Читати книгу - "Війна Калібана"

За кадром Наґата запитала:

- Тож ви звинувачуєте медіа.

- Однозначно, - сказала Авасарала, і в кадрі з’явилась маленька дівчинка с посмішкою в темних очах і з чорним хвостиком, - ми однозначно віримо в любов і відданість доктора Менґа до Мей.

- Ми цілком віримо у любов і відданість доктора Менґа до Мей і нам приємно докладати зусиль для її безпечного доправлення додому.

Запис скінчився.

- Ну, - запитала літня леді, - коментарі будуть?

- Взагалі-то я більше не працюю на АЗП, - мовив капітан.

- А я не маю права представляти військових Марсу, - додала Боббі, - я навіть не впевнена чи мені ще дозволено на вас працювати.

- За це дякую. Будуть ще важливі зауваження?

Запала секундна тиша.

- Працюйте на мене, - озвався Праксідікі Менґ.

Лиш в одному «Росінант» був безмірно шикарніший за «Гуанїнь» і лиш про це вона турбувалася найбільше. Вузький промінь належав їй. Затримка була ще гіршою, і з кожною годиною вона віддалялася від Землі, але той факт що її повідомлення полишають корабель без доповіді Нґуєну і Еррінрайту дозволяли їй дихати вільніше. Вона була не в змозі контролювати що відбувалося, коли вони досягали Землі але так було завжди. Такі вже правила гри.

Адмірал Саутер виглядав втомленим, та більше по зображенню на маленькому екрані сказати було важко:

- Ти розворушила осине гніздо, Крісьєн. Неймовірно скидається на те, що ти щойно стала живим щитом для купи людей які не працюють на нас. Я підозрюю що в цьому план і полягає.

Я зробив те що ти просила. Так, Нґуєн зустрічався з Жулем-П’єром Мао. Вперше – одразу після свідчень по Протоґену. Так, Еррінрайт знав про нього. Але це майже нічого не означає. Я зустрівся з Мао. Він змія, але якщо не мати справу з такими як він, лишиться небагато.

Брудна кампанія проти твого друга-вченого народилася в утробі виконавчого офісу, і через неї маю сказати, тут у нас у горі, у збройних силах добряче засіпалось. Починає здаватися що десь серед керівництва є розбіжності і вже не дуже зрозуміло, чиї накази ми маємо виконувати. Якщо так станеться, то наш друг Еррінрайт все одно тебе переграє. Він, або генеральний секретар прийде до мене з прямим наказом, і в мене має бути до біса серйозна причина вважати, що він незаконний. Вся ця ситуація добряче смердить, але причин для такого вчинку в мене поки що немає. Ти знаєш, що я маю на увазі.

Запис зупинився. Авасарала притисла пальці до вуст. Вона знала. Їй не подобалося, але вона знала. Підвелася з крісла. Суглоби боліли від гонів до «Росінанта», а від того що судно під нею регулярно сіпалося, коригуючи траєкторію на один-два градуси лишалося дещо нудотне відчуття. Так вже далеко вона зайшла.

Коридор який вів на камбуз був куцим, але мав поворот прямо на вході. Голоси звучали достатньо гучно, аби Авасарала стишила кроки. Низька марсіянська говірка належала пілоту, а по тембру голосних було неможливо не впізнати Боббі:

- ..каже капітанови де би він мов стояти і єк визирати. Я пару раз думов що Амос викине її через шлюз.

- Він міг спробувати, - відповіла Дрейпер.

- А ти на неї працюєш?

- Я більше, холєра, не знаю на кого я працюю. Схоже що я все ще отримую платню з Марсу, але всі мої видатки включені в бюджет її офісу. Я би так як воно є і продовжувала.

- Звучить дико.

- Я морпіх, - сказала Боббі і Авасарала принишкла. Тон був неправильним. Він був тихим, майже розслабленим. Майже мирним. Цікаво.

- Вона взагалі хоч комусь подобається? – запитав Камаль.

- Ні, - майже миттєво після запитання відповіла вона, - з біса ні. Але вона підтримує це. Ця хєрня, коли вона шарпає Голденом, ходить по кораблю і роздає накази направо і на ліво, типу все навколо належить їй? Вона завжди така. А генеральний секретар? Вона його бовкалом у вічі називає.

- Чо вона така чорнописка?

- Частина образу, - відповіла сержантка.

Пілот посміхнувся і почулося легке сьорбання, неначе він щось пив.

- Я політику тагі ніц не розумію, - сказав він і за мить запитав: - вона тобі подобаєси?

- Так.

- Най так буде, коли спитаюси чо?

- Ми турбуємось про одне й те саме, - відповіла Дрейпер роздумливо, і ця нотка в її голосі змусила Крісьєн почуватися незручно через підслуховування. Вона прочистила горло і увійшовши на камбуз запитала:

- Де Голден?

- Можливо спить, - відказав Алекс, - згідно заведеного на кораблі розкладу, зараз друга година ранку.

- Ага, - зрозуміла старенька. Згідно її розкладу зараз була середина дня. Все воно якось дивно виглядає. Все в її житті, здається, має затримку, очікує немов повідомлення що проходить крізь чорноту вакууму. Але вона, як мінімум, може приготуватися.

- Мені потрібно зустрітися з усіма на борту, як тільки вони прокинуться, - сказала вона, - Боббі, тобі потрібна парадна форма.

Боббі знадобилося декілька секунд аби зрозуміти.

- Ти покажеш їм монстра.

- А потім ми сядемо тут і будемо говорити, допоки не розберемося, в точності, що їм відомо. Їх знання змусило негідників надіслати поганих хлопців аби їх знищити, - сказала вона.

- Ага, саме воно. Ці кораблі скинули прискорення до крейсерського, але ще не відвернули.

- Не важливо. Всі знають що я на цьому борту. Ніхто по ньому не вистрілить.

Місцевим ранком – по авасаралиному був ранній вечір, команда знову зібралась. Аби не перти увесь підсилений костюм на камбуз, вона скопіювала відео і віддала його Наомі. Члени команди виглядали ясними і схоже добре відпочили, крім пілота який розмовляючи з Боббі засидівся до пізньої години і ботаніка, який виглядав немов постійно був стомленим.

- Я не маю цього нікому показувати, - почала Крісьєн, - дивлячись на Голдена, - але наразі на цьому судні ми маємо викласти усі наші карти на стіл. І я бажаю зробити це першою. Це атака на Ґанімеді. Істота яка її почала. Наомі?

Наомі запустила відтворення і Боббі відвернулася, втупившись у стіну.