
П р и н ц. Замовкни, сороко!
В у с т е р
Володаре, самі ви відвернулись
Від нашої сім'ї, а ми колись
Були для вас щонайвірніші друзі.
Я свій службовий жезл переломив
Заради вас при Річарді. Назустріч,
Щоб вам лише поцілувати руку,
Скакав я день і ніч без відпочинку,
Хоч вищим за положенням я був.
Це я із братом і племінник мій
Дали притулок вам і охорону.
Ви нам клялись в Ланкастері, що ви
Не будете корони домагатись,
А повернути хочете своє.
Законний спадок ваш по смерті Гонта
Був герцогство Ланкастерське. І ми
Заприсяглися вам допомогати.
А тут і щастя посміхнулось вам,
Потік удач на вас раптово ринув:
Відсутність короля, підтримка наша,
Загальний розбрат, смута і розпуста.
Вас огортав жертовний ореол
Вигнанця безневинного. А вітер
Тримав у морі судна короля,
Що із свого невдалого походу,
З Ірландії, додому повертався.
Вважали всі, що він загинув там.
Ви збігом цих обставин скористались,
Щоб одягли на вас його вінець.
Забули ви про клятви, що давали,
І стали ви для нашої родини
Зозулею в гнізді у горобця.
Ви так раптово виросли, що Персі
Не сміли вам на очі показатись,
Щоб ви, бува, не проковтнули нас.
Ми змушені були розправить крила
І, залишивши вас, летіти геть.
Тепер ми проти вас зібрали військо.
Ви зброю нам самі дали до рук
Поводженням бундючним, нелюб'язним,
Невдячністю і нехтуванням клятв.

К о р о л ь
І ви про це на площах і з амвонів
Так часто проголошували людям,
Щоб заколоту вашому надати
Ознаки справедливості в очах
Тих жебраків, роззяв і голодранців,
Які завжди чекають заворушень,
У натовпі людському снуючи?
Але ж для смут постійно вистачає
І дурнів, і корисливих спонук.

П р и н ц
Обидва війська дорого заплатять,
Якщо між нами справді буде бій.
Тому скажіть племіннику, будь ласка,
Що принц Уельський, як і цілий світ,
Шанує Гаррі Персі. Обминувши
Той прикрий факт, що він почав цей бунт,
Являється він прикладом для мене
Сміливості, рішучості, відваги,
Високих почуттів або чеснот.
Із соромом зізнатись вам я мушу,
Що в лицарстві я досі був лінивим,
І Персі докоряв мені за це.
Та все ж я заявляю перед батьком,
Володарем моїм і королем:
Я радий перевазі наді мною
Уславленого імені його
І пропоную, щоб уникнуть крові
Кількох десятків тисяч, розв'язати
Всю суперечку у двобою з ним.

К о р о л ь
(підіймаючись)
На це ми даємо благословення,
Хоч досить є для спротиву причин.
Ні, Вустере, ми любимо народ
І навіть тих, що збилися з дороги,
Що нерозумно перейшли до вас.
Тому я вам відверто пропоную:
Давайте ви, племінник ваш і я,
І всі, хто з вами, спинимо незгоди
І знову будем друзями. Про це
Ви повідомте Готспера і потім
Нам відповідь від нього принесіть.
Якщо ж він поступатись не захоче,
Від нас залежить милість чи відплата:
Все вирішить закон. Щаслива путь.
Не хочу чути ваших заперечень.
Ми лагідні, хоч прикро нам і сумно.
Тож скористайтесь милістю розумно.

Вустер, Вернон і офіцер ідуть геть.

П р и н ц
Вони не приймуть ваших пропозицій.
Для Дугласа і Готспера весь світ –
Лиш привід, щоб у хід пускати зброю.

К о р о л ь
Тим гірше. Командири, по місцях!
Одержавши відмову, атакуймо.
Ми боремось за правду. З нами бог!

Король Генріх, принц Джон Ланкастерський, офіцери і солдати ідуть геть.

Ф а л ь с т а ф (зупиняючи принца). Гаррі, якщо під час бою ти побачиш, що я упав, закрий собою моє тіло, зроби мені цю дружню послугу.
П р и н ц. Для цього потрібен велетень. Помолись богу і бувай здоровий.
Ф а л ь с т а ф. Добре було б помолитись перед сном, коли б усе це щасливо закінчилося.
П р и н ц. Але ж кожен повинен колись віддати богу душу. (Іде геть.)
Ф а л ь с т а ф. Та строк платежу ще не настав! Куди мені поспішати, якщо він не квапить? Кажуть, що це, мовляв, справа честі. Честь штовхає мене. А що, як честь спровадить мене на той світ, штовхаючи вперед? Що тоді? Чи може честь приставити нову ногу? Ні. А руку? Не може. А вилікувати рану? Теж ні. Отже, честь не хірург? Ні. Що ж тоді честь? Слово. Що у ньому міститься? Повітря. Оце так скарб! Кому вона призначається? В четвер нею вінчають того, хто вмер за неї в середу. Чи відчуває він її? Ні. Чи чує її? Ні. То, може, вона залишиться серед живих? Ні, також ні. Лихослів'я зітре її на порох. А тому не хочу я честі. Честь – це всього лиш щит, який несуть за гробом. І цим закінчується мій катехізис. (Іде геть.)

