Книги Українською Мовою » 💛 Інше » У задзеркаллі 1910—1930-их років 📚 - Українською

Читати книгу - "У задзеркаллі 1910—1930-их років"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У задзеркаллі 1910—1930-их років" автора Ігор Бондар-Терещенко. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 111 112 113 ... 139
Перейти на сторінку:
з мого минулого. Будучи прапорщиком на фронті, я отримав у листопаді 1915 р. коротку відпустку до м. Олешки, що в колишній Таврійській губернії (нині Цюрупинськ). Був за містом із шурином Невель В. І. у винороба. П'яного шурин віз мене візником увечері додому. На шосе зустріч з двома вояками, що були з дівчатами й не відкозиряли, сварка, постріл у повітря. Про випадок забув, і лише у вересні 1936 р. ізнову згадав. Вночі галюцинація — голос: „Міг убити, вбив людину“. Потрясіння. Почалось пригадування кожного мого кроку в минулому, але вже схоже на марення (уривки пережитого, реального з літературними вигадками, зафіксованими свого часу в пам'яті), психічне затьмарення, нав'язлива думка про те, як був у минулому божевільним, що скоїв протягом життя низку злочинів, які сам не пригадую».

«Все частіше дивлюсь на наган, / все страшніше мені його дуло», — і собі жахався В. Сосюра, який так само згадував у власній «Третій роті» про кулю, що її випустив навмання вбік ворожого бронепотяга, в результаті чого хтось обов’язково міг загинути, і якого дружина здавала в божевільню, пишучи заяви про «допомогу» до партійного начальства. Так, декадентського штибу «родинних» самогубств у Радянській Україні 1920—30-их років бути вже не могло, оскільки тут, навіть начитавшись, як М. Хвильовий, книжок О. Шпенґлера, довіряли тільки собі та поодиноким друзям-соратникам, яких іноді заступали більш надійні застільні співрозмовники на кшталт звичайнісінької пляшки. «Давно б себе застрелив я, / давно б мої зів'яли зорі. / Та тільки те мене спиня, / що не один я п'ю із горя», — бідкався В. Сосюра у вірші «П'янь» 1926-го року.

Отже, крім інтелектуального допінґу на кшталт творів А. Бєлого, М. Арцибашева, А. Андрєєва, Б. Пільняка, суїцидними мотивами яких сповнені прозові імпресії М. Хвильового, до божевільних думок про суїцид зазвичай приводили також зловживання алькоголем, прийняття наркотиків тощо. Гастрономічно-бакалейна тема взагалі зчаста присутня в історії самогубств 1920—30-их років. Сєрґєй Єсенін, як знати, зловживав алькоголем, будучи завсідником богемних закладів: ресторанів, клюбів, кафе. «В пьяном виде стеклом вскрыл себе жилы по левой руке и не давался, когда хотели перевязать рану», — згадує про поета В. Полонський (редактор «Нового міра»), хоч натоді це була не спроба суїциду, але нещасний випадок. Так само Микола Хвильовий скінчив життя самогубством в стані пост-алькогольного катарсису, знаного в народі як «суха» біла гарячка. Навіть у випадку з головою українського радянського уряду П. Любченком вільно буде згадати, що самогубство він здійснив, приїхавши з вікопомного пленуму на обід, Точніше, вже після бурної трапези.

Загалом у мистецькому середовищі 1920—30-их років самогубство — звична справа. Причини, як правило, зводились до одного: утрата популярности, успіху і, як наслідок, відсутність грошових пропозицій від начальства. Так, знаменитий актор німого кіно Макс Ліндер після 1922-го року відчув падіння популярности, що привело до нервового захворювання, а потім до самогубства. У 1933-му році світова зірка танцю Дженні Доллі (вона виступала разом із сестрою Розою) потрапила в автомобільну аварію, після якої лишилася зі спотвореним обличчям. Невдовзі Доллі повісилася на віконній рамі в номері готелю.

Та сама банальна втрата популярности, а також, відповідно, невдачі на любовному фронті, призвели до самогубства російського «горлана-главаря» В. Маяковського, якого у 1930-му році вже відверто критикували молодші колеґи.

