Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Цей успішний бій СС відсунув загрозу дальших ворожих наступів в напрямі Кам'янця, а рівночасно уможливив концентрацію частин УГАрмії, які перед тижнем перейшли Збруч і скупчилися на невеликій території між Збручем і Смотричем.

В найближчих днях почали об'єднані українські армії загальний наступ в напрямі Проскурова, Жмеринки і Вапнярки, щоб поширити зайнятий ними терен для дальших офензивних операцій. Наступ розпочала Група СС, 26 липня, та після завзятого бою проломила ворожий фронт і переслідувала ворога в наступних днях. 29 липня 10-та дивізія СС і кінний дивізіон СС здобули Чорний Острів, зі значними втратами. Ранений був командант кінного дивізіону сотн. Ф.Борис. Того ж дня здобувають Запорожці і частини УГА Проскурів, при видатній участі авто-дивізіону СС, що ним командував сотн. Михайло Турок, кол. активний член довоєнних Січових Стрільців в Бориславі та пізніший УСС. 30 липня СС осягнули лінію р. Случ.

Після цієї вступної акції, штаб об'єднаних українських армій вирішив розпочати велику офензивну операцію з метою зайняття Києва і всього Правобережжя. Групу СС підчинено ІІ-му Галицькому Корпусові та поставлено на лівому крилі цілого фронту, то є між УГА і польською армією. Команда Групи СС просила Головне Командування змінити цей наказ, та перенести СС на інший відтинок фронту, щоб не допустити до небажаної зустрічі поляків з СС-ми, як галичанами. Цього прохання не узгляднили, і від Чорного Острова, з днем 3 серпня, Група СС іде вперед, як охорона лівого крила армії.

В своєму поході Січові Стрільці переслідують большевиків, та впродовж місяця серпня, після боїв під Красиловом, Вел. Пузирками, Шепетівкою і Соколовом, який кілька разів переходив з рук до рук, доходять до Зв'ягеля, який 20 серпня здобула 10-та дивізія з кінним дивізіоном Бориса.

Під час цього походу стрічалися частини СС кілька разів із більшими і меншими відділами польської кавалерії та вступали з ними в бій. Коди під Зв'ягелем 23 серпня рішався запеклий бій большевиками, поляки наскочили на обоз СС та спричинили замішання на фронті та хвилевий відворот фронтових частин.

Центральні групи Української Армії наступали в тому ж часі в напрямі Києва, який здобули 30 серпня. Світлий тріюмф українських військ не тривав довго. Українські війська здезорієнзані незрозумілим наказом Головного Командування, утримання від ворожих акцій проти денікінців,[238] та необзнайомлені з тереном незнаного їм великого міста, уже на другий день під натиском денікінців відступили з Києва. Залишення столиці України в тому часі було тяжкою невдачею української зброї, яка стала причиною катастрофи наших визвольних змагань.

На цьому місці можна поставити питання: чи можна було заздалегідь передбачити повищу невдачу і поразку українських військ в Києві, та вслід за тим, чи була якась правдоподібна можвість не допустити до цієї поразки. Є це не тільки академічне питання, але є воно зв'язане з деякими моментами історії Січових Стрільців.

Коли Головне Командування вирішило повести офензиву українських військ не на Одесу, а на Київ, тоді Штаб Групи СС і Стрілецька Рада звернулися до нього з пропозицією і проханням, вислати туди Січових Стрільців. Цей внесок узасаднено тим, що Січові Стрільці були знаменито обзнайомлені з тереном столиці та з усіми відносинами в Києві, перебуваючи там три ра3и в різних періодах революції, та орієнтуючися у найменших деталях київського життя. Їх видатна участь і досвід в боях на вулицях Києва давали певну запоруку бойової непохитности на випадок ворожої акції. Досвідчений та енергійний Штаб Групи СС, диспонуючи кількома добрими полками піхоти та більшою кількістю артилерії, мав достаточну силу, щоб відперти усякі спроби усунути їх з Києва.

Головне Командування злегковажило акцію денікінських військ, спрямовуючи на Київ військові частини, які не визнавалися на київськім терені, та уже в моменті зайняття міста допустилися поважних занедбань. Воно не взяло до уваги пропозиції Командування Січових Стрільців, думаючи, що їм, як твердить полк. Є.Коновалець, залежало тільки на честі ввійти першими в Київ.[239]

Немає сумніву, що коли б Січові Стрільці увійшли 30 серпня до Києва, вони були б поводилися рішуче та енергійно, з почуттям повної відповідальности та зрозумінням серйозної ситуації і зовсім певно не думали б у тім грізнім моменті про маніфестації і паради. Вони, на нашу думку, не тільки усунули б тоді московський прапор із Городської Думи, але, що важніше, були б не занедбали подбати про те, щоб не віддати здобутої столиці так легко ворогам, але втримати її враз з іншими частинами українських військ в наших руках.

З початком вересня Група СС взяла участь в загадьному наступі ІІ-го Галицького Корпусу на Коростень. Січові Стрільці отримали завдання зайняти втрачений Зв'ягель та ударити на Коростень з заходу. 5 вересня СС після бою здобули Зв'ягель. Завзятий бій звели СС 8 вересня під Сушками, де відзначився командант І-го полку піхоти, підполк. І.Андрух, який рішучою атакою розбив наскок большевиків та врятував штаб 10-ої дивізії. Коли частини ІІ-го Гал. Корпусу були уже під Коростенем, перейшли большевики до протинаступу і після боїв, в яких Група СС мала поважні втрати, ІІ Гал. Корпус відійшов до Бердичева, а Група СС в другій половині вересня відступила в район Полонного і Шепетівки.

На протибольшевицькому фронті настав спокій, та виник проти Української Армії новий ворожий фронт Добровольчої Армії, білих москалів. Проти перевтомлених українських військ станули переважаючі чисельно сили ген. Денікіна, прекрасно зодягнені та озброєні західніми державами, з багатими запасами амуніції та інших технічних матеріялів. Знесилені в тяжких боях, погано одягнені, без бойових припасів українські війська почали відходити в другій половині вересня на захід під натиском денікінців.

Перенесений з Крем'янця до Старокостянтинова Кіш СС перевів протягом місяця вересня дуже енергійну акцію в цілі доповнення бойового стану Групи СС. В тім же часі настали дощі і холод, і тому багато стрідьців із-за браку одягу і взуття відходили до шпиталів, як хворі. На невеликій території змобілізовано понад три тисячі новобранців, з яких утворили два курені піхоти, і після інтенсивного вишколу доповнено ними обидві