Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Це ти про що? - я не одразу збагнув, про якого дракона запитує Малий.

- Пам'ятаєш, того дня, коли ти зник, ми з хлопцями розповідали, про чутки, що над столицею літає дракон?

- Ах, так згадав. Ні, то був не Дірас, а я.

- А чому, коли ми говорили про магію, ти мені нічого про драконність свою не сказав?

Я невизначено знизав плечима і відповів:

- Про здатність ставати драконом я взагалі нікому не говорив.

- Навіть Дірасу? - і без того круглі оченята Малого, округлилися ще більше.

- Ну так, я ж розповідав.

- А чому?

- Не знаю, звик приховувати, от і не сказав.

- Але про магію ж розповів, - продовжував наполягати хлопчик. - Я чому дивуюся, Дірас же говорив, що йому ніхто не може збрехати, чуйка в нього якась.

- Знаю, тільки я йому не брехав, а просто промовчав. Він мене почав питати про магію і так захопився тим, що я володію чотирма стихіями, що далі просто перестав допитуватися.

- А сьогодні, після того, як дізнався, що ти приховав дракона, теж нічого такого не сказав?

- Ні. Він мене зрозумів, адже сам не особливо хвалиться своїм умінням. Про те, що він вміє перетворюватися знає лише кілька людей. 

- Зрозуміло. А що далі буде? Ти тепер тут головний і підеш від нас? - ці слова Аїн вимовив з посмішкою, ніби жартуючи наді мною, але ось на останніх словах він заткнувся, понизивши голос, із надією подивився на мене.

- Ні, нікуди я не піду. Я дуже хочу, щоб все залишилося так, як було. Ну, майже так, - поправився я, - для мене особисто вже багато що вже змінилося. А для інших, я хочу, щоб усе залишилося в таємниці. Якщо у Діраса вийде зробити такі самі браслети, але щоб вони не працювали, то мені не доведеться нічого розказувати хлопцям. Тож прошу тебе, більше нікому не розповідай. Ми з Дірасом домовилися, що я можу поділитися тільки з тобою. І він розповість тільки тому, кому довіряє: Тарі, її батькові Неросу, це помічник його у справах у замку, ну і з Тайлором.

- Бідолаха Тайлор, - усміхнувся Аїн. - Мені вже встигли розповісти, що він не любить тих, хто намагається зайняти його місце.

- Нехай собі не любить, - я теж усміхнувся. - І я не його місце займаю, а своє власне. Він йому не син, а учень.

- А чому ти так хочеш залишити це в секреті?

- Тому, що я хочу залишитися жити в загальній кімнаті та дружити з усіма, а я вже встиг помітити, що хлопчаки ставляться до Діраса як до якогось божества. По-моєму навіть побоюються його.

- Ага, я теж це помітив, - хлопчик закивав, трясучи кучериками.

- Ну й уяви, як вони почнуть ставитися до мене, коли дізнаються, що я син Діраса?

- Почнуть тобі кланятися і цілувати п'яти, - Малий хихикнув.

- Щось на кшталт того, - я теж засміявся.

- Це добре, - хлопчик зітхнув із полегшенням. - А ти мене покатаєш?

- Ну, почалося. Ось! - я підняв палець догори. - Ось саме через такі запити доводиться приховувати, що я дракон!