Читати книгу - "Американська трагедія"

його не тільки своїм суспільним становищем, багатством, тонким смаком в одязі і манерами, — вона належала до того типу жінок, який особливо приваблював його: може, більш витончена, не така невгамовна, хоч навряд чи менш егоїстична, вона чимсь була схожа на Гортензію Брігс. У своєму роді це була маленька, але уперта Афродіта: вона прагнула будь-що довести кожному хоч скільки-небудь привабливому мужчині згубну силу своїх чарів, і в той же час намагалася не зв’язувати себе жодними узами і зобов’язаннями. Проте з різних причин, яких вона сама не розуміла, її вабило до Клайда. У нього не було ні грошей, ні становища в товаристві, але він подобався їй.

Отже, вона насамперед перевірила, чи він тут, потім постаралася не дати йому помітити, що вона перша побачила його, і, нарешті, доклала всіх зусиль, щоб засліпити його, — словом, поводилася в дусі Гортензії (саме ця тактика найсильніше впливала на Клайда).

Клайд, не відриваючись, дивився, як вона переходила з місця на місце; її прозоре вечірнє шифонове плаття вилискувало всіма відтінками від блідожовтого до густооранжового, і це надзвичайно личило до її темних очей і волосся. Обмінявшись привітаннями і зауваженнями майже з усіма в кімнаті, вона, нарешті, зволила помітити і Клайда.

— А, от і ви! Наважилися, нарешті, показатися? Я не була певна, що ви визнаєте це за цікаве. Вас уже, звичайно, з усіма познайомили? — і вона подивилася навкруг, ніби бажаючи сказати, що коли це ще не зроблено, вона сама познайомить його з присутніми.

А ті, не відчуваючи особливого інтересу до самого Клайда, були зацікавлені тим, що Сондра така уважна до нього.

— Здається, я знайомий уже майже з усіма.

— Окрім Фредді Селса: він щойно прийшов зі мною. Послу-хайте, Фредді,— окликнула вона затягнутого у фрак високого стрункого юнака з м’яким овалом обличчя і явно завитим волоссям; він підійшов і подивився на Клайда зверху вниз, як забіяка-півень на горобця.

— Це Клайд Гріфітс, я вам про нього казала, Фредді,— швидко почала Сондра, — подивіться, який він схожий на Гілберта.

— Дуже схожий! — вигукнув цей люб’язний юнак: він, мабуть, був короткозорим і тому низько нахилився до Клайда. — Я чув, ви двоюрідний брат Гіла? Я його добре знаю. Ми з ним разом училися в Прінстоні. Я жив тут, перш ніж став на роботу в «Дженерал елек-трік» у Скенектеді. Але я часто буваю тут. Ви, здається, служите на фабриці?

— Так, служу, — сказав Клайд, чимало торопіючи перед цим юнаком, який, очевидно, був набагато освіченіший від нього самого.

Клайд побоювався, що цей молодий чоловік заговорить з ним про такі речі, на яких він, не здобувши ніякої спеціальної технічної освіти, зовсім не розуміється.

— Ви, певно, завідуєте яким-небудь відділом?

— Так, завідую, — насторожено і неспокійно відповів Клайд.

— Знаєте, — жваво продовжував м-р Селс (він дуже цікавився комерційними і технічними питаннями), — я ніколи не міг зрозуміти, що путнього в цьому виробництві комірців, якщо, звичайно, не говорити про прибутки. Ми з Гілом часто сперечалися про це, коли училися в коледжі. Він запевняв мене, що виготовляти і розповсюджувати комірці — справа великого соціального значення, що надає певної шліфовки і прищеплює пристойні манери тим людям, які не могли б засвоїти їх, якби не було дешевих комірців. Я думаю, він це десь вичитав. Я завжди сміявся з нього.

Клайд намагався знайти якусь відповідь, але все це перевищувало його розуміння. «Соціальне значення»… що Селс мав тут на увазі? Мабуть, це пов’язано з серйозними науками, які він вивчав у коледжі. Клайд відповів би як-небудь ухильно, або зовсім невлад, коли б його не виручила Сондра; навіть не здогадуючись, в яке скрутне становище він потрапив, вона сказала:

— Будь ласка, без сперечань, Фредді! Це зовсім нецікаво. І потім я хочу познайомити його з моїм братом і Бертіною. Ви пам'ятаєте міс Кренстон? Тоді, навесні, ми з нею разом були у вашого дядька.

Клайд повернувся. А Фред, схопивши щигля, мовчки подивився на Сондру, якою він так захоплювався.

— Пам’ятаю, звичайно, — почав Клайд; він давно вже спостерігав за цією парою: після Сондри Бертіна здавалася йому найпривабливішою з усіх дівчат, хоч він зовсім не розумів її. Потайна, нещира і лукава, вона викликала в ньому тільки тривожне усвідомлення власної нікчемності, розгубленості перед нею і перед тим світом, який вона уособлювала.

— А, здрастуйте! Дуже приємно знову побачити вас, — сказала вона, протяжно, оглянувши його усміхненим і в той же час байду же-глузливим поглядом сірозелених очей. Вона визнала, що він непоганий на вроду, але воліла б бачити його більш енергійним і впевненим у собі.— Ви, здається, надзвичайно заняті, багато працюєте? Але тепер, коли перший крок зроблено, я думаю, ми будемо бачити вас частіше?

— Так, сподіваюся, — відповів він, показуючи в усмішці свої рівні зуби.

Її очі, здавалося, промовляли, що вона сама не вірить власним словам, та й Клайд теж не вірить у те, що сказав, але це необхідно і, мабуть, забавно говорити такі речі.

Приблизно в тому ж дусі тримав себе з Клайдом і брат Сондри, Стюарт.

— Здрастуйте, — сказав він, — радий з вами познайомитися. Сестра говорила мені про вас. Збираєтесь надовго залишитись у Лі* курзі? Це було б дуже приємно. Сподіваюся, що ми з вами будемо зустрічатися час від часу.

Клайд зовсім не був цього певний, але йому дуже подобався легкий, безжурний сміх Стюарта, — він сміявся голосно, весело і байдуже, показуючи свої рівні білі зуби. З захопленим здивуванням дивився Клайд, як невимушено Стюарт повернувся і взяв за руку Вайнет Фент, що проходила мимо.

— Одну хвилину, Вайн. Я хочу вас дещо спитати.

І він пішов з нею в іншу кімнату, нахиляючись до неї і жваво розмовляючи. Клайд відмітив чудовий покрій його костюма.

«Як у них тут весело, — думав він, — які вони всі радісні».

У цей час Джіл Трамбал стала кликати:

— Ідіть всі до столу! Я не винувата. Щось не ладналося в куховара, та й ви всі зібралися дуже пізно. Покінчимо з обідом і будемо танцювати.

— Ви сядете між мною і міс Трамбал, коли вона посадить усіх, — заспокійливо сказала Сондра. — От чудесно буде, правда? А тепер ведіть мене в їдальню.

Вона просунула свою білу руку під руку Клайда, і йому здалося, що він повільно, але вірно підноситься прямо в рай.

РОЗДІЛ XXVI

Під час обіду йшла гомінка розмова про різних осіб, місця, плани, зовсім незнайомі Клайду. Але властива Клайдові чарівність допомогла йому почасти перемогти зневагу і байдужість присутніх, особливо дівчат, зацікавлених тим,