Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

вірний ленінець-сталінець, друге гуртувалося навколо Мао Цзедуна, політичного комісара Центрального радянського району. В цій боротьбі постраждав і Ден, який однозначно став на бік Мао. У травні 1933 року його було заарештовано й позбавлено всіх посад. Дену було винесено «останню сувору догану з попередженням» і направлено працювати інспектором у село Лайцунь. «Ван Мін звинуватив мене в тому, що я плету інтриги з метою протиставити його групі Мао Цзедуна, — згадував Ден. — Він мене вигнав, і я три роки змушений був чекати реабілітації. До неї дійшла черга 1935 року на розширеній нараді в місті Цзуньї». А нарада ця відбувалася за драматичних обставин. Ще 1931 року Чан Кайші вирішив узагалі звести нанівець вплив Компартії в Китаї й ліквідувати всі радянські райони, які були розташовані в різних провінціях півдня країни. Перших чотири походи вирішального успіху ґоміньданівцям не принесли. А ось п’ятий поставив комуністів перед загрозою повного знищення. Восени 1934 року вони змушені були покинути всі свої роками контрольовані бази на півдні країни й тікати світ за очі. Так розпочався славетний Великий похід китайської Червоної армії. В жовтні 1934 року з Центрального радянського району у провінції Цзянсі вийшло близько 100 тисяч бійців і 30 тисяч цивільних. Через рік, у жовтні 1935 року у провінцію Шаньсі на півночі країни прийшло 7 тисяч чоловік. Звичайно, якась частина розбіглася по дорозі, але більшість загинула. Подолавши за рік 12 тисяч кілометрів — а це в середньому 33 кілометри на день, пішки, з боями! — китайські комуністи все ж змогли зберегти себе як організовану силу і створити в гірських районах на півночі Шаньсі (де в них, до речі, до того практично не було прибічників) новий Центральний радянський район, який був не так уже й далеко від кордону СРСР. Але ще в перебігу походу в Червоній армії й у партії змінилося керівництво. В січні 1935 року на згаданій нараді в Цзуньї було знайдено винуватців усіх поразок — ними виявилося керівництво партії — «28 більшовиків» і «особисто товариш Лі Де». Цей товариш не знав китайської мови, а справжнє його ім’я — Отто Браун, повноважний представник Виконкому Комінтерну при КПК. З того часу на 44 роки, до самої своєї смерті, лідером китайських комуністів став Мао Цзедун. А Ден Сяопін, який доти йшов «по долинам и по взгорьям» пішки, наступного дня після історичної наради отримав коня.
Як весь Китай став «радянським районом»

8 липня 1937 року японці, які ще 1931 року захопили Північно-Східний Китай і створили там маріонеткову державу Маньчжоу-Ґо, розпочали широкомасштабну агресію, прагнучи захопити весь Китай. Але ще за кілька місяців перед тим ґоміньданівці уклали з комуністами перемир’я, створивши єдиний антияпонський фронт. «Радянські» райони стали «особливими», але комуністи все одно зберегли над ними повний контроль. Китайська Червона армія стала 4-ю польовою армією у складі трьох дивізій, а комісаром однієї з цих дивізій, 129-ї, — Ден Сяопін. Через 9 років після чи то втечі, чи то смерті першої дружини, 1939 року він урешті знову одружився. Його обраницею стала Чжо Лінь, з якою Ден прожив до самої смерті і яка народила йому п’ятьох дітей.

Комуністи вели бої з японцями зі змінним успіхом, проте їхні частини вирізнялися вищою боєздатністю, ніж ґоміньданівські. Особливо вдалими були дії 129 дивізії, яка вела проти японців бойові дії, переважно партизанські, аж у чотирьох провінціях.

Американський військовий радник дивізії майор Еванс Карлсон відзначав «їдкий, мов гірчиця» розум комісара Ден Сяопіна й «феноменальну швидкість», з якою він створював дієздатні органи адміністрації навіть у тимчасово звільнених районах у тилу японців.

Проте в цілому китайці, як ґоміньданівці, так і комуністи, зазнавали від японців постійних поразок довгих 8 років. Останній великий наступ самураї провели в Китаї влітку 1945 року, захопивши чимало районів.

Все докорінно змінилося після ядерного бомбардування Японії й капітуляції цієї країни. Радянський Союз зробив усе можливе, щоб контроль над найрозвинутішими на той час у Китаї північно-східними районами, окупованими раніше японцями, перебрали комуністи. Вони ж, а не ґоміньданівський уряд, отримали до рук більшу частину озброєння та спорядження японської Квантунської армії.

У березні 1947 року відновилася громадянська війна в Китаї. 129 дивізія, якою командував «китайський Чапаєв» Лю Бочен, а комісаром був Ден Сяопін, перетворилася на 2-гу польову армію. У вирішальній битві цієї війни — Хуайхейській — у листопаді 1948-го — січні 1949 року було розгромлено 56 ґоміньданівських дивізій і зламано хребет націоналістам, які втратили тут 400 тисяч бійців — більше, ніж німці під Сталінградом. З боку комуністів у цій битві брали участь 2-га та 3-тя польові армії, а координацію дій обох армій здійснював за волею ЦК… комісар 2-ї армії. Після Хуайхейської битви Ден Сяопін здобув ще й славу полководця.

На початок 1950 року комуністи встановили свою владу над усією країною, окрім Тайваню, на якому сховалися недобиті чанкайшісти, та Зовнішньої Монголії, де зберігся режим-сателіт СРСР. Усі армії комуністів перетворилися, по суті, на фронти (так, 2-га армія налічувала понад 300 тисяч бійців), країну за числом армій було поділено на 5 військово-адміністративних округів. 2-й армії дістався Південно-Західний Китай, і Ден Сяопін став намісником величезної території з населенням понад 100 мільйонів чоловік — першим секретарем Південно-Західного бюро ЦК КПК.

Трирічний син Ден Сяопіна показував старшим сестрам, як працює унітаз. Він сам щойно опанував цей «пристрій» — адже все попереднє життя цих дітей минуло в гірській печері, де жила родина одного з керівників Компартії Китаю. А нині комуністи отримали шанс вивести в світле майбутнє найчисленнішу у світі націю, виснажену безперервною 40-річною війною.

«Великий стрибок» та «культурна революція» «синіх мурах»

Один із найяскравіших спогадів з раннього дитинства автора цієї книги, десь із початку 1960-х років: на екрані