Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— А!.. — сказав Камюзо, кидаючи на підслідного погляд судді.

— Не думайте, що я буду компрометувати себе, кажучи, що ця сума може знайтись, — провадив Жак Коллен, показуючи слідчому, що він розумів його підозри. — Цю бідну дівчину її слуги дуже любили. І, якби я був вільний, я подбав би тепер про розшук грошей, що належать людині, яку я люблю більше за всіх на світі — Люсьєнові. Чи не будете ви ласкаві дозволити мені прочитати цей лист, я не затримаю... Це ж доказ невинності моєї любої дитини. Ви не можете боятись, що я його знищу... або що я скажу комусь про нього, я ж у секретному відділі.

— У секретному!.. — скрикнув слідчий. — Ви не будете там більше. Тепер уже я прошу вас якнайшвидше засвідчити своє звання. Зверніться до посла, якщо хочете...

І він подав лист Жаку Колленові. Камюзо був щасливий, що може вийти зі скрутного становища і задовольнити генерального прокурора, пані де Мофріньєз і пані де Серізі. Все ж він байдуже і з цікавістю придивлявся до обличчя підслідного, поки той читав лист куртизанки, і, не зважаючи на щирість почуттів, що відбивались на цьому обличчі, казав сам до себе:

“І все ж це справжнє обличчя каторжника”.

— От як його люблять... — скавав Жак Коллен, повертаючи лист.

І Камюзо побачив обличчя, зрошене слізьми.

— Якби ви його знали! — провадив він. — Це така юна, така свіжа душа, така розкішна краса, це дитина, поет... Відчуваєш нестримну потребу жертвувати собою для нього, задовольняти його найменші бажання. Цей любий Люсьєн такий чарівний, коли він ласкавий.

— Що ж, — сказав слідчий, роблячи ще одне зусилля, щоб викрити правду, — ви не можете бути Жаком Колленом...

— Ні, пане, — відповів каторжник.

І Жак Коллен став більш ніж будь-коли доном Карлосом Еррерою. У своєму бажанні довершити свій твір, він наблизився до слідчого, завів його до ніші вікна і набув манери князя церкви, розмовляючи в тоні довіри.

— Я так люблю цю дитину, пане, що якби треба було стати тим злочинцем, за якого ви мене вважаєте, щоб усунути неприємності для цього кумира мого серця, я звинуватив би себе, — сказав він тихо. — Я зробив би, як ця бідна дівчина, що вмерла заради нього. Отже, я благаю вас, пане, зробити мені ласку і звільнити Люсьєна негайно.

— Мій обов’язок не дозволяє мені цього, — добродушно сказав Камюзо; — але коли й з небесами бувають угоди, то правосуддя вміє робити поступки, і якщо ви мені можете навести поважні доводи... Кажіть, цього не будуть записувати.

— Добре, — сказав Жак Коллен, обдурений добродушністю Камюзо, — я знаю, як жахливо страждає бідна дитина в цю хвилину, він здатний вкоротити собі віку, побачивши себе в тюрмі...

— О, щодо цього... — сказав Камюзо, знизавши плечима.

— Ви не знаєте, кому ви робите послугу, роблячи її мені, — додав Жак Коллен, бажаючи зворушити інші струни. — Ви робите послугу орденові, могутнішому, ніж усі графині де Серізі, всі герцогині де Мофріньєз, які теж не простять вам того, що ви мали їх листи в своєму кабінеті... — сказав він, показуючи на дві пачки напахчених листів. — Мій орден пам’ятає послуги...

— Пане, — сказав Камюзо, — досить. Шукайте інших доказів. Я стільки ж зобов’язаний перед підслідним, скільки й перед громадським обвинуваченням.

— Добре, повірте мені, я знаю Люсьєна, це душа жінки, поета й південця, без стійкості й волі, — провадив Жак Коллен, якому здалось, що слідчий нарешті перейшов на їх бік. — Ви впевнені в невинності цього юнака, не мучте його, не допитуйте; передайте йому цей лист, скажіть, що він — спадкоємець Естер, і поверніть йому волю... Коли ви вчините інакше, ви самі будете в розпачі від цього, а коли ви його просто випустите, я поясню вам (тримайте мене в секретній камері) завтра, сьогодні ввечері, все, що вам буде здаватись таємничим у цій справі, а також причини запеклого переслідування, предметом якого є я, — хоч я й важу життям, бо вже п’ять років домагаються моєї голови... Коли Люсьєн буде вільний, багатий і одружений з Клотильдою де Гранльє, моя роль на землі буде виконана, я не захищатиму більше своєї шкіри. Мій переслідувач — шпиг вашого небіжчика короля.

— А, Корантен!

— А, він зветься Корантен... дякую... Ну, що ж, пане, чи обіцяєте ви мені зробити те, чого я прошу у вас?..

— Слідчий не може і не повинен нічого обіцяти. Кокар! Скажіть приставу й жандармам, щоб провели підслідного в Консьєржері... Я дам розпорядження, щоб цього вечора вас перевели в “пістоль”, — додав він лагідно і злегка кивнув головою підсудному.

Вражений проханням, з яким Жак Коллен тільки що звернувся до нього, і пригадуючи, як він настирливо намагався пройти на допит перший, посилаючись на свій хворобливий стан, Камюзо знову відчув недовір’я. Прислухаючись до своїх непевних підозр, він побачив, що удаваний вмираючий іде, ступаючи мов Геркулес, облишивши дуже добре розіграні викривляння, які супроводили його появу.

— Пане!

Жак Коллен обернувся.

— Мій секретар, не зважаючи на вашу відмову підписати, прочитає вам протокол.

Підслідний мав чудове здоров’я, і рух, яким він підійшов і сів поруч секретаря, був останнім променем світла для слідчого.

— Ви раптом одужали! — сказав Камюзо.

“Вскочив!” — подумав Жак Коллен.

Потім він відповів уголос:

— Радощі, пане, ось єдина панацея, яка існує... Цей лист, доказ невинності, в якій я не сумнівався... ось великі ліки.

Слідчий провів задумливим поглядом свого підслідного, коли пристав і жандарми оточили його. Потім він зробив рух людини, що пробуджується, і кинув лист Естер на стіл секретаря.

— Кокар, перепишіть цей лист!..

Якщо людині взагалі властиво не довіряти, коли її просять зробити що-небудь, що суперечить її інтересам і обов’язкові, або навіть що-небудь для неї байдуже, — то таке почуття недовіри є законом для слідчого.

Чим більше підслідний (звання якого й