Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

була м’якшою, тоді вони навмисно загострюють, щоби

спровокувати відповідь.

— Але якщо вони знають, що ми отримаємо ці перші чернетки, то це безглуздо. Вони просто переконаються, що нам зіллють те, що справить на нас бажане враження.

— Бачиш? Тепер до тебе доходить, — сказав Сорен. — Те, що

твій опонент хоче, щоб думав ти, є важливою інформацією, аби

зрозуміти, що думає він. Тому дістань першу чернетку, добре?

Зроби це до кінця дня.

«Але ж зі мною більше ніхто не розмовляє, тому що тепер

я марсіянка на повідку в ООН, і навіть попри те, що я не

зрадниця, цілком можливо, що всі інші бачать мене такою».

— Добре.

Боббі відкрила недавно оновлений список і зробила перший за

день запит на з’єднання.

* * *

У неї була низка електронних засобів покликати до себе, але

Боббі рідко бачила, щоб вона ними користувалася. Боббі

висмикнула навушник і підвелася. Свою дурну посмішку Сорен, мабуть, позичив у телепатів: його обличчя не відображало

нічого.

— Пані? — сказала Боббі й ступила крихітний крок до кабінету

Авасарали. — Ви волали?

— Ніхто не любить розумниць, — Авасарала не відводила очей

від настільного термінала. — Де моя перша чернетка тієї заяви?

Вже майже обід.

Боббі стала трохи стрункіше і склала руки за спиною.

— Пані, на жаль, я змушена повідомити, що не змогла знайти

того, хто готовий надати мені першу чернетку заяви.

— Ти що, стоїш струнко? — здивувалася Авасарала, вперше

піднявши погляд. — Господи. Я не збираюся вести тебе на

розстріл. Ти пробувала всіх у списку?

— Так, я... — Боббі на трохи затнулася, глибоко вдихнула

і ступила ще кілька кроків у кабінет.

Вона сказала тихіше:

— Ніхто зі мною не розмовляє.

Стара підняла білу, як сніг, брову.

— Як цікаво...

— Невже?

Авасарала усміхнулася теплою, щирою усмішкою, а тоді

налила чай із чорного залізного чайника у дві чашечки.

— Сідай, — сказала, показуючи на стілець біля стола.

Боббі залишилася стояти, й Авасарала повторила:

— Серйозно, сідай уже, бодай тобі. П’ять хвилин розмови

з тобою — і я годину не можу нахилити голову вниз.

Боббі сіла, завагалася і взяла одну з чашечок. Вона була не

більшою, ніж чарка, а чай у ній був дуже чорний і неприємно

пахнув. Вона зробила маленький ковток і обпекла язик.

— Це «Лапсанг сушонг», — сказала Авасарала. — Його купує

мій чоловік. Як тобі?

— Тхне, як ноги бомжа, — відповіла Боббі.

— Істина. Але Арджун його любить, і цей чай смакує не так уже

й погано, коли звикаєш до нього.

Боббі кивнула і зробила другий ковток, але промовчала.

— Добре, що ж, — сказала Авасарала, — ти — та невдоволена

марсіянка, яку переманила на інший бік бабка з купою

блискучих трофеїв. Ти найгірший вид зрадниці, тому що

зрештою все, що з тобою трапилося, відколи ти прилетіла на

Землю, сталося через твоє рюмсання.

— Я...

— Заткнися нахер, любонько, і послухай дорослу людину.

Боббі заткнулася, п’ючи мерзенний чай.

— Але, — продовжила Авасарала з тією ж милою усмішкою на

зморщеному обличчі, — якби я була по той бік, знаєш, кому б

зливала дезінформацію?

— Мені, — сказала Боббі.

— Тобі. Бо ти конче бажаєш довести свою цінність новій

начальниці, й вони можуть відправляти тобі відверто

неправдиву інформацію, особливо не переймаючись, якщо

зрештою підісруть тобі все. Якби я була задротом із

контррозвідки Марса, я б уже завербувала когось із твоїх

найближчих друзів удома і користалася б ними, щоби

спрямовувати у твій бік цілі гори фальшивих даних.

«Усі мої найближчі друзі мертві», — подумала Боббі.

— Але ніхто...

— Не розмовляє з тобою з дому. Що означає дві речі. Вони досі

намагаються розгадати мою гру, чому я залишила тебе тут, і вони не ведуть кампанію з дезінформації, бо такі самі

спантеличені, як і