Український комуніст М. Хвильовий, до речі, бачився з В. Маяковським 1929-го року в Москві. «В будинку Ґерцена вечеря з Маяковським, — згадував А. Любченко, — де обоє вони — і Хвильовий і Маяковський — пильно один до одного принюхувались і багато пили». М. Хвильовий, як і його російський колеґа, так само вкоротив собі віку пострілом у голову в 1933-му році, нібито надивившись жахів голодомору по українських селах. Оскільки йому, як колишньому чекісту, до будь-яких «революційних» жахів було не звикати, то переймання комуніста Хвильового трагічною долею українського села виглядає малоймовірним. Насправді ж головна небезпека бачилась М. Хвильовому в занепаді власної популярности, через що незадовго до самогубства було влаштоване соцзмагання між ним та О. Слісаренком, у результаті якого обидва мусили представити нові «пролетарські» романи. М. Хвильовий романів, як знати, не писав, видаючи на-гора «романтику вітаїзму» в оповіданнях, новелях, повістях. Незавершений роман «Вальдшнепи» був демонстративно спалений ним, немов третій том «Мертвих душ» М. Гоголя. «Ще рік — і ти скажеш: / — Краще смерть, ніж таке життя. / І я відкажу: / — Ось бравнінґ», — значив Л. Чернов у кіно-симфонїї «Харків» 1929-го року.

Отже, через творчу безвихідь надходили думки про іншу «творчу» розв’язку соцзмагання. «Хвильовий п’яний бився головою об стіну — з відчаю, — згадує А. Любченко. — А от ще головою об стіну, де висіла мапа географічна півкуль — топитися в океані хотів». Мрії про героїчний суїцид — як відповідь на всі питання пролеткульту, літературної дискусії, українського націонал-більшовизму — часто лунали у розмовах М. Хвильового з приятелями по «творчому» застіллю. Але що це були за розмови? Хвильовий, як згадує А. Любченко, «коли запалювався — бив кулаком по столі, скакував, бігав і перекричати його було неможливо». Тож надалі Хвильовий пив уже наодинці. «Раз, коли сам перепився, Юлія Григорівна викликала мене телефоном з ДВУ — провадив далі А. Любченко. — Приходжу. Він уже сидить, щось ніби читаючи у себе в кабінеті. А потім мені каже: „— Вночі був Блакитний“. — Як? Що ви? „— Так, так, Аркашо. Ось з-за шафи вийшов і каже: Ну, що ж далі буде?“ Мені стало моторошно, бо Хвильовий говорив це цілком серйозно».

Те саме, зауважимо, відбувалося перед тим з прозаїком М. Зощенком. «У 1926 p., коли катастрофа була для мене занадто близькою, — значив він, — коли протиріччя і конфлікти жахнули мене і я не знаходив виходу, я побачив дивний сон. Я побачив, що в мою кімнату входить Єсенін, який нещодавно помер, повісився. Він входить у кімнату, потираючи руки, щасливий, задоволений, веселий, з рум’янцем на щоках. Я в житті ніколи його таким не бачив. Посміхаючись, він сідає на ліжко, на якому я лежу. Нахиляється до мене, щоб щось сказати. Здригнувшись, я прокинувся. Подумав: „Він прийшов по мене. Усе скінчено. Я, мабуть, помру“».

Отже, обидва «письменницькі» марення свідчать про відступ перед небезпекою, що про неї попереджають потойбічні гості. Найближчою небезпекою, зокрема для М. Хвильового, було, за умовами соцзмагання, представлення роману, якого він не написав. Решта пояснень самогубства колишнього чекіста, розчарованого в ідеалі Загірньої комуни, не витримують жадної критики. Про голод на селі, яким нібито був вражений М. Хвильовий, було чути задовго до його вікопомної експедиційної поїздки Слобожанщиною в складі письменницької аґітбригади. Загалом слід зазначити, що хворобливо-алькогольні «пошуки істини» обдуреними українськими комуністами з «нових панів» тривали у Харкові вже від кінця 1920-их років, але активізувалися вони саме взимку 1932—33 pp. «Ночі Гофмана» —

1 ... 111 112 113 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У задзеркаллі 1910—1930-их років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У задзеркаллі 1910—1930-их років"