Читати книгу - "Трістрам Шенді"

Мій батько, що підходив до кожної речі по-своєму, не так, як інші люди, говорив капралові, що йому слід розглядати ці два подарунки скоріше як доказ розбірливості свого брата, а не як знак його дружніх почуттів. – Тому неприємно було, – казав він, – надівати шапку єврея або курити з його люльки. – Господь з вами, ваша милість, – відповідав капрал (навівши вагому підставу на користь протилежної думки), – як це можна. —

Шапка монтеро була яскраво-червона, з найтоншого іспанського сукна, забарвленого в шерсті, і облямована хутром, окрім передньої сторони, де поставлено було дюймів чотири злегка розшитої шовком блакитної матерії; – мабуть, вона належала якому-небудь португальському каптенармусові, але не піхотинцеві, а кавалеристові, як показує сама її назва.

Капрал вельми нею пишався, як унаслідок її якостей, так і заради її дарувальника, через що надівав її лише зрідка, по найурочистіших днях; проте жодна шапка монтеро не слугувала для таких різноманітних цілей; бо в усіх спірних питаннях, військових або кулінарних, якщо тільки капрал упевнений був у своїй правоті, – він нею присягався, – бився нею об заставу – або дарував її.

– У цьому випадку він її дарував.

– Зобов’язався, – сказав капрал, розмовляючи сам із собою, – подарувати мою шапку монтеро першому жебракові, який підійде до наших дверей, якщо я не влаштую цієї справи для задоволення його милості.

Виконання взятого ним на себе зобов’язання почалося вже наступного ранку, коли здійснено було штурм контрескарпа між Нижнім шлюзом і воротами Святого Андрія – праворуч, – і воротами Святої Магдалини та річкою – ліворуч.

То була найдостопам’ятніша атака за всю війну, – найдоблесніша і найнаполегливіша з обох боків, – а також, мушу додати, і найкровопролитніша, бо самим тільки союзникам вона коштувала того ранку понад тисячу ста солдатів, – не дивно, що дядько Тобі до неї приготувався з особливою врочистістю.

Напередодні ввечері, перед відходом до сну, дядько Тобі розпорядився, щоб перуку рамільї,[302] яка багато років лежала вивернута у куточку старої похідної скрині, що стояла біля його ліжка, було вийнято і покладено на віко цієї скрині, приготовано до завтрашнього ранку; – і першим рухом дядька Тобі, коли він зіскочив із ліжка в самій сорочці, було, вивернувши перуку волоссям назовні, – надіти її. – Після цього він перейшов до штанів; застебнувши пояс, він відразу ж підперезався портупеєю і засунув у неї до половини шпагу, – але тут зміркував, що потрібно поголитись і що буде дуже незручно займатися голінням зі шпагою при боці, – тоді він її зняв. – А спробувавши надіти полковий каптан і камзол, дядько Тобі зустрів таку ж перешкоду у своїй перуці, – через те зняв і перуку. Таким чином, хапаючись то за одне, то за друге, як це завжди буває, коли людина квапиться, – дядько Тобі тільки о десятій годині, тобто на цілі півгодини пізніше належного часу, вирвався з дому.

Розділ XXV

Ледве тільки дядько Тобі обігнув ріг тисової загорожі, що відділяла город від його лужка, як побачив, що капрал уже почав без нього атаку. —

Дозвольте мені трішки зупинитися, щоб наочно зобразити вам капралове спорядження – і самого капрала в розпал атаки саме так, як це відкрилося поглядам дядька Тобі, коли він повернув до будки, біля якої працював капрал, – адже іншої такої картини не знайти в природі, – і ніяке поєднання найхимернішого та найфантастичнішого, що в ній є, не в змозі утворити що-небудь подібне.

Капрал —

– Ступайте дбайливо на його прах, ви, люди, позначені печаттю генія, – бо він був вам родичем. —

Виполюйте начисто його могилу, ви, люди доброзвичайні, – бо він був ваш брат. – О капрале, коли б ти був живий тепер, – тепер, коли я в змозі нагодувати тебе обідом і дати тобі притулок, – як би я тебе доглядав. Ти носив би шапку монтеро кожної години дня і кожного дня тижня, – і якби вона зносилася, я б купив тобі дві нові.

– Але на жаль, на жаль, на жаль, тепер, коли я можу це зробити, незважаючи на їх превелебності, – нагоду упущено – тому що тебе вже немає; – дух твій відлетів на ті зірки, з яких він спустився, – і твоє гаряче серце з усіма його щедрими та відкритими судинами порохом розсипалось.

– Але що все це – що все це в порівнянні з тією страшною сторінкою попереду, на якій поглядам моїм малюється оксамитовий гробовий покрив, прибраний військовими відзнаками твого пана, – першого – кращого з усіх людей, що коли-небудь жили на світі; – на якій я побачу, вірний слуга, як тремтячою рукою кладеш ти хрестоподібно на труну шпагу його та піхви, а потім повертаєшся до дверей, блідий як полотно, щоб узяти за вуздечку вкритого жалóбною попоною коня його і йти за марами, як він тобі наказав; – на якій – усі системи мого батька буде перевернуто його горем, і я побачу, як, наперекір своїй філософії, він розглядає поліровану надгробну дошку, двічі знявши з носа окуляри, щоб витерти росу, якою їх зволожила природа. – Коли я побачу, з яким невтішним виглядом кидає він у могилу розмарин, і у вухах моїх пролунає: – О Тобі, в якому кутку всесвіту знайду я тобі подібного?

– Сили небесні, що одверзли колись вуста німого в цьому нещасті й дарували плавну мову язикові заїки, – коли я дійду до цієї страшної сторінки, змилуйтеся, подайте мені руку допомоги.

Розділ XXVІ

Капрал, прийнявши напередодні ввечері рішення заповнити згаданий великий пропуск за допомогою влаштування в розпал атаки чого-небудь, схожого на безперервний вогонь проти ворога, – не мав на увазі у той час нічого більшого, як тільки пускати тютюновий дим на місто з однієї з шести польових гармат дядька Тобі, поставлених обабіч вартівні; а оскільки в ту ж хвилину його осяяла думка, яким чином це здійснити, то хоча він і поручився своєю шапкою, проте впевнений був, що їй не загрожує ніяка небезпека від невдачі його планів.

Прикинувши подумки і так і так, капрал незабаром вирішив, що за допомогою двох своїх турецьких люльок, із додачею кожної з них біля нижнього кінця трьох замшевих чубуків поменше, продовжених такою ж кількістю бляшаних трубочок, які він мав намір вставити в запальні отвори у гармат, обмазавши їх у цьому місці глиною, а в місцях їх входження в сап’янові чубуки щільно обв’язавши вощеним шовком, – він у змозі буде відкрити вогонь з шести польових гармат разом із такою ж легкістю,