Читати книгу - "Принцеса для демона, Стефанія Лін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Дочекаюсь! – Сичу. – Ненавиджу тебе! Ненавиджу! Тупий шматок дерева! Я не принцеса, відчепись!
– Моя прекрасна леді Ліліана через вашу втрату пам'яті доводиться робити вам боляче. Не змушуйте повторювати це знову. – Голосно, падлюка, каже, щоб фей чув. А потім підхоплює на руки знесилене болем тіло й перекинувши через плече широким кроком йде з лісу, залишаючи мою Дашку у руках Срібноволосого.
– Дашку...Дашку візьми! – Гиркаю, розуміючи, що без неї взагалі зав'яну тут.
– Скоге, приведеш її. – Кидає цій феї, що із задоволеним виразом обличчя залишається позаду.
В палац Сеера ми повертаємося іншим шляхом. Принаймні безкінечними сходами точно не йдемо. Демон швидко опиняється в середині й заносить мене у мою кімнату. Кидає на ліжко й відходить до дверей, та озирнувшись, каже:
– Ти винна мені за ковдру, Ліліана. І завтра ми відправляємося у Долину Пісків. Спробуєш ще раз втекти – твоя подруга помре. Ясно?
Вкладаю у погляд всю ненависть яку тільки можу й пронизую ним чоловіка навпроти. Прекрасний ззовні й такий виродок всередині. Не рідкість, так?
– Ясно! – Твердо відповідаю.
****
Ранок, на моє щастя починається із задоволеного обличчя Дашки, що нависає зверху. Світле волосся подруги розтріпане, але очі сяють.
– Ти спала з тією феєю, чи що? – Бурчу, відкидаючи ковдру.
– Спала. – Погоджується. – І це фейрі. Не фея.
– Не бачу різниці.
– Даремно. Та не важливо. Він…. о Боги, він боготворив моє тіло, уявляєш? Це, блін, так класно було. Сходжу до нього ще не раз, це точно.
– Коріння пускаєш у чужому світі, люба моя? – Уїдливо. На відміну від Дашкиного позитиву я відчуваю лише гнів. Ні, зрозуміло чому: на мені поставили якусь печать і дурнуватий демон може зробити боляче у будь-який момент. А Дашці то що, кайфує. Он, жаданою себе відчула, засранка.
– А що? – Хмикає. – Твій демон мені не подобається, але Скоге просто скарб.
– Дашка, ти головою вдарилась? Ми, трясця його, у чужому світі!! Я ще в повній мірі цього не розумію, а ти вже з феями спиш!
– Не фея, він не фея, він – фейрі!
– Та хоч Лохнеське чудовисько, мені то що?! – Від гніву на все навколо зіскакую з ліжка й роздратовано відкидаю спідницю. Як же мене дратують ці сукні! – Нам потрібно думати як додому повернутися. А ти!..– докоряю. – Не пройшло навіть трьох днів, як вже встигла переспати з представником цієї Саари!
– Рекомендую тобі теж спробувати. Але май на увазі: Скоге не віддам. Он, Сеера свого бери.
– Ти що, точно головою вдарилась? – Хмурюсь й нарізаю кола кімнатою. – Та я швидше здохну, ніж з Сеером спати буду.
– Лелька, – мрійливо тягне подруга, – тобі потрібна сексуальна розрядка. Я тобі як спец кажу. Ти ж вже майже пів року як розійшлась зі своїм колишнім, тому точно голодна. А через це і зла.
– Зла я, – зупиняюсь поруч з ліжком й пронизую дурнувату подругу вбивчим поглядом, – через печать на моєму тілі, хоч я й не розумію де вона і як це взагалі працює. Зла, через те, що Демоняка збирається тягнути мене у якусь Долину Пісків, а я не знаю, що це таке, хоч чує моє серце, нічого хорошого там немає. А ще зла, тому що Демоняка забирає мою свободу. А, плюс маленька деталь, МИ У КЛЯТОМУ ІНШОМУ СВІТІ!
– Ого, та тебе просто розриває на шматки. – Спокійно витримує мою істерику й потягнувши за руку садить поруч з собою. – Лель, я знаю, все погано, насправді, але...хіба у нас є варіанти? Втекти ми зараз не можемо. Законів цього світу не знаємо. А щоб повернутись додому нам потрібно знайти відьму, котра зможе це зробити. Та простими, нікому не потрібними чужинцями тут, ми цього не зробимо. Сама ж це розумієш. Тому давай просто пристосуємось, удамо, що все нормально. Врешті, спробуємо насолодитись тутешньою красою. І, потрохи будемо дізнаватися як драпанути звідси, щоб аж п'яти блищали.
– Я знаю. – Схлипую. – Знаю, Даш. Ти маєш рацію. Але…
– Але ти надто емоційна. Лель, все буде нормально. Ти краще зваб Сеера, щоб зрозуміти з якою метою тягне у Долину Пісків.
– Взагалі-то він сказав, що хоче покінчити з їх нападами на його Імперію. А я ж типу принцеса якогось там Ремакса. Хоче, щоб супроводжувала. Але от знаєш, коли дупою чуєш, зробиш щось і капець? От і ця Долина у мене викликає стійке відчуття, що якщо я опинюсь там, то все, пиши пропало.
– Так, хитрощів у тобі, як у лайні прекрасного. Я й кажу тобі, зваб його.
– Господи, та як ти це уявляєш? Вчора я готова була видряпати йому очі, а сьогодні буду усміхатись? Та чорта з два! Не зможу. Все одно нігтями вчеплюсь у демонячу пику.
– Мда...– Дашка піджимає губи, – не пику, а дуже й дуже гарне обличчя з глибоким поглядом…
– Ум...уу...у-у-у-. Припини. – Падаю спиною на ліжко й витріщаюсь на балдахін оповитий прозорою тканиною.
– Ну, подумай. Раптом вийде. А як ні, то зі спокійною душею будеш далі огризатись до нього. Тим паче, я ж не кажу закохатись у нього самій, я кажу звабити, щоб дізнатись його плани щодо тебе, та й взагалі для чого йому ти!
– Розумно, але неможливо. Ти мене знаєш. Я вмію пручатись, але ніяк не ластитись ніби кошеня.
– Пфф… Будь-яка нормальна жінка має вміти зваблювати. Це ж природою закладено.
– Отже, я не нормальна. – Бурчу.
Відчуваю себе так, ніби з мене витягли всі сили. Моральні нічого не хочеться. Крім звісно того, що я просто хочу додому. Хочу у своє ліжко, у свою квартиру, під свою ковдру.
Двері моєї кімнати відчиняються й заходить служниця, та що і вчора. Дівчина чесно кажучи настільки непримітна, що я навіть не впевнена чи дійсно та сама. Сіра сукня, що закриває все тіло, темне волосся заплетене у косу й опущене обличчя в підлогу.
Вона заносить тацю повну різної їжі й ставить на столик.
– Імператор наказав вам поснідати, леді Ліліана. Після цього я мушу зібрати вас у дорогу.
– В Долину Пісків їдуть? – Підскакує Дашка до таці й відриває від гілочки виноградинку та кладе до рота. Ну, може то і не виноградинка зовсім, але дуже схожа.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принцеса для демона, Стефанія Лін», після закриття браузера.