Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

величі й могутності, — так Бейкер у своїх мемуарах пригадує про першу зустріч із Райхом, — ступав розважливо й повільно, волосся було білосніжним, а обличчя з пронизливо добрими очима виблискувало нездоровим рум’янцем». Райх зробив рентген грудної клітки Бейкера, аби подивитися, чи його діафрагма розслаблена. Тоді попросив його роздягтися й почав тикати йому по ребрах й натискати на груди, аби той дихав глибше. «Було неймовірно страшно», — визнав Бейкер. Райх наказав йому відгамселити диван, покусати шкіряний сувій і вимагав, аби Бейкер спробував завдати йому болю, зробивши «кропивку». «Він намагався розізлити мене, — писав Бейкер, — через нього я кричав, і йому вдалося досягнути того, що я заревів так, як ніколи в житті».

Райх поставив діагноз — в’ялість. Прийшов би він до мене хоч трішки пізніше, сказав Райх, прожив би ще максимум п’ять років. Він виписав Бейкерові акумулятор оргонної енергії, який мав відновити його біоенергетичний дисбаланс, і вимагав, аби той підписав письмову розписку в тому, що усвідомлює, що прилад — експериментальний. Коли Бейкер сказав, що в цьому немає потреби і що його слова буде достатньо, Райх відповів: «За короля себе маємо, чи як?» (Перш ніж Бейкер відчує в акумуляторі приємне пощипування, пройде шість тижнів щотижневого опромінення). Райх виставив йому таксу в діапазоні 20–30 доларів і запитав Бейкера, скільки б той волів заплатити. Після того, як Бейкер зупинився на позначці 25 $, Райх почав насміхатися з нього за це й надалі, упродовж довгого часу, щоразу, як Бейкер платитиме за сеанс, проноситиме йому під носом його ж банкноти, аби той відчув їхній запах.

Дружина Бейкера Маргарита також почала лікуватися в Райха, який завжди називав чужих жінок за дівочим прізвищем, й відтак звертався до неї — міс Мейбюрі. Як стверджував Бейкер, Райх дещо запав на неї. Декілька разів він намагався спокусити її, проте жодна з його спроб не мала успіху, як розказував її чоловік, тож Райх написав два її портрети в стилі Шагáла[66]. Один з них, який колись висів у кабінеті Бейкера, зображує рудоволосу жінку, що голяка лежить у ліжку, встеленому опіумними маками, а її конусоподібні перса купаються у звивистих блакитних проміннях оргонної енергії.

Через два тижні після початку лікування Райх запропонував Бейкерові, аби той і сам почав лікувати людей методом оргонної терапії. (Він ще й сам не сягнув рефлексу оргазму, тож довелося чекати аж три місяці й п’ятдесят п’ять сеансів, перш ніж він наважився на таке.) Експериментуючи з новою методикою, Бейкер ще й навернув п’ятьох лікарів, які працювали під його керівництвом, до Райха: найбільш демонстративно це зробили Честер Рафаел та Альберт Дюваль. Головного лікаря Мальборо збентежив такий культистський переворот: йому здавалося, що госпіталь перетворюється на «лігвище Райхового беззаконня», тому відмовив Бейкерові в його запиті на проведення експериментів із оргонним акумулятором на території лікарні; завідувач соціальної служби, звичайний соціальний службовець і навіть капелан госпіталю — у кожного в його кабінеті в госпіталі стояв акумулятор, і всі про це знали. До нього дійшли неправдиві чутки, що Райха запроторили до божевільні й лікують від шизофренії і що неодмінною складовою вегетотерапії була мастурбація пацієнтам.

У травні 1948 року через звинувачення у знахарстві Бейкер постав перед медичним трибуналом. Усіх лікарів, що працювали в Мальборо під його провідництвом, було звільнено. Доктор Коттон, заступник комісара штату Нью-Джерсі з питань відкриття та функціонування державних закладів та агентств, зазначив, що Бейкер міг і допомогти декотрим своїм пацієнтам шляхом застосування оргонної терапії, але ж віднайшов його провину в тому, що то радше були його власні «ентузіазм та лікарські припущення», аніж сам метод: «Ви могли допомогти досягнути того ж ефекту за допомогою електричного паска», — стверджував той. Він запитав Бейкера, чи той мастурбував пацієнтам, і сказав, що чув, як декотрі з них аж кричали від болю й виходили зі сеансів із синцями. «Так, інколи синці й справді з’являються, — визнав Бейкер, — у деяких людей дуже тонка шкіра, але, — додав він, — ніхто ніколи не скаржився». Коттон оцінював методи Райха як «суміш знахарства, хіропрактики та християнської науки». Бейкер незабаром подав у відставку, аби присвятити решту свого життя справі Райха.

Коли наступного року заснували Американську асоціацію медичної оргономії, за пропозицією Райха було складено хартію, що мала оберігати організацію від «медичних оргонних шарлатанів». Проблемою було лиш те, що замість того, аби стати власне зміною мислення, Райхова наука й сама по собі була суб’єктом — і уже й жертвою — мисленнєвого спотворення. Хартія проголошувала, що всі члени, перш ніж їх приймуть до організації, зобов’язані пройти «персональну реструктуризацію» (тобто вегетотерапію) і повинні визнавати теорію оргазму, існування оргонної енергії та сексуальні права дітей. Більш того, стверджував регламент, пародіюючи урядові клятви вірності, що вони «не повинні бути членами церков чи то підривних політичних партій», а також поважати «сексуальну орієнтацію пацієнтів».

* * *

Через місяць після того, як світ побачив випуск «Harper’s» із тим есе, Брейді опублікувала ще одну статтю, цього разу в журналі «New Republic». «Дивна справа Вільгельма Райха» також висміювала теорії Райха, особливо оргонну камеру та його заяви про те, що він знайшов ліки від раку. Підзаголовок статті твердив: «Чоловіка, який звинувачує незадовільну статеву діяльність у виникненні неврозу та раку, зрікся лише один науковий журнал»{444}. Це вже була більш спустошлива й пряма атака на нього. Вгорі свого примірника «New Republic» із есе Брейді Райх накарлюкав посилання нащадкам: «НАКЛЕП».

Прямісінько перед візитом Брейді Райх написав А. С. Ніллу: «Я вдивляюся в майбутнє зі спокоєм та надією. Лише одного я боюся — що проти мене безчесно сфальсифікують якісь факти, боюся якогось жахливого Gemeinheit [брудний трюк], що все ще може