Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"

394
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки" автора В'ячеслав Васильченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 133
Перейти на сторінку:
з Ольгою. І „Шер“ почала підбивати клинки. Але банкір залишився неприступною фортецею. Як Збаразька, скажімо. Подейкують, що на одному з раутів наша „вічно юна зірка“ знову почала пінити воду довкола. Тоді Довгань не втримався й натякнув, що у цих справах давно вже підросла надійна зміна. Серйозні конкуренти. З шикарними молодими тілами. І красуня „Шер“ залишилася ні в сих, ні в тих. Її гніву не було меж. Особливо зачепив натяк на вік. Як же так? Вона ж молодиться постійно! Сичала, сердешна, наче гадина. І ніби кинулася з погрозами на не-джентльмена. Зрозуміло, що горлала всілякі непристойності й погрози. Стандартні для такої ситуації. Відтоді їхні шляхи не перетиналися. Але, чи забула того відкоша, невідомо. Та найбільший плюс Ганни в нашій справі — її приватний зоопарк. Серед звірів є й вовк. Причому, як не дивно, „наш“, рудий. Отак. Не більше і не менше. Як тобі кандидатура? Ну, гаразд. Міркуй».

Лисиця закрив файл. Думки затанцювали мамбо. Хоча ні — все-таки ламбаду.

«А ця Ганна Василівна цікавенька постать, — почав виконувати наказ Бондаренка. — Інтриганка чистої води. Любить полювання. Навряд чи вибачає образи. Зоопарк, до того ж. З „нашим“ вовком. І сама не в’яне, наче лікантроп. Скільки за тілом не доглядай, а без підтримки зсередини такого ефекту не досягнеш. Тут або генетика, або… Чом би й ні? Образив її Довгань, причому дуже сильно. На живу рану висипав мішок солі. Жінка, та ще й сильна, таке не пробачить. І наша красуня цілком могла затіяти цей „довколавовчий карнавал“. Використавши свою тваринно-лікантропну сутність. Вишукано помстилася Довганю. Потім ще одне аналогічне вбивство. Мірошник знайомий із банкіром. Зв’язок. Перевела стрілки і на Свідерського, і на Горбатюка. Шукайте, панове слідчі, якщо знайдете. Стоп. А не могла вона їх наймати, щоб хлопці шуримурили з цими віп-красунями? І витягти до лісу з їхньою допомогою стає справою техніки. А відставний підполковник Іщенко, теж найнятий, відстежує маршрути обох краль, щоб підготувати розправу? Потім убивають обох жінок і обох кавалерів. Але жінок залишають на місці, а коханців ховають, на передній план висуваючи „вовкулаку“. Навіщо? Щоб довести Довганю, що його молода дружина зрадниця? А заодно — й Мірошникові? Щоб показати, що ті вийшли заміж не за них, а за їхні швейцарські рахунки? Феєрично. Таке теж може бути. На це вказує багато фактів. Хоча довести зраду можна значно простіше й банальніше. Без вовків-вовкулаків. Але вибрано саме такий шлях. Чому?..

Отже, нові можливі вбивці, а реального все немає. Де ж ти ходиш, наш коханий? Як давно ми на тебе чекаємо. Пришли хоч яку-небудь реальну звісточку. Щоб за неї серйозно зачепитися. І витягти тебе на денне світло. Там і роздивимось, що ти за одне. Тварино-людина? Два в одному? Чи все зовсім інакше? Ех, знав би прикуп, жив би в Сочі… Хоча ні. Київ усе-таки кращий. І — рідніший».

35

Лисиця неквапливо повертався з ринку на Тулузи. Пакет «Ашан» уперто тягнув донизу. Та цей тягар тільки піднімав настрій. У пакеті — огірки, помідори, капуста, цибуля, кріп, петрушка. Все потрібне. Все поживне. Не забув і про солоденьке — персики, яблука, сливи. Непоганий букет вітамінів. І смакоти. Тут вони, слава Богу, поєдналися. Вдала гармонія. І бажана. Бо часто доводиться миритися з формулою «усе корисне — не смачне, ну а смачне — не корисне». Сьогодні вона не працювала.

Дитячий майданчик дзвенів гамором веселої малечі. Поки матусі обговорювали вчорашнє «мило» чи банально пліткували, їхні чада розкошували на «дворових просторах». І хоч це не так багато, для трирічного малюка роздолля вистачало з головою. Та й голова від землі піднялась ще не високо.

Якийсь насурмонений молодик тримав натягнутим повідок бультер'єра. Без намордника, пес активно розбризкував навсібіч живу загрозу і для дітей, і для їхніх матусь, і навіть для професора. Пістолета із собою не мав. Крім пакета, — лише мобільний і ключі від квартири. Не надто надійна зброя. Всередині заворушилося гиденьке змієня. Але, на щастя, собака потягнув господаря десь у бік дитсадочка, оточеного бетонним муром. Зрозуміло. Загледів кота. Слава Богу. Подалі від дітей. «Поцілуй його… — подумав роздратовано. — Не дурний придумав вигулювати собак у намордниках. Причому закріпив це в законі. Та ще й таких. А ці плюють на всі закони…»

Обізвався мобільний. Дістав із кишені шортів. Знову Бондаренко. Хай новина виявиться доброю. Інших наслухався доволі. Та це бажання небо пустило повз вуха. Не сьогодні. Черги й ліміти.

— Нове вбивство, Богдане, — некрологічно повідомив головред. — Генерал Гжицький. І як, ти гадаєш, це зроблено?

Богдан занімів. Перестав чути світ. Наче в ньому вимкнули звук. Руки ослабли. Ледь не випустив пакета з цінним вантажем. З'явилося нестримне бажання завити. Вовком. На місяць. На сонце. На що завгодно. Завити голосно. Тужливо. Протяжно. Або зайтися істеричним сміхом. І хай ніхто не зупиняє. Щоб той клубок, утворений довкола серця, витиснути назовні. Проте не вибрав ні те, ні інше. Просто ніби відключився. Для вибору треба думати. А Лисиця раптом усвідомив, що розучився. Не забув, а саме розучився. Відчайдушно сподівався, що не надовго. Бо… Ще одна задача. З новими іксами. А може — і старими. Тільки в новій обгортці.

— Знайшли вдома, — стомившись слухати тишу, продовжив головред. — А будинком розгулював… вовк… «Наш» вовк… Дружина поїхала до Моршина. У санаторій. Син, стурбований тим, що батько не відповідає по жодному з телефонів, приїхав і…

Лисиця завмер. Уявив себе в такій ситуації. Постійно дзвонить. Нервує. Серце несамовито тарабанить у шибку грудей. І — жахнувся. Ні. Таких перевтілень, хай і віртуальних, йому не потрібно. Втрачати рідних — задоволення надто болюче. Навіть у думках.

1 ... 113 114 115 ... 133
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"