Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 176
Перейти на сторінку:
як із однієї.

– Хто наважиться заперечувати, що найнікчемніші дрібниці часом дають поштовх для прогресу людського знання. Хто, прочитавши перше та друге ліжко правосуддя мого батька, наважиться встати і сказати, із зіткнення яких тіл можливо і яких неможливо викресати світло, що сприятиме досконалості наук і мистецтв. – Небо, ти знаєш, як я їх люблю; ти знаєш таємниці серця мого і того, що в цю саму хвилину я б віддав мою сорочку… – Ти, Шенді, дурило, – чую я голос Євгенія, – адже їх у тебе всього лише дюжина, – і ти цю дюжину розпаруєш. —

Не біда, Євгенію; я б зняв із тіла сорочку і дав перепалити її на трут, аби лише задовольнити допитливого дослідника, що бажає злічити, скільки іскор можна вкресати їй у зад при хорошому ударі хорошим кременем і кресалом. – А не думаєте ви, що, вкрешуючи іскри в неї, – він може випадково викресати дещо з неї? Неодмінно.

Але цього проекту я торкаюся побіжно.

Капрал просидів більшу частину ночі над удосконаленням власного проекту; гарненько перевіривши свої гармати і зарядивши їх тютюном до самого жерла, – він ліг, задоволений, спати.

Розділ XXVІІ

Капрал вислизнув із дому хвилин за десять перед дядьком Тобі, щоб налагодити своє спорядження і пальнути разів два по ворогові до приходу дядька Тобі.

З цією метою він вишикував усі шість гармат тісно в ряд перед вартівнею, залишивши тільки посередині проміжок ярдів півтора, з трьома гарматами праворуч од нього і трьома наліво, щоб зручніше було заряджати і т. д. – а можливо також, вважаючи, що дві батареї роблять удвічі більше честі, ніж одна.

Сам капрал мудро зайняв пост у тилу, лицем до проходу та спиною до дверей вартівні, щоб забезпечити себе з флангів. – Він тримав люльку зі слонової кістки, що належала до батареї праворуч, між вказівним і великим пальцями правої руки, – а люльку з ебенового дерева зі сріблом, яка належала до батареї ліворуч, між вказівним і великим пальцями лівої руки, – і, міцно впершись у землю правим коліном, начебто він перебував у першому ряду свого взводу, а на голову насунувши шапку монтеро, запекло обстрілював перехресним вогнем, з обох батарей одночасно, контрагарду навпроти контрескарпу, де мала відбутися атака того ранку. Первинним його наміром, як я вже сказав, було пустити на ворога один-два клубки тютюнового диму; проте задоволення, що отримував капрал од цього попихкування, було таким великим, що він непомітно захопився, затягування йшло за затягуванням, і коли до нього підійшов дядько Тобі, атака була вже у повному розпалі.

Щастя для мого батька, що дядькові Тобі не довелося складати того дня заповіт.

Розділ XXVІІІ

Дядько Тобі взяв у капрала люльку зі слонової кістки, – подивився на неї півхвилини і віддав назад.

Менше ніж через дві хвилини дядько Тобі знову взяв цю люльку, підніс її майже до самих губ – і поспішно повернув капралові вдруге.

Капрал із подвоєною силою продовжував атаку, – дядько Тобі всміхнувся, – потім зробився серйозний, – потім знову на мить усміхнувся, – потім знову зробився серйозний, надовго. – Дай мені люльку зі слонової кістки, Тріме, – сказав дядько Тобі, – дядько Тобі підніс її до губ, – поспішно відсмикував, – кинув крадькома погляд у бік грабової загорожі; – у дядька Тобі ввесь рот наповнився слиною: ніколи ще його так не тягнуло до люльки. – Дядько Тобі віддаливсь у вартівню з люлькою в руці.

– Милий дядьку Тобі, не ходи у вартівню з люлькою, – ніхто не може за себе поручитися з такою штукою в такому куточку.

Розділ XXІX

А тепер я попрошу читача допомогти мені відкотити артилерію дядька Тобі за сцену, – видалити його вартівню та, якщо можна, очистити театр від горнверків і демілюнів, а також прибрати з дороги всі інші його військові брязкальця; після цього, дорогий друже Гаррі, знімемо нагар зі свічок, щоб вони горіли яскравіше, – підметемо сцену новою мітлою, – піднімемо завісу і виведемо дядька Тобі в новій ролі, яку він зіграє абсолютно несподіваним для вас чином; а все-таки, якщо жалість родичка любові – і хоробрість їй не чужа, – ви доволі бачили дядька Тобі під владою двох названих почуттів для того, щоб помітити фамільну схожість між ними (якщо вона є) до цілковитого вашого задоволення.

Порожня науко, ти не допомагаєш нам у жодному з таких випадків – і тільки вічно збиваєш з пантелику.

Дядько Тобі, мадам, відзначався простодушністю, що так далеко відводила його зі звивистих стежин, по яких звичайно рухаються ці справи, що ви не можете – вам не до снаги – скласти про це поняття; до того ж йому властиві були такий простий і наївний спосіб думання і таке чуже всякій недовірливості невідання складок і вигинів жіночого серця, – він стояв перед вами таким голим і беззахисним (коли не думав ні про які облоги), що ви могли б поміститися за однією з ваших звивистих доріжок і стріляти дядькові Тобі просто в серце по десять разів на день, якби дев’яти разів, мадам, було недостатньо для ваших цілей.

Додайте до того ж – і це, у свою чергу, теж змішувало всі карти, мадам, – нечувану природну соромливість дядька Тобі, про яку я вам колись говорив і яка, доречно зауважити, стояла безглуздим вартовим на сторожі його почуттів, так що ви могли б скоріше… Куди ж, однак, я забрався? Ці роздуми обсідають мені голову, принаймні, на десять сторінок раніше, ніж потрібно, і забирають час, який я маю приділити фактам.

Розділ XXX

Із нечисленних законних синів Адама, серця яких ніколи не знали, що таке жало любові, – (жінконенависників я звідси виключаю, вважаючи їх усіх незаконнонародженими) – дев’ять десятих, таких, що домоглися цієї честі, є найбільші герої стародавньої та нової історії; заради них я б хотів дістати з дна колодязя, хоч би тільки на п’ять хвилин, ключ від мого кабінету, щоб повідати вам їх імена – пригадати їх я не в змозі, – так звольте поки що прийняти замість них ось які. —

Жили на світі великий король Альдрованд, і Босфор, і Каппадокій, і Дардан, і Понт, і Азій, – не кажучи вже про твердокам’яного Карла XІІ, з яким нічого не могла вдіяти навіть графиня К***. – Жили на світі Вавилоник, і Медітерраней, і Поліксен, і Персик, і Прусик, з яких жоден (за винятком Каппадокія і Понта, на яких падають деякі підозри) жодного разу не схилився перед богинею любові. – Правда, у них

1 ... 113 114 115 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"