Читати книгу - "48 законів влади"

До літа 1527 року у Європі подейкували, що Генрі хоче зробити неможливе — скасувати шлюб проти волі Климента. Катерина не збиралася відмовлятися від трону і йти в монастир, як того хотів Генрі. Але в Генрі була своя стратегія: він припинив спати з Катериною в одному ліжку, заявивши, що вважає її невісткою, а не законною дружиною. Він наполягав на тому, щоб її називали принцесою-вдовою Вельскою — її титулом як удови Артура. Зрештою, у 1531 році він вирядив її з двору й доправив до далекого замку. Папа Римський наказав йому повернути її до двору під страхом екскомунікації — найстрашнішого покарання для католика. Генрі не тільки знехтував погрозою, а й наполягав на розірванні шлюбу з Катериною, а в 1533 році одружився з Анною Болейн.

Климент відмовився визнати цей шлюб, але Генрі було байдуже. Він сам більше не визнавав авторитету Папи і порвав із римо-католицькою церквою, проголосивши натомість англіканську церкву на чолі з королем. І не дивно, що новостворена церква Англії проголосила Анну Болейн законною королевою.

Папа перепробував усілякі загрози, але дарма. Генрі просто ігнорував їх. Климент лютував, бо ще ніхто не поводився з ним так зневажливо. Генрі принизив його, а він не міг нічого з цим удіяти. Навіть екскомунікація (якою Папа постійно погрожував, але до якої так і не вдався) більше нічого не важила.

Катерині також дошкуляло презирство Генрі. Вона намагалася протистояти, але на її звертання до Генрі ніхто не зважав, а пізніше не стало, до кого апелювати. Ізольована від двору, проігнорована королем, ошаліла від гніву і розчарування, Катерина повільно згасала і померла в січні 1536 року від раку серця.

З цього погляду варто позбавити всіх своєї присутності — і чоловіків, і жінок, — і відчувати, що ви можете чудово без них обійтися. Це консолідує дружбу. З більшістю людей біди не буде, якщо інколи їх трохи зневажати. Відтак вони більше цінуватимуть вашу дружбу. Як ідеться у гарному італійському прислів’ї, Chi non stima vien stimato — зневага приводить до поваги. Але якщо ми справді великої думки про людину, то повинні приховувати від неї зневагу, як злочин. Це не дуже приємно, але правильно. І собака не витримає надто доброго ставлення, не кажучи вже про людину!

Артур Шопенгауер (1788—1860 рр.)

Тлумачення

Якщо ви звертаєте на когось увагу, між вами встановлюється партнерство — ви обоє поводитеся на засадах дія-протидія. У цьому процесі ви втрачаєте свою ініціативу. Така динаміка всіх взаємодій: визнаючи інших людей, нехай навіть просто, щоб боротися з ними, ви відкриваєтеся для їхнього впливу. Якби Генрі зчепився з Катериною, то поринув би в нескінченні суперечки, які б послабили рішучість і виснажили його. (Катерина була сильною і впертою жінкою). Якби він почав тиснути на Климента, щоб той змінив вердикт про дійсність шлюбу, або пішов на компроміс і перемовини, то потрапив би в тенета улюбленої тактики Климента: зволікати, обіцяти гнучкість, і в результаті одержувати своє, як і всі Папи.

Генрі не хотів цього. Він застосував нищівну зброю можновладців: повне презирство. Ігноруючи людей, ви ніби викреслюєте їх зі свого життя. Це злостить їх і вибиває з колії, але, за відсутності контактів, вони безсилі.

МАВПА І ГОРОХ

Мавпа несла дві жмені гороху. Одна горошина впала; мавпа хотіла підняти, але висипалося ще двадцять. Вона кинулася їх збирати й розсипала решту. Тоді вона розсердилася, розкидала увесь горох і втекла.

Байки, Лев Толстой (1828—1910 рр.)

Так виявляється наступальність цього закону. Граючи карту зневаги, ви одержуєте перевагу, бо це дає вам змогу визначати умови конфлікту. Війна починається за вашими правилами. Це демонстрація найвищої сили: ви король і ігноруєте те, що вас ображає. Подивіться, як ця тактика доводить людей до шалу, адже половину зусиль вони втрачають на те, щоб здобути вашу увагу, а якщо ви не даєте їм цього зробити, вони поринають у відчай.

Людина: копни її ногою — і вона вибачить. Улещуйте її — і вона звабиться або не звабиться на це. Проігноруйте її — і вона вас зненавидить.

Ідріс Шах, «Караван снів», 1968 р.

Як одні перетворюють усе на чутки, так інші навколо всього здіймають галас. Вони завжди перебільшують, сприймають усе всерйоз, сваряться з цього приводу і з усього роблять таємницю. Не беріть до серця багато образ, бо це додасть вам даремних клопотів. Абсурдно брати до серця турботи, які просто не заслуговують на увагу. Багато речей, які наразі здаються важливими, виявляються марницею, якщо ними знехтувати, а буває, що абищиця, коли приділити їй увагу, стає надзвичайно важливою.

Усе легко владнати від самого початку, а от згодом це зробити важко. У багатьох випадках саме ліки породжують хворобу, пускати все на самоплив — не найгірше життєве правило.

Бальтасар Ґрасіан (1601—1658 рр.)

Ключі до влади

Сильне бажання часто дає парадоксальний результат: що більше чогось хочете, то більше цього домагаєтеся, то більше воно висковзує від вас. Що більше ви зацікавлені, то більше відштовхуєте від себе об’єкт жадань. Бо ваше бажання занадто сильне — людям стає ніяково, навіть лячно. Через неконтрольоване жадання ви здаєтеся слабкими, безвартісними, жалюгідними.

Треба відвернутися від тих, кого ви прагнете, виявити свою зневагу і образу. Така сильна реакція доведе їх до шалу. Вони реагуватимуть власним бажанням вплинути на вас — навіть заволодіти вами, завдати болю. Якщо вони хочуть заволодіти вами, то перший крок зваблення вже позаду. Якщо хочуть поранити, то ви вибили їх із колії й змусили грати за вашими правилами (див. Закони 8 і 39 про спонукання людей до дії).

Презирство — прерогатива короля. Реальністю є те, на що скеровується його погляд і що він вирішує побачити; те, що він ігнорує або від чого відвертається, не існує. Це було зброєю короля Луї XIV — якщо ви йому не подобалися, він поводився так, ніби вас тут нема, і підтримував свою перевагу тим, що відмовлявся від динамічної взаємодії. Така сила карти зневаги, яка періодично показує людям, що ви можете обійтися без них.

Ігнорування посилює вашу владу, а це означає, що протилежна поведінка — заангажованість і відданість — послаблює вас. Приділяючи забагато уваги нікчемному ворогові, ви здається нікчемою, і що більше часу вам треба на знищення ворога, то більшим він здається. Коли 415 р. до н. е. Афіни рушили на загарбання Сицилії, величезна потуга напала на маленьку державу. Але, втягнувши Афіни в тривалий конфлікт, Сиракузи, найбільше місто-держава на Сицилії, змогли зміцнитися. Зрештою, вони перемогли Афіни і вславилися на багато віків. У недавні часи президент Джон Ф. Кеннеді