Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай мене, Уляна Пас 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай мене, Уляна Пас"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай мене" автора Уляна Пас. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11 12 ... 57
Перейти на сторінку:

Повертаючись додому, все прокручую в голові його слова і не можу повірити, що світ так сильно з мене посміявся. Однієї миті я втратила того, без кого не уявляю свого життя. Звісно, я щаслива, що Рома опритомнів і скоро одужає, але я його втратила. Може, ще не повністю, але частково точно. 

Біля будинку помічаю машину Захара і різко зупиняюся. Здається, він не хоче розійтися нормально і приїхав сюди, щоб потріпати мої нерви. Тільки-но збираюся завернути за дім, як він помічає мене і виходить на вулицю. 

- Ді! - кричить і швидко наближається.

- Чому ти тут? Ми начебто все обговорили, - кажу сухо. Тримаюсь на відстані та не хочу, щоб він наближався.

- Пробач мені. Я ідіот! Це все через мою ревність! - випалює емоційно.

- Яку ревність? Що ти верзеш? - дивуюся. - Хіба я давала привід?

- А хіба ні? - кривиться Захар. - Спочатку ти повсюди тягала за собою свого дружка. Та я змирився з цим. А після того, як він потрапив у лікарню, вирішила впасти у депресію! Але ж є я! Життя продовжується! А в тебе одна мова тільки про Рому і про те, який він хороший друг!

Слова Захара діють на мене, наче холодний душ. Чомусь раніше я не дивилася на ситуацію під таким кутом. Можливо тому, що Рома дійсно був моїм другом, частинкою мене самої. Я звикла до його постійної присутності поруч, а комусь, можливо, це здавалося чимось іншим. 

- Це нічого не змінює, - кажу твердо, обміркувавши все. - Ти вчинив огидно, і я не готова тобі пробачити.

- Але ж у мене є шанс? Це ж не категоричне ні? - питає емоційно.

- Я не знаю, - кажу чесно і, обійшовши його, швидко прямую до будинку. Лише за зачиненими дверима видихаю з полегшенням і піднімаюся у свою кімнату.  Сьогодні стільки всього сталося, що моєму мозку просто необхідний перепочинок. Завтра знову поїду до Роми й прихоплю з собою наш спільний альбом. 

Наступного ранку мене будить мама, і я не одразу розумію, чого вона хоче. Лише коли чую ім'я тьоті Іри, вискакую з ліжка, як ужалена. Швидко одягаюся і біжу вниз, на ходу зав'язуючи пояс халата. 

- Доброго ранку! - вбігаю у вітальню, де на мене чекає Ірина. Вона підводиться на ноги й стає навпроти мене. Важко щось зрозуміти за її виразом обличчя, але я сподіваюся, що нічого страшного не сталося. 

- Діаночко, у мене є новини. Я подумала, що тобі варто це знати, - говорить спокійно, але я помічаю сльози в куточках її очей.

- Ви мене лякаєте, - бурчу. - Щось з Ромою?

- Його батько дізнався про аварію і приїхав сюди. Він забирає Рому за кордон. Там хороші лікарі, які швидко поставлять його на ноги.  Я також лечу.

- За кордон? - у мене подих перехоплює від такої новини. - І… коли ви летите? 

- Сьогодні. Рому готують до перельоту, - чергове потрясіння для мене. 

- Я можу з ним попрощатися? - відчуваю, що зараз просто розревусь, але до останнього намагаюся триматися. 

- Це неможливо. Іван, батько Роми, не підпускає до сина нікого. Пробач, - жінка винно на мене поглядає, а я не знаю, як вчинити. 

- Коли ви повернетесь? Це ж ненадовго, правда? - питаю з надією. 

- Поки що невідомо. Все залежить від Роми, - відповідає Ірина. - Можливо, ти хочеш щось йому передати? Ну, на згадку про себе. 

- Зараз, - киваю і швидко біжу у свою кімнату. Серед мотлоху знаходжу альбом і дістаю з нього фото, зроблене кілька тижнів тому. Ми з Ромою біля його будинку, радісно усміхаємось в камеру та обіймаємось. 

Повертаюсь у вітальню і передаю фото матері хлопця. Вона усміхається, розглядаючи фото, і ховає його в сумку. 

- Телефонуйте мені хоча б інколи або пишіть, - прошу Ірину, коли настає час прощатися.

- Обов'язково, люба! - вона обіймає мене на прощання і йде, а я ще довго дивлюся на вулицю і не можу повірити, що все це відбувається насправді. 

- Можливо, в іншій країні пам'ять швидше до нього повернеться, - говорить мама, поклавши руку мені на плече. 

- Він не згадав мене, коли побачив. Думаєш, згадає, коли мене не буде поруч? - зітхаю і витираю долонею підступні сльози. 

- Ти головне вір. Ваша дружба сильніша за якусь там втрату пам'яті, - додає мама.

- Я вірю, але… - видихаю і більше не зупиняю сльози, що водоспадом ллються з очей. - Страх втратити його значно більший за віру. 

 

 

1 ... 10 11 12 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай мене, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай мене, Уляна Пас"