СЦЕНА 2

Табір заколотників.
Входять В у с т е р і В е р н о н.

В у с т е р
Ні, Верноне, племінник не повинен
Почути пропозиції про мир.

В е р н о н
Потрібно все йому переказати.

В у с т е р
Навіщо? Адже нам тоді кінець.
Король не може залишитись вірним
Своїм словам про дружбу і любов,
Ніколи не поверне нам довіри
І неодмінно пригадає бунт,
Для цього згодом відшукавши привід.
За нами будуть завжди слідкувати,
Ніколи не позбудуться підозр,
Бо зраднику не вірять, як лисиці:
Як не годуй її, як не учи,
Та хижа сутність виявитись мусить.
Тепер що хочеш, – смійся ми чи плач, –
Нас все одно брехливо розтлумачать.
Чим краще, чим ситніше буде нам,
Тим ближча смерть, немов скоту на бійні.
Племінника, можливо, і пробачать
За молодість, нестриманість, гарячність.
На те йому і прізвисько дали
Гаряча Шпора – Готспер. А за нього
Відповідати доведеться нам,
Мені і батьку. Ми, мовляв, навчили,
Ми – корінь зла, вимоги всі до нас.
Ось через це ми мусим приховати
Від небожа умови короля.

В е р н о н
Тоді кажіть, що хочете, спокійно.
Підтверджу я усе. Та ось і він.

Входять Г о т с п е р і Д у г л а с, за ними
офіцери і солдати.
Г о т с п е р
Щасливо повернулись посланці.
Тепер звільнити можна Вестморленда.
Які звістки?
В у с т е р
Король дає нам бій.

Д у г л а с
Потрібно передати нашу згоду
Із Вестморлендом.

Г о т с п е р
Доручіть це лорду.
Д у г л а с
З великим задоволенням зроблю.
(Іде геть.)

В у с т е р
Король не має наміру прощати.

Г о т с п е р
А ви просили? Боже борони!

В у с т е р
Я дорікав йому за зраду слову,
А також виклав стримано образи.
Усе він заперечив і тепер
Він клятвено від клятв своїх відрікся,
Картав нас за невірність і крамолу
І покарати зброєю страхав.

Повертається Д у г л а с.

Д у г л а с
До зброї, славні лицарі, до зброї!
Я королю послав зухвалий виклик.
Його поніс заручник Вестморленд.

В у с т е р
Тебе, небоже, також принц Уельський
На поєдинок викликав при всіх.

Г о т с п е р
Якби ж то розбрат був лише між нами
І більш ніхто не жертвував життям!
Цікаво, як при цьому він тримався?
Презирливо?
В е р н о н
Клянусь душею, ні.
Я виклика більш скромного не бачив.
Так брат позвав би брата фехтувати.
Він віддавав вам шану і хвалу
У виразах шляхетних, гідних принца,
І славословив так, немов би вас
Увічнював, як справжній літописець.
Та в чому він розкрився до кінця,
Так це у соромливості, з якою
Він з вами гірко порівняв себе,
Як пустощі засуджуючий вчитель
І учень, що провину зрозумів.
Таким був виклик. Я ж сказати мушу,
Якщо він тільки виживе в бою,
То в Англії донині не бувало
Більш світлих і привабливих надій,
Яких від нас ховала легковажність.

Г о т с п е р
Ну, друже, ви, здається, закохались
В його безумства. Досі я не чув
Про вибрики такі, як в цього принца.
Хто б він не був, зумію ще до ночі
Так стиснути його в своїх руках,
Що хряснуть всі кістки у нього в тілі.
До зброї, славні лицарі мої!
Товариші, соратники, солдати!
Обов'язок ви знаєте не гірше,
Ніж я, кому ворожа красномовність,
Зумів би пояснити на словах.

Входить г і н е ц ь.
Г і н е ц ь
Мілорде, вам листи.

Г о т с п е р
Не час читати.
Життя коротке, та коли б воно
Було коротшим навіть за годину,
Воно могло б набриднути, якщо б
Його ми витрачали не для слави.
В житті ми не боялись короля,
По-королівськи будемо й вмирати.
І наостанок: славним буде меч,
Коли воює він за справедливість.

Входить д р у г и й г і н е ц ь.
Д р у г и й г і н е ц ь
Пора, мілорде.