Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Довго ми з ним того дня проговорили. Він відпускати мене не хотів, усе повчав, як поводитися за різних обставин тієї справи. А потім змусив, як папугу, повторити, що він говорив, назубок усе визубрити. І поки не переконався, що домігся свого, не дозволяв іти.
Після того сів я в поїзд і поїхав додому. І зразу ж — до себе в поліцію. Наказав, щоб привели швидше того Матаріа. Можете мені повірити, такого тупоголового я ще в житті не зустрічав,— мало не збожеволів я, поки втовкмачив тому дурню, що від нього вимагається. З гріхом пополам, здається, нарешті пощастило це зробити. З якої череди треба було вкрасти чорне теля, він знав, звісно, а чиє теля — уявлення не мав.
Через дві доби вночі притяг він нарешті теля. А в мене, ясна річ, в тому селі була своя людина, і від неї я взнав, що в Туташхіа теля вкрали. Дав я нашому злодієві п’ять карбованців і сказав, щоб він ішов собі. А Матаріа тупцяє на одному місці, ніби хоче щось сказати, а сміливості не вистачає.
— Іди,— кажу я,— далі од гріха, а то знову в льох закину, сидітимеш там.
Матаріа, видно, злякався, заторохтів щось на весь голос, хоч вуха затикай. Разів три повторив, поки я розібрав, що він говорить: у мене, каже, є на прикметі ще одне чорне теля, теж з білою латкою на боці. Украду я його для вас, а ви, Никандро-батоно, за це мого дружка Хазава теж випустите.
Прогнав я геть того пса шолудивого. А потім послав людину в Поті повідомити Сахнова й Зарандіа, що теля в поліції. А наступного дня, як сніг на голову, завітав до нас сам полковник Сахнов. Ніби ми так не домовлялися, ніби приїхати він мав тільки тоді, коли Дата Туташхіа сидітиме в мене у стайні. Зважився я йому про це сказати, а він мені на те:
— Не будьте таким розумником, Кіліа!
А таки й справді. Не діло маленькій людині втручатися в плани петербурзького полковника. Я змовк і послав людину нагору — по селах...
Беглар Гваліа
— Назвали те теля Бочоліа, сам Дата мені про це не раз розказував. А я іншим про це разів десять, а може, й більше переповідав, отак і врізалось у пам’ять. Дата казав, бувало:
«Абрагове життя, дорогий мій Бегларе, якщо ти не круглий дурень, чи хочеш, чи не хочеш, а навчить тебе хитрувати. За мною ганялися, правду тобі кажучи, дурні люди і не могли мене спіймати саме тому, що дурні були. Вони не здатні придумати щось путнє, і всі їхні викрутаси я давно розгадав, ще до того, як пішов на Кубань. Мов горіхи, розлузав їхні хитрощі, бо всі вони позначені були тупістю. Їм не за абрагами ганятися, а за індиками. Та коли в справу втручався один розумний чоловік, мене зразу ж загонили на слизьке. І так траплялося кілька разів. І зараз, повір мені, серед них ніхто й щербатого гроша не вартий, окрім одного. Той один, я відчуваю, і зможе мене здолати.
Ага пак, так я почав був про Бочолію. Про табуни сім’ї Туташхіа колись уся Мегрелія знала. Та що там Мегрелія — від Новоросійська до Батумі слава про них котилася. Бідний наш батько продавав худобу, де тільки міг, нехай, казав, добра порода по всьому світу розбредеться. Тому й славнозвісна була. Худоба як на підбір, усі боки чорні з білими латками, піде таких не знайдеш. Іде бик-п’ятиліток, а сили більше, ніж у двох биків Кварацхеліа, роги — з лікоть завдовжки, а розставлені ліктів на два. Деякі люди вважають, що у вола шия має бути коротка і товста, ноги теж товсті й короткі, щоб міцніше в землю впиралися, а голова вниз опущена. Нічого вони в цьому не тямлять. У гарного вола шия має бути, звісно, товста, не перечу, та коли шия коротка, то ярмо її швидко намулить. Ні, шия довга має бути і ноги — теж довгі, тоді крок широкий. А голова, як у оленя, гордо вгору закинута. Гарний віл і поставу красиву повинен мати. І якщо він, як цар, велично й спокійно йде по землі, знай, це чудовий віл. І ще одно, про це тільки старі люди знають: якщо у нього очі голубі, житиме він довше за інших і працюватиме теж на шість-сім років більше. Бідний мій батько полюбляв, було, казати: ми, грузини,— Ноєві нащадки. Пам’ятаєте, Ной узяв у ковчег І бугая, і бугай той сорок днів і сорок ночей, крім неба й води, нічого не бачив. Тому й очі в нього стали голубі. Ось від того бугая й повелися наші табуни...»
Доказавши про табуни до цього місця, Дата завжди змовкав, мовчки набивав свою люльку, а вже тоді тільки вів далі:
«Коли нашого батька в горах роздерли ведмеді, в гурті було шістсот сорок голів. Поки ми дізналися, яке лихо скоїлося, і поки мій дядько Магалі Зарандіа піднявся на гору, чимало часу минуло. Уціліла худоба порозбрідалася куди попало. А дядько — ти ж знаєш! — не з цього світу, всіх однаково жаліє — чесного і злодія, доброго і пройду, голосного слова вимовити не може. Він, бідолаха, за ціле життя копійки від пастви не взяв. Що могла зробити в горах така людина? Зібрав він голів триста — триста п’ятдесят і віддав наш гурт Шавдіа з умовою, що одна чверть приплоду буде наша, а три
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
