Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

не було те саме. Навпаки, є досить археологічних свідчень, що воно протягом цілого цього періоду БУЛО ТЕ САМЕ. Можливо, було частинне переселення чи частинна інфільтрація, але основна маса лишилася та сама і мала ту саму культуру. Отже, культура бронзової доби в Україні Є ТВОРОМ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ. А культурну подібність північного і південного берегів Чорного моря не можна пояснити лише торговельними зв’язками, імпортом, бо ж, крім подібностей, є ще й специфічно місцеві риси. Цю подібність можна пояснити лише РАСОВОЮ спільністю, лише існуванням споріднених народів на обох берегах; народів, що їх можемо вважати за автохтонів, тубільців тих берегів. Це є тракокімри на одному березі і скито–іранці на другому» (за: М. Rostovtzeff. «Iranians and Greeks…»).

Отже, М. Ростовцев визнає спорідненість людей, що заселювали ВСІ береги Чорного моря; лише він не хоче признати їм «спорідненого», с.т. національного імени, а натомість видумує термінологічну мішанину «трако–кімри–скито–іранці». А чи не простіше було б, а головне — ближче до правди об’єднати їх хоч би під іменем «арійці», якщо не вистачає відваги назвати просто ПРАРУСИ.

Проф. В. Р. Чемберс пише: «Територія нинішньої Персії, Белуджистану, Кабула за старовинних часів називалася Аріяна. Найстарші мешканці того обширу були білої (кавказької) раси і відрізнялися фізичною будовою, характером і мовою від сусідів. Вони були рільники. Саме з мешканців тої Аріяни — старовинних індо–скитів почали виходити емігранти, які сколонізували всю Европу. Від тих індо–скитів походять слов’яни» (W. R. Chambers. «Ancient History»). Проф. Е. Сіверс каже: «Питання колиски наших прапредків — арійців та напрям їхніх мандрівок, що привели їх до місця теперішнього їхнього поселення, мусимо залишити як проблему, що її неможливо вирішити. Неможливо, бо ми не маємо доказів вирішити основну проблему: чи арійці народилися в Ірані, а звідтам прийшли до Европи, чи навпаки, народились в Европі і розселилися з неї на південний схід» (Е. Sievers. «Aryan Languages in Encyclopedia Britannica»).

Так! Сучасна наука ще не має тих доказів, бо досліджувала лише два кінці того шляху: Іран та Европу, а середина — Україна ще не досліджена як слід. Та від часу знайдення трипільської культури починає переважати теорія європейського походження. Чому? Бо знайшли колиску т. зв. арійців. Лишається ще знайти в Европі свідків, які доказали б, що праукраїнський нарід колись заселював всю Европу. Це є завдання майбутніх українських науковців. А тут ми можемо подати лише уривчасті, непов’язані натяки на таку можливість, бо ніхто з наших науковців тих свідків ще не шукав.

XXII

ПРАУКРАЇНЦІ ПОЗА УКРАЇНОЮ

Археологічні знахідки вказують, що люди, які жили між Євфратом і Тигром в Месопотамії з–перед 5–8 тисяч років, були культурно споріднені з людьми, які жили тоді над Дніпром і Дністром. Французький археолог Г. Масперо, що знав українські археологічні пам’ятки, розкопуючи могили в Єгипті і порівнюючи єгипетські знахідки з українськими, каже: «Якби я не сам розкопав ці єгипетські пам’ятки, то я був би закладався, що їх знайдено в Україні» (за: G. Maspero. «New Light on Ancient Egypt»). Проф. В. Сміт пише: «На схід від Єгипту цілий Арамський край і далеко поза Євфрат заселював нарід Ruthen. Цей нарід мав добре скроєний одяг, був ясноволосий, мав сині очі. Мав надзвичайно майстерно вироблені мистецькі золоті, срібляні, порцелянові речі (пригадаймо порцеляну трипільців. — П. Ш.), що свідчить про його високу культуру та розвинений мистецький смак» (F. Smith. «The Ancient History of the East»). В Малій Азії біля міста Мосулу в руїнах старовинного міста Хорсабад (Хоре — ім’я праукраїнського бога, «бад» — від «обитать») знайдено срібляний таріль із зображенням скитів та написом. Букви того напису подібні до сарматського письма. Приблизно в 1700 році до P. X. завоювали Єгипет люди, яких греки прозвали «гіксоси», що означає «королі пастухів». Проф. I. Rosellini у своїй книжці «Monumenti Storici» пише, що гіксоси — це скити. Єгипетські гієрогліфи називають гіксосів «аму». Цією назвою єгиптяни називали західню Азію, територію скитів. Там була колись річка Аму. Також сирійська долина називається Amuq, а вона була колись заселена європейським народом Гітитами. Гіксоси, завоювавши Єгипет, наставили свою династію, яка панувала там 120 років (1700–1580 до P. X.). З тої династії був фараон на ім’я Khian. Це ім’я знайдено вирізьбленим на сфінксі в Багдаді та на посудині, знайденій на острові Кріт. Чи мав якийсь зв’язок наш Київ з тим фараоном Кияном? (М. Савицький). Виходячи з Єгипту, гіксоси затрималися в країні Retenu (чи Рутену?) і побудували там твердиню, що її назвали Elrussalem. «Салем» означає «мир, спокій», «ель» — граматична форма на означення родового відмінка. Отже, Ел–Рус–Салем у буквальному перекладі виходить «Руський спокій» — очевидячки, спокій від ворогів, с. т. твердиня. Археологічні знахідки в тій країні «Ретен» ясно показують, що семітів там не було аж до XII ст. перед P. X.

У XVIII ст. до P. X. на землі теперішньої Туреччини прийшов європейський нарід гітити. Це не був великий нарід, проте був войовничим і дуже культурним. Він мав добре зорганізоване військо, вищу за єгипетську та ассирійську військову тактику; мав кінноту на бойових колісницях. Завдяки цьому вони підбили під свою владу всю Анатолію (тепер Туреччина) і створили сильну державу, яку не могли подолати могутні тоді Єгипет та Ассирія. Завдяки своєму географічному положенню — між Европою і осередками тодішньої найвищої цивілізації: Єгиптом, Ассирією, Індією — гітити відіграли дуже велику роль в історії світової культури. Вони принесли до Малої Азії штуку обробки заліза, видумали силабічне (складове) письмо, яке потім позичили у них кіпрські греки, а з нього згодом виробили старо–грецьке (T. К. Cheyne. «Hittites»). На плоскорізьбі на стінах їхнього великого храму в Abusimbel зображено гітитів з голеною бородою, з вусами, декого з оселедцем (мабуть, королі, бо мають діядему на голові), одягнені в типовий скитський одяг, чоботи, мають типово скитську зброю. Головним божеством у гітитів була Kubile Богиня — Мати, та сама, що у скитів, сарматів, аланів, сліди якої дожили в нашому народі аж до наших днів в образі Купала. Так само другу гітитську богиню кохання і плодовитости Lil Wani наші праруси святкували на весні під іменем Лелі і також зв’язували її з коханням і плодовитістю; її залишки бачимо в українських обрядових піснях (Ой, Леля, Лелічко). Інші гітитські боги: Yaris — це наш Ярило, Tarhund — це скитський Таригей. У згаданому гітитському храмі був жертвенник у формі рівнораменного хреста і з круглим вікном навпроти нього. Такі самісенькі жертвенники — у