Читати книгу - "Американська трагедія"

— Але ж ви в домі адвоката, — а хіба ви не знаєте, що вони взагалі їдять не часто? — заявив Френк Гаррієт, невисокий, але кремезний усмішкуватий юнак, дуже вродливий і симпатичний, з рівними білими зубами.

Він сподобався Клайдові.

— Ну, їдять адвокати чи ні, а ми повинні їсти, бо інакше я піду… Чи ви чули, хто буде в команді Корнуела в наступному році?

Студентських розмов про спортивні змагання Гаррієта, Кренстона та інших Клайд зовсім не розумів. Він дуже мало чув про всілякі коледжі, з якими було тісно зв’язане життя цієї молоді. Він був досить розумний, щоб не втручатися в розмови на ці теми, але саме через це одразу відчув себе чужим тут. Ця молодь куди більше знає, ніж він, усі вони вчаться в коледжах. Може, сказати, що він теж був в якій-небудь школі? Колись він чув про Канзаський університет, — це недалеко від Канзас-Сіті. Є ще університет у Міссурі. І він чув, що в Чікаго теж є університет. Чи не можна сказати, що він учився в одному з них, наприклад, в Канзаському, хоча б недовго? Він вирішив, що так і скаже, як його спитають. Але що далі? Раптом його спитають, що він вивчав там? Він дещо чув про математику. Припустімо, що він вивчав математику, — чому б ні?

Та скоро він помітив, що всі юнаки і дівчата надто заняті собою і мало цікавляться ним. Він може бути Гріфітсом, і це може мати велике значення десь в іншому місці, але не тут: тут це само собою розуміється — і тільки. А тому що в цю хвилину Трейсі Трамбал відвернувся — сказати кілька слів Вайнет Фент, Клайд відчув себе самотнім, покинутим і безпорадним. Йому не було з ким поговорити. Але тут до нього підійшла маленька темноволоса Гертруда.

— Наші не можуть не спізнюватися. Отак кожного разу. Якщо призначити о восьмій, вони зберуться о-пів на дев’яту, або о дев’ятій. Так завжди буває, правда?

— Так, звичайно! — відповів вдячний Клайд, намагаючись триматися якнайвеселіше і невимушеніше.

— Я Гертруда Трамбал, — знову відрекомендувалася вона, — сестра он тієї гарненької Джіл, — вона дивилася на нього з сміливою і веселою посмішкою. — Ви вклонилися мені, але ви не знаєте мене. А ми багато чули про вас. — Вона піддражнювала Клайда, їй хотілося трохи збентежити його, якщо пощастить. — Таємничий Гріфітс у Лікурзі, якого ніхто ніде не зустрічає. А я один раз бачила вас на Сєнтрал авеню, та ви цього не знали. Ви входили в кондитерську Річ. Ви любите солодощі?

— Так, люблю, а що? — спитав Клайд; на мить він зніяковів і стривожився, бо цукерки він купував для Роберти. І в той же час він мимоволі почував себе з цією дівчиною трохи простіше і впевненіше, ніж з іншими: вона була зухвала і не дуже приваблива, зате весела, і зараз вона рятувала його від почуття покинутості й самітності.

— Ну, ви це просто так кажете! — вона засміялася і лукаво поглянула на нього. — А я думаю, що ви купували цукерки для якоїсь дівчини. Адже у вас, напевно, є подружка?

— Як?..

Клайд замовк на якусь частку секунди, бо в нього майнула думка про Роберту, і він з тривогою спитав себе, чи не бачив його хто-небудь з нею? І зразу ж подумав: що за смілива, насмішкувата і розумна дівчина ця Гертруда, вона зовсім не схожа на всіх, кого він знав до цього часу. Але вже за мить він додав:

— Ні, в мене нікого немає. Чому ви питаєте?

І знову в нього промайнула думка, а що подумала: б Роберта, якби чула його?

— Але яке запитання! — продовжував він, трохи хвилюючись. — Ви любите дражнити людей, правда?

— Хто? Я? О, ні. Я ніколи нікого не дражню. Але я переконана, що вгадала. Мені подобається іноді ставити такі запитання: цікаво послухати, що скаже людина, коли вона не хоче показати, про що насправді думає.— Вона насмішкувато і задирливо посміхалася, дивлячись Клайдові в обличчя. — Все одно, я знаю, у вас є приятелька, як у всіх вродливих молодих людей.

— А хіба я вродливий? — він злегка посміхнувся, зацікавлений і задоволений. — Хто це каже?

— Нібито ви самі не знаєте? Різні люди. Я, наприклад. Сондра Фінчлі теж вважає, що ви вродливий. Вона цікавиться тільки вродливими мужчинами. І моя сестра Джіл теж. Я щодо цього не схожа на них, бо й сама не дуже вродлива.

Примружившись, вона дивилася прямо йому в очі визивним, дражливим поглядом, і Клайд розгубився: він не знав, що відповідати, як поводитися з цією дівчиною, але в той же час вона його цікавила, і її слова лестили йому.

— Ви не думаєте, що ви вродливіші за вашого двоюрідного брата? — продовжувала вона різко, майже владно. — Є люди, які вважають, що це так.

Клайд був не тільки задоволений, а й злегка приголомшений її запитанням: він хотів би й сам вірити цьому, до того ж його інтригувало, що ця дівчина так цікавиться ним, але він навіть у думках не насмілювався стверджувати будь-що подібне, навіть коли б був певний своєї переваги. Надто виразно він уявляв собі енергійне, рішуче, часом навіть загрожуюче обличчя Гілберта: він, звичайно, відразу ж звільнив би Клайда, якби довідався, що той говорить такі речі.

— Ну, що ви, я ніколи не думав нічого подібного! — засміявся він. — І не думаю, слово честі.

— Що ж, можливо, ви й не думаєте, але ви й насправді вродливіші за нього! Тільки це вам мало допоможе, якщо ви хочете бувати в товаристві тих, у кого є гроші.— Вона уважно подивилася на нього і додала майже ласкаво — Люди люблять гроші навіть більше, ніж вродливу зовнішність.

«Яка розумна дівчина, — подумав Клайд, — і які жорстокі, холодні слова». Вони боляче різонули його, хоч у неї й не було такого наміру.

Та в цю хвилину ввійшла сама Сондра з невідомим Клайдові молодим чоловіком, високим, незграбним, але прекрасно одягненим. Слідом за ними з’явилися Бертіна і Стюарт Фінчлі.

— Ось і вона, — сказала Гертруда не без досади: їй було неприємно, що Сондра вродливіша за неї саму та за її сестру і явно цікавиться Клайдом. — Вона зараз подивиться на вас, перевірить, чи помітили ви, яка вона сьогодні гарненька. Дивіться, не розчаруйте її.

Це зауваження, цілком справедливе, було зайве: Клайд і без того уважно і навіть жадібно дивився на Сондру. Вона полонила