Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Особливе признания дістали за це Січові Стрільці від Головного Отамана С.Петлюри, який взяв особисту участь в заприсяженні двох тисяч новобранців СС з початком жовтня в Старокостянтинові.

Про цю урочисту подію, що була останнім відраднішим моментом в праці і боротьбі Січового Стрілецтва, очевидець, старшина СС, писав так:[240]

«Початок жовтня 1919 р. В стрілецьких касарнях в Старокостянтинові немов в улию. За кілька днів має приїхати до нас Головний Отаман на святочне заприсяження двох тисячів новобранців. Сотні вправляють від ранку до вечора. Треба показатись перед верxоводом Української Армії.

В означений день прибув Головний Отаман зі своїм почотом. Присяга й дефіляда стрілецьких куренів пройшла справно. Лице Петлюри сіяло від вдоволення.

Після паради обід в старшинській харчівні. І знову Головний Отаман серед Стрілецької братії. Настрій святочний, але відчувається, що його зверхніх форм не пружить колишня бадьорість. В Коші, правда, праця кипить та з фронту повзуть до нас вістки чорні, як крила гайворония. Гине наша сила від лютих пошестей, від перемоги ворогів, що сунуть із всіх сторін.

Посеред обіду встає Головний Отаман, говорить промову. З запертим віддихом слухає старшинство його слів.

»…Видержати! Видержати треба нам за всяку ціну. Я ні на хвилину не сумніваюсь, що наша свята справа побідить. Ми упораємося з червоними і білими москвинами, ворогами-сусідами, які зі всіх боків натискають на нас. Тоді стане тільки один український лан!»

Не передбачував Головний Отаман, що це буде його лебедина пісня серед Січового Стрілецтва, що не суджено йому буде сповнити свої завітні мрії…»

15 жовтня отримала Група СС наказ перейти на південний денікінський фронт в район Жмеринки. Пересування Групи було надзвичайно утяжливе внаслідок слоти і поганих, розмокдих доріг. Після прибуття Групи на місце впав густий сніг та почалися великі морози. Становище на денікінськім фронті було катастрофальне.

28 жовтня обі дивізії СС перейшли в наступ, та звели під Кічманем і Голинчинцями тяжкі бої з денікінцями, які продовжувалися ще наступного дня. При сильнім морозі прийшлося цілими годинами лежати стрільцям в снігу в поганій одежі та знищеному взутті. Багато з них повідморожувало руки і ноги. Перемучені до краю частини СС мали невдачу, хоч фронт Групи СС все таки утримала 10-та дивізія.

2 листопада заатакували денікінці позиції 11-ої дивізії СС під Мурафою. Тут розігрався останній бій Січових Стрільців, які завзято боронили своїх становищ, незважаючи на поважні втрати. Окрилена ворожими силами Група СС почала виходити на захід, як прикриття всієї Армії УНР, яка вже раніше відійшла з фронту.

Серед сильних морозів і вітрів, обдерті і босі, з масою хворих і ранених, відступали Січові Стрільці із району Нової Ушиці до Старокстянтинова. Більшість стрільців почала хворіти тифом, а зле одягнені змобілізовані новобранці масово дезертирували. Внаслідок надзвичайних трудів і недостатків, деякі полки СС зменшилися до сотні і менше бойового стану. Під час перших боїв на денікінськім фронті, з одного куреня, що мав вісімсот щойно вишколених новобранців, впродовж одного тижня залишилося тільки 200 людей. 2-ий і 3-ий полки були небоєздатні і були зведені в одну сотню. Настрій і моральний стан стрільців дуже понизився. Надія на перемогу меншала. Усі почали усвідомлювати собі безвихідність положення. Очевидець так писав: «…рештки Січового Стрілецтва були подібні до решток армії Наполеона після відвороту з Росії…»[241]

В тім часі повідомлено Січових Стрільців про договір УГАрмії з денікінцями. Командування СС мало вже давніше відомості про пляни деяких старшин-чужинців (майор ген. штабу Ерлє) із Начальної Команди УГА, щодо переходу на сторону Денікіна та повідомляло про це своєчасно Головного Отамана. Факт договору УГА з Денікіним, без попереднього повідомлення про це Армії УНР, дуже болюче вразив загал Січового Стрімецтва, яке вважало його великою шкодою для соборницької ідеї українських визвольних змагань. Стрілецька Рада вживала всіх заходів, щоб цю трагічну подію і її наслідки не роз'ятрювали урядові і громадські кола, на шкоду нашої дальшої боротьби. Представники Стрілецької Ради (сот. М.Матчак і сот. Я.Чиж) явилися в тій справі у Головного Отамана, який на їх прохання злагіднив в останній хвилині тон і зміст офіційної відозви, яку він приготовляв і в якій осуджував УГАрмію.

Січові Стрільці були соборницьким, об'єднуючим чинником в тім трагічнім періоді духового розколу між двома частинами нації.

Після трьох тижнів дуже тяжких маршів, Група СС, прикриваючи відхід Армії УНР, найшлася 23 листопада в районі Старокостянтинова, де сконцентрувалася також решта всієї Армії УНР. Тут стрінула Січових Стрільців велика неприємність, коли Гайдамацька бригада отам. Волоха напала вночі на 1-ий полк СС, та, обеззброївши його частинно, арештувала заслуженого команданта полку І.Андруха. Цей випадок зараз зліквідовано, але він вплинув дуже погано на дальші настрої Січович Стрільців.

Становище було безнадійне. Уся армія була цілковито ізольована на невеликому клаптику Волині, оточена з усіх сторін білими і червоними москалями та поляками. Вирішено виждати якийсь час. Переведено перегрупування військ. Група СС перейшла до Нової і Старої Чорториї. Уряд і Штаб Армії умістилися в Любарі, разом з Гайдамацькою бригадою і Юнацькою Школою. В залишеному Запорізькою Групою Старокостянтинові остали всі шпиталі Групи СС, всі ранені та дуже багато хворих на тиф, які попали в руки денікінців. Багато хворих померло.

3-го грудня отам. Волох на чолі Гайдамацької бригади підняв в Любарі бунт проти Директорії. Юнацька Школа відмовилася виступити проти Волоха, і тому Головний Отаман з урядом і штабом залишили Любар, щоб уникнути нових несподіванок. Вони всі переїхали негайно до Нової Чорториї, де стояли Січові Стрільці. Так отже і тут довелося Січовим Стрільцям виконати востаннє свою почесну службу: