Читати книгу - "Залежна від боса, Julia Rivera"

♡

– Підіймайся, – сталеві нотки в знайомому голосі звучали жахливо страшно. Ні, я не боюся, але цей погляд і скрегіт зубів, який було чути навіть попри голосну музику – лякав.
– Чому я повинна тебе слухати? – зробивши байдуже лице, відповіла.
– Тому що я не дозволю тобі більше спати з моїм братом. Піднялася й вийшла звідси, – немає тієї ласки, а лише божевільна ненависть. А якщо я хочу переспати зі Святом? Що якщо він мені подобається? Чоловік не відводив погляду, а я не підіймалася з дивану. Не витримавши його натиску, відвела погляд, але відразу ж пошкодувала. Болісний ривок і я вже на ногах. Хлопець веде мене по коридору до виходу. Я не пручаюся, не хочу синців на руках. Я випила, але відчуваю все. Він злий, тому що переспавши з ним, я пішла до його брата. Ми вийшли на вулицю до машини Андрія, він відпустив мене, але відразу ж повернув обличчям до себе.
– Я буваю іншим, Маргарито! Тому не зли мене своїми необдуманими вчинками.
– Що я зробила не так? Хто ти взагалі мені такий, щоб так себе поводити? – не втримавшись, злісно відповіла. А що не правда? Правда. Так, я переспала з ним, але під вінець не йшла.
– Ти справді хотіла переспати з ним?
– Навіть якщо й так, що тоді? Звільниш мене? – фиркнула йому прямісінько в обличчя.
– Яка ж ти дурепа! Гаразд, йди розважайся й трахайся з моїм братом, але не забудь згадати, коли будеш знайомитися з нашими батьками, що кінчала в мене на руках, ідіотка! – прошипів Андрій й сильно гримнувши дверима автівки, поїхав.
– Та пішов ти, козел! – минуло два тижні від того часу, як приїхав дідусь і моє життя перетворилося в пекло. Він стежить за кожним моїм кроком, зробленим в бізнесі. Я була в батька на роботі й пропонувала багато ідей, щодо змін в плануванні готелю, який зараз будується. Але бісовий дід клав... болт на мої слова й робив так, як він того хотів. Звичайно я була в розпачі, та ще й в якому. «Заливала горе алкоголем», так би мовити. Після нашої нічки з Андрієм ми більше не стикалися, та й мені було не до його. Так, він красивий, розумний та багатий чоловік, але сказати, що я закохалася не можна. Просто симпатія і «дружній» секс, який був всього лиш раз. Сьогодні в клубі ми зустрілися зі Святом й вирішили, що після вечірки поїдемо до його. Так, це може здатися дивним, проте я теж людина, а секс це нормально. Докорів про те, що я сплю з братом боса не було. Знаю, знаю, що виглядаю як стерва. Але що поробиш? Пізніше в клубі з'явився Андрій. Я бачила, що він про щось говорив зі Святом, а потім наблизився до мене. Ну а далі ви знаєте... Вдаривши ногою камінчик, який спокійно лежав на асфальті, підійшла до таксі та поїхала до квартири. Поки що я живу там. Меліса повернулася додому, тому я живу в гордій самоті. На вулиці стає холодно, та це й не дивно, за два тижні – осінь. Бррр, ненавиджу. Вже хочу в тепло, хоча воно ще й не зникло. Ну а ще моє день народження вже незабаром. Планую провести його на березі океану десь далеко-далеко, якомога далі від цього всього. Хоча й не знаю чи відпустять з роботи, але байдуже! Навіть запитувати не буду, нехай йде в одне чарівне місце, придурок. Завтра ще й на роботу... як не хочеться. Але гроші з неба падати не будуть.
– Пані, ми приїхали, – ласкаво сказав водій. Подякувавши, вийшла з машини та піднялася на свій поверх. Прийняла душ та поринула в сон. Ранок розпочався з бажаної кави й теплого душу. Вдихнувши свіже повітря, стоячи на балконі та наспівуючи свою улюблену пісню, пішла до гардероба. Свій вибір зупинила на чорній спідниці за коліна, яка тісно облягала мої сіднички та мала пікантний виріз на ніжці. Білий топ замінив бюстгальтер, тому він і не знадобився. Нехай мучиться, гад! Поверх одягла чорний подовжений жакет, взула свої улюблені чорні босоніжки й не забула про аксесуари. Волосся випрямила та заклала назад, залишивши шию відкритою. На лиці красувався ніжний макіяж, який був підкреслений стрілками та червоною помадою. Схопивши сумочку, замкнула квартиру й побігла до машини.
