Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова 📚 - Українською

Читати книгу - "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"

825
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова" автора Філіп Сендс. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 110 111 112 ... 149
Перейти на сторінку:
далі поставив запитання: «Чи судитиме хтось коли-небудь когось за ці злочини проти німецького народу?»{638}. Питання зависло у повітрі. Це питання перекреслило попереднє визнання часткової вини.

Після Франка один за одним виступили чотирнадцять інших обвинувачених. Жоден з них не висловився про визнання відповідальності.

Після того, як виступив останній з них, лорд-суддя Лоуренс оголосив перерву у слуханнях до 23 вересня. Того дня буде оголошено рішення суду.

150

На момент завершення судового розгляду Лемкін все ще не знав жодних новин про свою родину. Тільки в середині вересня, під час перерви у слуханнях, він дізнався, що випало на долю Белли та Йозефа. Інформацію він отримав від свого брата Еліаса під час того, як вони возз'єдналися у Мюнхені. Він дізнався, що його родина була частиною «матеріалів справ Нюрнберзького процесу».

Те, що Еліасу вдалося вижити, було справжнім дарунком долі, і про це мені розповів його син Саул Лемкін. У липні 1941 року, коли вся сім'я поїхала з Вовковиська на відпочинок, Саулові було дванадцять. Він згадував: «Ми були на дачі, коли моя тітка сказала, що на війні щось сталося, і ми увімкнули радіоприймач». Вони почули, що Гітлер розірвав пакт про ненапад зі Сталіним і розпочав операцію «Барбаросса», що німці окупували Вовковиськ через тиждень, і що Белла та Йозеф потрапили у пастку, а разом з ними і решта родини, яка залишилася вдома.

Відпочинок на кілька днів перетворився на три роки у самому центрі Радянського Союзу. Вони знали, що «дядько Рафал» у безпеці у Північній Кароліні. Але напруження між братами Рафалом і Еліасом виникло через те, що Беллу та Йозефа за станом здоров'я не взяли на відпочинок, і їх убили: «Мій дядько був страшенно обурений, що ми лишили їх, але, на жаль, ми не знали, що мало статися». Саул здавався пригніченим навіть через сімдесят років після тих подій, і наче просив пробачення: «Ми лише поїхали в гості; ніхто не знав, що розпочнеться війна, навіть Сталін».

Саул і його сім'я залишалися у Москві до липня 1942 року. Коли у них закінчився термін віз, вони сіли на потяг і вирушили через Урал до Уфи, столиці Башкортостану, маленької радянської республіки.{639} Звідти вони повернулися до Москви у лютому 1944 року. Після війни вони повернулися до Польщі і потрапили до табору для переміщених осіб у Берліні, там їх і знайшов Лемкін. «Мій дядько зателефонував до нас у Берлін у серпні 1946 року. Він тоді був у Нюрнбергу; він говорив зі мною, — розповів Саул. — Він сказав моєму батькові не затримуватися надто довго у Берліні, бо росіяни могли заблокувати місто».

За допомогою Лемкіна американці забезпечили переїзд родини з Берліна до Мюнхена, до іншого табору. Саул був у лікарні, одужуючи після видалення апендикса, коли у середині вересня до них приєднався Лемкін: «Він прийшов провідати мене у лікарню зі своєю секретаркою мадам Шарлет, американкою, яка служила у війську США. Вона трохи розмовляла російською, дуже мила жінка. Мій дядько виглядав дуже добре, гарно вбраний; ми обійнялися. Він сказав мені: «Ти повинен приїхати до Америки».

Вони поділилися тією мізерною інформацією, яку знали про події у Вовковиську: «Мій батько Еліас дізнався, що коли більшовики прийшли влітку 1944 року, там залишилося лише кілька євреїв, мабуть, не більше, ніж п'ятдесят чи шістдесят». Повторення подій у Жовкві, Дубно і десятках тисяч інших місць, великих і малих, по всій Європі, відбилося у каменях Треблінки. Саул делікатно говорив про ці речі, але світло в його очах потьмяніло: «Ми знали, що з ними сталося. Один єврей надіслав нам листа. Моїх дідуся і бабусю забрали у невідомому напрямку. Вони вже не живуть».

Чи має Саул фотографію Белли та Йозефа? Ні. Він дізнався, що останній транспорт з Вовковиська вирушив у січні 1943 року до Аушвіца, але його батьків раніше забрав інший транспорт до іншого місця, десь неподалік:

— Беллу та Йозефа повезли до Треблінки, тому що це було недалеко.

Він промовив ці слова з великою печаллю і глибоким сумом, а тоді пожвавився.

— Як звали того відомого журналіста, що написав «Життя і доля»? — спитав він.

— Василь Гроссман.

— Точно; це він писав про Треблінку. Я прочитав цю книжку, і думав про дідуся і бабусю.

Саул вважав, що дядько Рафал не знав, що їх повезли до Треблінки:

— Про це стало відомо тільки згодом, через багато часу після того, як він поїхав.

Розповідь Саул містила певну основу для іншої історії. Таким чином я дізнався, що моя бабуся Мальке Флашнер, яка жила у Жовкві на одній вулиці з Лаутерпахтами, була вбита у Треблінці на тій же вулиці, що й Лемкіни.

— Є одна річ, яку я повинен сказати про ті часи, — сказав Саул, раптово повеселівши на обличчі. — Німці у лікарні були дуже добрими до мене, дуже уважними. Якщо порівняти з життям у Польщі, Німеччина була раєм для євреїв.

Якщо Саул затаїв у собі недобрі почуття, то нікому їх не виявляв.

— Звісно, дядько Рафал мав іншу думку, — продовжив він. — У лікарні було багато німців, але мій дядько навіть не поглянув у їхній бік. — Саул подивився мені в очі. — Він ненавидів їх. Для нього вони були отрутою. Він ненавидів їх.

151

Вересень Лаутерпахт провів у Кембриджі, чекаючи на вирок трибуналу, який, як він сподівався, зможе запропонувати захист індивідів і підтримку Міжнародного білля про права людини. Менш балакучий, ніж Лемкін, не виявляючи помітних емоцій, все ж він хвилювався і переживав не менше. Цей процес глибоко зачепив його, але він не хотів цього показувати навіть своєму синові, який був з ним того місяця, готуючись до другого року навчання у Триніті-коледжі.

Озираючись назад, Елі тепер хвилювався про те, чи тоді щось не змінилося в його батькові. Суд і новини про сім’ю зашкодили його роботі і, мабуть, вплинули на її подальший напрямок. Елі відчував, що саме тоді він почав краще — чи принаймні більш свідомо — розуміти батькову роботу.

— Річ у тім, що я не лише більше думав про це все; я знав про щось інше, це був особливо важкий період.

Наближався приїзд Інки до Кембриджа, що підкреслював відчуття втрати, але також давав надію.

— Емоційно він дуже глибоко занурився у той процес, — додав Елі. — Батько не дуже хотів говорити зі мною про ті речі і ніколи нічого не розповідав мені про своїх батьків, жодного разу.

Елі останнім часом багато думав про це, зізнавшись,

1 ... 110 111 112 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова"