Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Танці, — здогадався Сем.

— Правильно.

— Тому ви поїхали? Займатися танцями? І звідки ви поїхали?

На мій подив, в очах Сема я побачила цікавість. Здавалося кумедним, що хлопець, який практично нічого не питав, а на запитання давав короткі відповіді, раптом почав цікавитись моїм життям.

— Ми родом зі Спрінгфілда, штат Орегон. — Не отримавши жодної реакції, я продовжила: — Для когось із нас танці були головною причиною, щоб виїхати, а для когось однієї із.

Після моїх слів Сем закивав, немов розумів, про що саме я говорю. Але потім знову спитав:

— А чому ж поїхала ти?

— У моєму випадку це одна із причин, — я зам'ялася, щоб проковтнути грудку, що не вчасно підступила. Я розуміла, що збираюся все розповісти, але при цьому не відчувала тривоги. Мені цього хотілося, і я не стала зупинятися. — Хоч я й одна дитина в сім'ї, але моїм вихованням особливо не займалися. Власне, мною взагалі ніхто не займався. Батьки були алкоголіками.

Я подивилася на стакан із віскі, і до горла знову підступила грудка. Найбільше я не любила виявляти слабкість на очах у чужих людей, і цей момент не був винятком. Я відчувала на собі погляд Сема, але повертатися не хотіла. Мені здавалося, що коли повернуся, то відразу розплачуся. Не те, щоб мене не влаштовувала його компанія, просто я завжди забороняла собі показувати сльози. Але тієї миті мені все здавалося інакшим, простішим. Дивно, та поряд із ним я відчувала себе в безпеці, могла видихнути та побути трохи слабкою.

— Не скажу, що мене дуже кривдили в дитинстві, але ніхто й не балував, — продовжила я. — Якщо батьки йшли в запій, то треба було ховати найцінніше. Усе, що знаходилося на видному місці, виносилося з дому і продавалося. — Десь глибоко в серці боляче кольнуло від образи, через що я мимоволі зжалася. — Коли я була зовсім маленькою, то думала, що в мене найвеселіші батьки у світі. Але як тільки підросла й пішла до школи, то зрозуміла, що в них проблеми.

Зупинившись, я зробила ковток зі стакана, і міцний алкоголь відразу ж зігрів нутрощі. Сем сидів настільки тихо, уважно слухаючи мене й чекаючи на продовження, що, здавалося, навіть не дихав. Я подивилася в стакан, наповнений рідиною, що зруйнувала мою родину, і хмикнула. Яка іронія, адже маючи двох батьків-алкоголіків, я не мала проблем з алкоголем. Та я в принципі рідко пила.

— З дитинства я завжди сама дбала про себе: готувала, прала, прибирала й так далі. А якщо хворіла, то йшла до когось із подруг та їхні мами мені допомагали. — Цього разу слова полилися з мене самі, наче давно сиділи там і чекали саме на цей момент, щоб вибратися назовні. — Спрінгфілд маленьке містечко і всі знають одне одного, тому мені було складно в початковій школі. Дівчата були поруч, але це була моя війна, не їхня. Коли я підросла і змогла давати здачу, мене перестали кривдити. А згодом наша четвірка стала найпопулярнішою в школі. Ми виступали в групі підтримки, танцювали в одному колективі та зустрічалися з футболістами, крім Рікі та Торі, звісно. Але коли я перейшла до випускного класу, батьки дали зрозуміти, що ні про який коледж і мови не може бути. Вони вважали, що я маю залишитися в Спрінгфілді і влаштуватися на роботу. Говорили, мовляв, настав час уже віддавати борги за їхню молодість і сили, витрачені на мене. Саме того дня я почала виношувати план втечі.

З кожною фразою мій голос ставав сильнішим, а грудка в горлі відступала. Я ніколи не сумнівалася в прийнятому тоді рішенні. Навіть більше, я була впевнена, що інших варіантів у мене просто не було.

— Коли я розповіла подругам, вони мене підтримали, хай і з різних причин. У нашій четвірці я була більш жвавою, завжди дбала про них. Іноді почуваюся старшою сестрою, — я видала тихий напівсмішок. — Коли хтось із подруг хворіє чи чимось засмучений, я поряд і готова допомогти. Але стосовно себе я чомусь не дозволяю такого самого. Ось, власне, моя історія.

Шумно зітхнувши, я відчула, як по тілу пробігло дрібне тремтіння, залишивши після себе легкість. Розповівши Сему більше про себе, поділившись навіть тим, що не говорила подругам, я раптом відчула легкість. Але щойно в голову забралися думки про хлопця, який сидів поруч, напруга почала повільно повертатися. Що він подумав про мене, почувши це?

Повернувшись до нього, я, не замислюючись, спитала:

— Ти вважаєш мене дурепою?

На моє запитання Сем повів бровою. Він до біса добре умів приховувати емоції, але мені все ж таки вдалося розгледіти тінь жалю на його обличчі.

— Дивна ти дівчина, однак, — рівним тоном почав він. — Чого раптом мені так вважати? Ми, звісно, мало знайомі, але зазначу, що ти чудовий співрозмовник і, наскільки можу судити, хороша людина. — З усмішкою хмикнувши, Сем додав: — А знаєш, не такі ми й різні.

— Твої батьки також алкоголіки? — жартома запитала я, заздалегідь знаючи відповідь.

— Ні, у мене чудові батьки. Вони трохи дивні, але все ж таки чудові. Іноді здається, що в нашій сім'ї я найрозсудливіший. — Після цієї фрази Сем видав короткий смішок.

— Це як так? — перепитала я, дивуючись його словами.

А те, що я його самого вважала дивним, я не стала говорити вголос. Тепер-то було зрозуміло, у кого він такий пішов.

— Це довга історія.

— У мене є час, — заперечила я, бажаючи розговорити Сема.