Увійшовши у свій кабінет, кинула на стіл ключі й сумку, жакет повісила на спинку стільчика й запитально глянула на стопку паперів, які лежали переді мною.
– Інно, а це ще що таке?
– Доброго дня, Маргарито Андріївна! Це ваші прогули, так би мовити. Бос попросив передати, – зловтішається гадина! Ну нічого, я ще покажу тобі де раки зимують. Поринувши в роботу на чотири години, я злегка стомилася. Втомлено потерла очі й вирішила сходити в кафе. До речі, я ще навіть друзів тут не знайшла. Це погано. Звідки ж я буду знати всі плітки офісу? Гаразд, про це пізніше. Піднявшись з місця, взяла до рук телефон й пішла годувати свій організм.
– О боже, – промовила сама до себе. Людей тут звісно до... багато. Та всі вони голодні й потребують їжу. Щось я перехотіла тут бути, тому підійшовши до кавового апарату, натиснула кнопку «еспресо». Через декілька секунд моя склянка була заповнена ароматною кавою, тому сенсу тут знаходитись не було. Піднявшись ліфтом на свій поверх, обережно тримаючи гарячу каву в руках, понесла її до кабінету.
– Левінська, господи прости! Ти взагалі бачиш куди прешся!? – крикнув бос наді мною. Я чесно випадково, просто аромат був такий солодкий, що від себто ейфорії прикрила очі. На секунду! Розумієте? Ну от де він міг взятися?
– Випила кави називається, – фиркнула при собі я.
– Що ти там бурмочеш? – заглянувши мені в очі, запитав бос.
– Що бурмочу? Те й бурмочу, що кави хотіла випити й цигарку закурити, але ж ні! Ви знову все псуєте. Навчіться вже дивитися куди йдете, босе! – фиркнула чоловіку в лице й «випадково» вдарила плечем, обходячи його. Але звісно ж куди він мене відпустить? Вхопив мене за руку, повернув назад й розлив залишки моєї кави на мене. На мене! На мій новий топ!
– Пішла в кабінет. Негайно! – забравши свою руку, кинула перед ним пусту склянку й з гордо піднятою головою пішла до його кабінету, залишаючи того придурка одного.
– Чорт, де ти взагалі взявся на мою голову? Ідіот! Як же ти мене дістав! Ще й одяг забруднив, придурок! – гримнувши дверима, плюхнулась на диван, який був у його кабінеті. Ні, ну ти поглянь на його. З'являється там де не треба, не дивиться куди йде та ще й винною мене робить! Бовдур!
– Левінська, що це в дідька його було!? Де мені нову сорочку взяти? В мене переговори за годину, – крикнув бос. Я спокійно видихнувши, піднялась з місця й поглянула на скаженого боса, який ледь тримає себе в руках.
– А мені де взяти новий топ? Чи ти пропонуєш мені весь день так ходити!? – крикнула йому у відповідь, й показала рукою на пляму.
– Та хоч гола ходи! Мені байдуже.
– Тобі байдуже? Ах, тобі байдуже! Добре, тоді буду голою, – не знаю, що я роблю і чому мене мама виховала такою божевільною, але я скидаю той бісовий топ й кидаю йому в лице. Очі боса швидко загоряються й він проводить поглядом мій третій розмір до його стільця, на якому висить піджак чоловіка. Швидко його накидаю на себе й проходжу повз стола.
– Ні, дорогенька! Ти нікуди так не підеш, – говорить хлопець й замикає кабінет із середини, а потім повільно підходить до мене й садить на стіл. – Думаєш мені не начхати на твої вибрики? Ти помиляєшся. Мене вони взагалі не обходять, але своє я нікому й ніколи не віддам, тому спробуєш ще раз ось так одягнутися – вилетиш, як миленька звідси. І будеш одягатися як черниці в монастирі, зрозуміла?
– Взагалі дах поїхав? – сичу хлопцю, який дозволяє собі більше, аніж дозволено.
– Це в тебе дах поїхав, Левінська! Але нічого, ми зараз його наздоженемо, – говорить бос й до болю стискає мою тонку талію.