Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

Якби в п. 31 частини першої ст. 106 Конституції було слово «лише», то висновок Конституційного Суду про відсутність у Президента України повноваження призначати і звільняти голів судів не викликав би будь-яких сумнівів, бо правові норми, які логічно закріплені в положеннях актів законодавства, що включають до себе слово «лише», і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку a contrario, мають таку ж юридичну силу, як і текстуально закріплені правові норми. Але ж у п. 31 частини першої ст. 106 Конституції слова «лише» немає. Тому конституційне положення, про яке йдеться, слід тлумачити в наступний спосіб.

У цьому конституційному положенні логічно закріплена і за допомогою висновку a contrario виявляється правова норма, відповідно до якої повноваження Президента не можуть встановлюватись іншими нормативно-правовими актами, крім Конституції України. Але ця правова норма лише логічно закріплена у п. 31 частини першої ст. 106 Конституції України, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку a contrario, а тому не може застосовуватись усупереч правовим нормам, які текстуально закріплені в частині другій ст. 6 Конституції («органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України») і частині другій ст. 19 Конституції («органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»). Отже, повноваження Президента України можуть встановлюватись законами.

Слід визнати, що Конституційний Суд проявляє певну послідовність при тлумаченні п. 31 частини першої ст. 106 Конституції у такий спосіб, що вона не допускає наділення законом певними повноваженнями Президента України. Так, у п. 2 рішення у справі про гарантії діяльності народного депутата Конституційний Суд України зазначив: «Відповідно до Конституції України повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов’язки)»[241]. Тут Конституційний Суд при тлумаченні конституційного положення свавільно додав до нього слово «вичерпно». Проте в іншому випадку Конституційний Суд зазначив лише на те, що «повноваження Верховної Ради України, як і повноваження Президента України, визначаються Конституцією України...» (п. 4.2 рішення у справі про Координаційний комітет)[242]. Тут слова «вичерпно» («виключно», «лише», «тільки») немає. Але в подальшому наведені тут в лапках два положення із своїх рішень Конституційний Суд інтерпретував як тотожні, хоч у першому випадку було використане слово «вичерпно», а в другому — ні (п. 6 рішення Конституційного Суду в справі про звільнення судді з адміністративної посади).

Суддя Конституційного Суду Д. Д. Лилак в окремій думці щодо рішення Конституційного Суду від 16 травня 2007 року у справі про звільнення судді з адміністративної посади зазначає на те, що частина перша ст. 131 Конституції України («в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить: 1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад; 2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності; 3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів») встановила вичерпний перелік повноважень Вищої ради юстиції. Д. Д. Лилак витлумачив частину першу ст. 131 Конституції України так, як начебто у її тексті є слово «лише» (чи «тільки», «виключно», «вичерпно»). З цим не можна погодитись. У ст. 131 Конституції логічно закріплена правова норма, яка виявляється за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої інші повноваження, крім перелічених у названій статті, Вища рада юстиції здійснювати не може. Але ця правова норма суперечить правовим нормам, які текстуально закріплені в частині другій ст. 6 («органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України») і частині другій ст. 19 («органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України») Конституції, а тому застосовуватись не може. Отже, повноваження Вищої ради юстиції можуть визначатись не тільки Конституцією, а й законами.

2. Вдало використовується слово «лише» у ч. 4 ст. 1197 ЦК («якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни»). Якби це слово не було включене до формулювання ч. 4 ст. 1197 ЦК, не було б перешкод для застосування у випадках, передбачених цією частиною, загальної правової норми, яка встановлена частиною першою цієї ж статті і яка встановлює строк (дванадцять або три останні календарних місяці роботи — на вибір потерпілого), за який обчислюється середній заробіток. Слово «лише» в ч. 4 ст. 1197 ЦК дає підстави для твердження про те, що із цього положення прямо випливає і при тлумаченні висновком a contrario виявляється правова норма, відповідно до якої при обчисленні середньомісячного заробітку має враховуватись тільки заробіток після зміни його розміру із зазначених причин, а заробіток до дня зміни враховуватись не може.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦК кредитори учасника повного товариства отримують право звернення стягнення на частку учасника у складеному капіталі товариства «тільки у разі недостатності (a fortiori — відсутності. — Авт.) іншого майна для задоволення вимог кредиторів». Звідси прямо випливає правова норма, відповідно до якої за наявності такого майна та його достатності для погашення зобов’язань учасника повного товариства перед кредиторами, останні не мають права звернення стягнення на частку