Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 122
Перейти на сторінку:
у залежність від вищих сил, а власну творчу біографію — від волі Божої: «Навіщо сталося чимало таких обставин, котрих я не кликав? Навіщо мені призначено було не інакше набути пізнання душі людини, як здійснивши суворий аналіз власної душі? Навіщо бажанням зобразити російську людину я запалився не раніше, як дізнавшись краще загальні закони дій людських, а дізнався їх не раніше, як прийшов до Того, Хто один знавець і дій людських, і всіх найменших наших душевних таємниць?» Гоголь зовсім не намагається виправдовуватись за попередню книгу, як це вважають коментатори академічного видання творів: «Намагаючись самовиправдатись і згладити важке враження, яке справили “Вибрані місця”, Гоголь, однак, не зміг відмовитись від основних положень своєї книги» (VIII, 803). Гоголь і не намагався виправдовуватись, а тим більше відмовлятись від своїх ідей. Він, навпаки, акцентує пафос сповідальності, закликаний посилити слово «Вибраних місць». Це дає підстави розглядати «Авторську сповідь» як книгу, органічно пов’язану з «Вибраними місцями». Гоголь надавав надзвичайної ваги сповідальному слову, вважаючи сповідь чи не головним об’єктом мистецтва: «Стан душі страдника є вже святиня, і все, що тільки виходить звідти, дорогоцінне, і поезія, що вийшла з такого лона, вище всіх поезій» (XIII, 263). Гоголь повторював: «Поезія є чиста сповідь душі, а не породження мистецтва чи бажання людського; поезія є правда душі, а тому всім рівно може бути доступною». Він вважав, що його час актуалізував сповідь: «Приходить час, коли жага сповіді душевної стає сильнішою і сильнішою» (VIII, 429).

Разом з тим жанр свого твору письменник визначає як повість. У статті «Навчальна книга словесності для руського юнацтва» Гоголь так пояснює зміст жанру: «Повість вибирає своїм предметом випадки, які дійсно трапились чи могли трапитись з будь-якою людиною — випадок чимось примітний у психологічному сенсі, іноді зовсім без бажання сказати повчання, а лише зупинити увагу мислячої або спостережливої людини» (VIII, 489). Звертають на себе увагу дві речі: Гоголь наголошує на реальності описуваного, а друге — зображуване має виразно психологічний зміст, що надає достовірності оповіді. Обидві ці риси втілені в «Авторській сповіді».

Цей твір Гоголя — не сповідь в традиційному християнському сенсі, а «повість авторства», чи «повість письменництва». І в цьому смислі це художній твір, який є одночасно прощальним словом (чи прощальною повістю) і авторською легендою чи міфом його життя, закликаним переконати читачів у правдивості комплексу ідей, що були викладені у «Вибраних місцях», і найголовніше — витворити апостольський образ письменника-пророка.

Українською перекладено вперше.

У перекладі, як і в оригіналі, у кутові дужки взято недописані автором слова.

Розмисли про божественну Літургію

Перше документоване свідчення роздумів Гоголя про значення і роль літургії в духовному житті людини належить до початку 1840-х років. У листі до матері від 1 жовтня 1842 р. він писав: «Якщо ви відчуєте, що слово ваше знайшло доступ до серця душі страдницької, тоді йдіть з ним прямо в церкву і вислухайте Божественну Літургію. Немов прохолодний ліс серед знесилюючих степів, тоді прийме його молитва під покров свій. І той, хто зумів все в житті перетерпіти за нас, той озброїть твердістю і силою його душу, об яку розлетяться земні нещастя». Правда, інтерес до Божественної літургії виявився у Гоголя ще в роки навчання в Гімназії вищих наук (див.: Виноградов И.А. Гоголь — художник и мыслитель: христианские основы миросозерцания. — М., 2000. — С. 376‒382). В.І. Любич-Романович згадує, як Гоголь ставився до церковної служби: «… молитви слухав уважно, іноді навіть повторював їх наспівуючи, ніби служив сам собі окрему літургію» (Гоголь в Нежинском лицее: Из воспоминаний В.И. Любич-Романовича // Гимназия высших наук и лицей князя Безбородко. — 2-е изд., испр. и доп. — СПб., 1881. — С. 554).

Можна з певністю сказати, що літургіка потрапляє в поле зору Гоголя у зв’язку з актуалізацією наприкінці 1830 — на/початку 1840-х років його апостольських устремлінь і пошуків засобів впливу на людину з метою її навернення до християнських цінностей. Він починає жваво цікавитись християнською літературою (в тому числі й західноєвропейською християнською думкою): Гоголь студіює святоотецьку спадщину, зокрема Іоанна Золотоустого, Василя Великого, Єфрема Сірина, Григорія Ниського, Іоанна Дамаського, Кирила Александрійського та ін. (див.: Воропаев В.А. Гоголь над страницами духовных книг: Науч.-поп. очерки. — М., 2002. — С. 142‒152).

Серед рукописів, що залишились після смерті, були і виписки із книг церковних і творів отців церкви, зроблені рукою самого Гоголя (див.: Паламарчук П.Г. Список уцелевших от сожжения рукописей Гоголя // Гоголь и современность. — М., 1984. — С. 484‒491). Частина цих виписок була надрукована М.І. Петровим (див.: Петров Н.И. Новые материалы для изучения религиозно-нравственных воззрений Н.В. Гоголя // Труды Киевской духовной академии. — 1902. — № 6. — С. 270‒317). У найбільш повному обсязі вони надруковані у виданні: Гоголь Н.В: Собрание сочинений: В 9 т. — М., 1994. — Т. 9. — С. 467‒559г Ці виписки дають уявлення про Гоголеве знайомство з богословською літературою.

До цих пір залишається не проясненою мотивація створення Гоголем тексту «Розмисли про Божественну Літургію». Внутрішня творча потреба звернення до цієї теми прихована. «Розмисли…» стоять осібно в творчій спадщині письменника. Останнім часом дослідники роблять спроби віднайти зв’язки з попередньою його творчістю (див.: Шульц С. Гоголь: от драматургии к «Размышлениям о Божественной Литургии» (аспект исторической поэтики) // Гоголеведческие студии. — Вып. 4. — Нежин, 1999. — С. 86‒118). Ймовірне пояснення самого Гоголя, що найчастіше наводиться дослідниками як мотивація і виглядає з першого погляду досить переконливо, далеке від повноти і, як це часто буває у Гоголя, є радше прикриттям істинного смислу: «Мета цієї книги — показати, в якій повноті й внутрішньому глибокому зв’язку здійснюється наша Літургія, юнакам та людям що ще починають, ще мало ознайомленим з її значенням».

Гоголь дійсно переймався питаннями поширення знань у середовищі юнацтва і молоді. Тут не можна не згадати «Навчальної книги словесності для руського юнацтва», задум якої дослідники відносять до початку 30-х років XIX ст. В «Авторській сповіді» він зізнався, що «…півжиття думав сам про те, як би написати істинно корисну книжку для простого народу, і зупинився, відчувши, що треба бути дуже мудрим для того, аби знати, що насамперед потрібно подати народові. А поки немає таких розумних книжок, мені здавалося, що слово усне пастирів церкви корисніше й потрібніше для мужика за все те, що може сказати йому наш брат письменник. Скільки я себе пам’ятаю, я завжди стояв за просвіту народну…»

Обидва ці факти

1 ... 111 112 113 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"