Читати книгу - "Стів Джобс"

Відразу стало зрозуміло, що, незалежно від того, хотів він визнавати те публічно (чи й навіть собі самому), чи ні, Джобс візьме керування на себе, а не буде просто порадником. Щойно він вийшов на сцену того дня — у шортах, кедах і в чорному гольфі, — його улюблена компанія отримала друге дихання.

— Гаразд, скажіть мені, що тут не так, — запитав він.

Хтось почав щось бурмотіти, але Стів обрубав його.

— Проблема — в продукції! — відповів він. — А що не так з продукцією?

Знову прозвучали кілька спроб відповісти, проте Джобс знову перебив усіх і висловив правильну відповідь:

— Продукція смердить! — крикнув він. — У ній більше немає сексу!

Вуларду вдалося лестощами переконати Джобса, що його роль радника буде дуже активною. Джобс підтримав цю думку, кажучи, що він «погодився активізувати свою зайнятість у Apple на термін до 90 днів, допомагаючи їм, поки вони не наймуть нового виконавчого директора». Вулард використав мудре формулювання, що Джобс повертається «як радник, який поведе команду».

Джобс зайняв невеличкий кабінет по сусідству з офісом ради директорів, явно уникаючи величезного кабінету Амеліо, розташованого на розі будинку. Він долучився до різних аспектів бізнесу: дизайн продукції, що варто зрізати, перемовини з постачальниками і огляд рекламних компаній. Він уважав, що має зупинити витік ключових працівників Apple, і для цього хотів переоцінити їхні опціони. Акції Apple впали так низько, що опціони втратили свою цінність. Джобс хотів понизити ціну виконання опціону, щоби вони знову набули цінності. На той момент то дозволялося законом, але не вважалося хорошою корпоративною практикою. У перший четвер після свого повернення в Apple Джобс скликав телефонне обговорення для ради директорів і звернув увагу на цю проблему. Директори проігнорували це. Вони попросили трохи часу для дослідження юридичного та фінансового боку такої зміни.

— Це потрібно зробити швидко, — сказав їм Джобс. — Ми втрачаємо хороших людей.

Навіть його прихильник Ед Вулард, який очолював компенсаційний комітет, заперечив.

— Ми ніколи не робили такого в DuPont, — сказав він.

— Ви мене сюди притягли, щоб усунути цю проблему, а люди — це ключ, — почав сперечатися Джобс.

Коли рада запропонувала вивчення питання, яке могло зайняти декілька місяців, Джобс вибухнув:

— Ви що, дурні?

Після цього він довго мовчав, а тоді продовжив:

— Хлопці, якщо ви не хочете зробити цього, я не повертаюся сюди в понеділок. Через те, що мені потрібно ухвалити тисячу ключових рішень, які значно важчі, ніж це, і якщо ви не можете підтримати мене в такому рішенні, я програю. Тож якщо ви не можете цього зробити, я забираюся звідси, і ви можете звинувачувати мене, можете казати: «Стів не був готовий до цієї роботи».

Наступного дня, проконсультувавшись із радою, Вулард зателефонував Джобсу.

— В цьому ми тебе підтримаємо, — сказав він. — Але не всім членам ради директорів це подобається. У нас таке відчуття, наче ти нам приклав пістолета до лоба.

Опціони для ключових працівників (у Джобса не було жодних) тепер коштували 13,25 долара — саме такою була ціна акції в день, коли Амеліо звільнили.

Замість того щоби проголосити перемогу й подякувати раді, Джобс продовжував клекотати при думці, що йому потрібно відповідати перед радою, яку він не поважав.

— Зупиніть потяг, це все не спрацює, — сказав він Вуларду. — Ця компанія перетворена на руїни, і в мене нема часу няньчитися з радою. Тож мені треба, щоби всі ви звільнили свої пости. Або звільнюся я і не повернуся сюди в понеділок.

Єдиною людиною, яка може залишитися, за його словами, був Вулард.

Більшість членів ради були приголомшені. Джобс усе ще відмовлявся від того, щоби повернутися працювати в компанію на повну ставку чи зайняти вагомішу посаду, ніж його теперішня роль радника, і все ж Стів уважав, що в нього достатньо влади для того, щоби змусити їх піти. Проте болюча правда полягала в тому, що в нього таки була влада над ними. Вони не могли дозволити йому залишити компанію розлюченим, та й перспектива залишатися членом ради Apple не виглядала надто привабливо на той час.

— Після всього, через що їм довелося пройти, більшість була рада, щоби їх відпустили, — пригадував Вулард.

І знову рада підкорилася. Її члени висловили лише одне прохання: чи можна, щоби ще один директор, крім Вуларда, залишився? Джобс дозволив.

— То була жахлива рада, нестерпна рада, — казав він згодом. — Я погодився, що, крім Еда Вуларда, може також залишитися чоловік, якого звали Ґерет Чанґ, який, як виявилося, був нулем. Він не був жахливим, а просто був нулем. Вулард, з іншого боку, був одним із кращих членів ради директорів, яких мені доводилося бачити. Він був князем, одним із найбільш мудрих людей, яких я зустрічав, і він мене підтримував.

Серед тих людей, яких попросили піти, був Майк Маркула — чоловік, який у 1976 році, будучи молодим венчурним капіталістом, приходив до Джобса в гараж, закохався в комп’ютер, який саме зароджувався на верстаку, гарантував 250 тисяч доларів на кредитну лінію і став одним із трьох власників нової компанії. Протягом наступних двох десятків років він був єдиним незмінним директором у раді, зустрічаючи й проводжаючи чимало різних виконавчих директорів. Часами він підтримував Джобса, інколи сварився з ним, особливо сильно тоді, коли зайняв сторону Скаллі в розбірках 1985 року. Коли Джобс повернувся, він уже знав, що для нього настав час піти.

Джобс міг бути різким і холодним, особливо до людей, які переходили йому дорогу, але він також міг бути сентиментальним із тими, хто залишався з ним протягом років. Возняк потрапляв у ту категорію фаворитів, звісно, навіть попри те, що вони пішли різними стежками; так само й Енді Герцфельд, і декілька інших людей із колективу проекту Macintosh. Зрештою, і Майк Маркула потрапив туди.

— Я відчував, що він мене сильно зрадив, але він був мені як батько, і мені ніколи не було байдуже до нього, — пригадував згодом Джобс.

Тож коли прийшов час попросити його піти у відставку з ради директорів Apple, Джобс поїхав до особняка Маркули, схожого на палац, на пагорби Вудсайда, щоби зробити це особисто. Як завжди, він попросив його піти з ним на прогулянку, і вони вирушили до гаю, де росли каліфорнійські мамонтові дерева і стояв столик для пікніку.

— Джобс сказав мені, що хоче