Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Валентина Іванівна трохи нерозумно насупилася, вимагаючи пояснень.
- Напевно, я таким чином просто хотіла виправдати свою нездатність вести справи. - Ганна гірко усміхнулася. - Виявляється, я лише кухар, мамо.
- Та що ти таке кажеш?! - обурилася мати. - Ти ж домоглася всього, чого хотіла! Ти тепер співвласниця цього приголомшливого ресторану, про який усі тільки й говорять! Але ж до тебе це чудове місце всі обходили стороною.
Ганна гірко зітхнула.
- І все ж таки, як же хочеться повернути час назад, - прошепотіла вона. - І тоді б я б вибрала Олега.
Валентина Іванівна уважно дивилася на доньку, задумливо хмурячи брови.
- Ну, знаєш, Ганнусю, - вимовила вона після недовгої паузи. - Ще нічого не втрачено. Життя - це не партія в шахи, де всі ходи обмежені. У твоїх руках - свобода волі й можливість творити свою долю!
Ганна похитала головою.
- Мамо, він сказав, що любить мене, - з тремтінням у голосі промовила вона. - І просив поїхати з ним, бо не міг залишатися в країні. Я повинна була поїхати з ним, якщо вже стверджувала, що він мені небайдужий і що підтримаю в скрутну хвилину.
- Донечко, я прожила довге життя і засвоїла одну важливу істину: - вимовила Валентина Іванівна, дивлячись на доньку з ласкою і розумінням. - Якщо чоловік по-справжньому кохає, він гори зверне, щоб бути з тобою. Він не відпустить тебе просто так, шукатиме шляхи, щоб бути поруч.
- А якщо він розчарувався і пішов із твого життя? - гірко усміхнулася вона.
- У такому разі помахай йому рукою на прощання і радій. Бо це було не кохання, а лише швидкоплинне захоплення чи чоловічі примхи.
Ганна похмуро подивилася на матір.
- Але чому всі вважають, ніби тільки чоловіки повинні здійснювати благородні вчинки заради кохання, а жінка має одразу ж розвернутися і вирушити на пошуки когось "ліпшого", якщо він їй не догодив? - із сарказмом у голосі промовила вона. - Чоловіки відчувають те ж саме, що й жінки. І Олег розчарований у коханні так само, як і я. І так само, як і я, хоче бути впевненим у майбутньому партнері.
Валентина Іванівна з розумінням посміхнулася.
- Але ж ні в чому і, ні в кому не можна бути впевненим на сто відсотків.
- Ти як завжди права, мамо. Я навіть у власних бажаннях не можу розібратися. - констатувала Ганна, хитаючи головою. - Ще вчора я вважала, що власна справа зробить мене щасливою. Але це виявилося не так. Я відчуваю, що зробила величезну помилку.
- І це теж нормально. Усе пізнається в порівнянні. Головне, щоб ти в решті решт ти зрозуміла, чого хочеш насправді.
Погляд Ганни, спрямований на матір, виражав одночасно надію і сумнів.
- А якби тільки знати, чи є в мене хоч найменший шанс...
- Я пообіцяла Насті зберегти це в секреті, але не можу більше мовчати. - почала Валентина Іванівна. - Усе-таки Олег - людина з добрим серцем і щедрою душею: саме він допоміг Насті залишитися в університеті! Виявляється, без його підтримки в неї не було жодних шансів.
Ганна чомусь не здивувалася, глибоко в душі вона знала, що кинуті в гніві слова Микити Громова мали долю правди.
- А ще Олег телефонував Насті минулого тижня.
А ось ця інформація вже змусила Ганну нервово здригнутися.
- Мамо, і ти мені кажеш це тільки зараз? - вигукнула вона. - Чому навколо мене так багато таємниць?
- Олег просто хотів підтримати Настю, ось і все, - сказала мати. - Микита засмучений, він кинув навчання і та переїхав до іншої країни.
- Але це вже було? - відрізала Ганна. - Поїхав-приїхав. Він балуваний егоїст, який звик отримувати все за своїм миттєвою примхою.
- Аню, я дала слово Насті зберігати мовчання, - переминаючись з ноги на ногу нерішуче сказала мати. - Але Микита зробив їй пропозицію руки i серця. І це справжня пропозиція, продиктована його щирими почуттями.
Ганна відчула, що хвиля шаленого обурення підступає до горла.
- Отже, він поїхав, бо Настя її відкинула?
- Так, хоч це рішення і далося їй не легко.
- Напевно це сталося за твоєю порадою. Саме ти напоумила її помститися йому таким чином.
- Ні, мила моя донечко, - підкреслено люб'язно промовила Валентина Іванівна. - Настя зробила це, тому що наслідувала твій приклад. Адже ти ж пожертвувала стосунками з коханою людиною, щоб не завдати їй болю.
У душі Ганни панував дует суперечливих емоцій: з одного боку, вона була зворушена вчинком доньки, з іншого - відчувала розчарування. Вона зробила глибокий вдих і, не вірячи тому, що відбувається, похитала головою.
- Мені гірко усвідомлювати, що Настя не довірилася мені, не поділилася своїми переживаннями. Хотілося б, щоб вона звернулася до мене за порадою. Я б неодмінно їй пояснила, що в істинному коханні немає місця стороннім, навіть найближчим людям.
- Як часто діти, немов бездушні тіні, йдуть по стопах своїх батьків! А ти, всупереч усім правилам, унікальна! - вигукнула мати, хитро примружившись і лише посміхнулася доньці підбадьорливо. - Не сумуй. Якщо життя підкинуло тобі лимон, зроби з нього лимонад.
Валентина Іванівна, окрилена любов'ю, вскочила у свій ретро-мобіль, залишивши позаду всі сумніви й страхи. Щаслива усмішка сяяла на її обличчі, а в очах горів вогонь азарту. Серце її переповнене коханням, співало. Вона чмокнула чоловіка в щоку і, не озираючись, рвонула назустріч своїй долі, назустріч пригодам, назустріч новому життю, сповненому любові й щастя.
Ганна залишилася одна, і смуток, немов крижана рука, здавила її серце. Вона озирнулася, і погляд її ковзнув по неземній красі парку, що розкинувся перед нею. У пам'яті спливли образи Олени та її чоловіка, щасливих і безтурботних у цьому райському куточку.
Вона потягнулася до телефону, шукаючи розради в музиці. Мелодія, ніжна і зворушлива, немов бальзам, розлилася по душі. Білосніжна шаль, виткана з найніжнішої вовни, немов ніжна хмара, огорнула Ганну. Вона пригорнула її до плечей, шукаючи розради від нічного холоду, що панував не тільки в повітрі, а й у її душі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Це не солодке кохання, Катерина Мединська », після закриття браузера.