Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

W. Boscawen пише, що клинкове письмо не є винаходом семітів, але винаходом народу, що жив у Малій Азії задовго до приходу туди семітів (W. Boscawen. «Bible and Monuments»). Єгиптяни називали той нарід рутен; старовинні і сучасні історики називають його різними іменами: гітіти, фінікійці, філістини, фанаанці і т. ін. Проф. Дж. Гейз пише, що фінікійці були дуже старим народом і дуже культурним, бо вже в XVI ст. до P. X. вони торгували з усім тодішнім цивілізованим світом (отже, і з Україною. — П. Ш.), і мали великі торговельні міста–порти на Чорному та Середземному морях. Завдяки широкій торгівлі фінікійці самі перебирали чимало з культур (і релігій) народів, з якими торгували, і розносили культуру по всьому знаному тоді світі, з якої повстала пізніше жидівська і грецька, а з останньої — латинська (за: J. Geise. «Man and the Western World»). Але T. K. Cheyne каже, що грецьке письмо повстало з гітитського («Hittites»).

На початках були жиди дуже примітивним кочовим народом, що окремими племенами мандрував, випасав свої вівці і з того жив. Вони були поганами, кожне плем’я мало свого племінного божка, напр., кеніти мали божка Ягва, якого пізніше Мойсей підніс до ранги всежидівського. Одне з племен — левіти зайшли в XIV ст. до P. X. на єгипетську територію і там кочували. Єгиптяни потребували багато робітників для своїх величезних будівельних проектів, отже, природно, запрягли до роботи і жидів. Ясна річ, пастухам, що звикли сидіти цілими днями і лише дивитися, пильнувати свої вівці, не сподобалося тягати величезні камені для єгиптян, і вони в XIII ст. до P. X. втекли з Єгипту до Палестини. Скориставши із сварки поміж місцевими народами, жиди захопили дещо землі в Ханаані, але їхні слабкі пастуші сили були, ясна річ, заслабкі, щоб відібрати всю Палестину. Тому хитрі жиди вжили іншого способу, що його тепер називаємо пенетрацією, просяканням у життя чужого народу, захопленням впливових позицій, захопленням влади зсередини. Цього способу, що показався дуже успішним в XIII ст. до P. X., жиди навчили дурних москвинів 33 століття пізніше в XX ст. і — як бачимо на власні очі — успішного і тепер. Отже, жиди змінили своє життя з кочового на осіле; вивчили мову фінікійців, позичивши багато до своїх (трохи слідів тих позичок ми навели); навчилися від фінікійців рільництва і штуки торгівлі; самі почали торгувати, захоплюючи торгівлю та впливові позиції щораз більш, так що в II ст. до P. X. вже мали силу цілком перебрати всю державну владу від фінікійців, створити своє королівство.

Будучи в Єгипті, мудрий Мойсей побачив у єгиптян і зрозумів величезне політичне значення для нації мати один найвищий авторитет — найвищого законодавця і суддю, наказам якого корилася б уся нація сліпо і без вагань. Такою особою у єгиптян був фараон, що його єгиптяни мали не лише за короля земного, але й за Бога. Ґеніяльність Мойсея і є власне в тому, що він дав жидам таку особу. Власне ТАКУ, с. т. Бога, який є одночасно і король земний. Мойсей з племінного божка Ягви зробив великого, всежидівського НАЦІОНАЛЬНОГО Вождя і Покровителя. Мойсей встановив догму, що Великий, Єдиний Бог (Ягва) є Богом ЛИШЕ жидівським; є Богом жидівської НАЦІЇ. Ягва є лише там, де є жиди. Лише жидівський нарід є народом Божим, вибраний Богом для здійснення Його задумів. Таким чином, Бог в уявленні жидів не є якоюсь абстрактною (небесною) силою, але цілком реальною, живою особою — Вождем жидівської нації. Власне так розуміли (і розуміють) і відчували (і відчувають) жиди прихід Месії.

«Конфлікт поміж Христом і його патріотичними земляками був принциповий і безкомпромісовий. Жидівське розуміння «Нового Єрусалиму» базувалося на задушевних бажаннях жидівського народу скинути зненавиджене римське ярмо і повернути державну незалежність. Тому вони спонтанно привітали в’їзд Христа до Єрусалиму, привітали як народного героя, що прийшов те задушевне їхнє бажання здійснити. Навіть апостоли питали Його: «Господи, чи не в цей час двигнеш Ти царство Ізраїля?». Зверніть увагу: «Ізраїля»! Так розумів роль Христа й Юда. Побачивши, що помилився, він як жидівський націоналіст, зненавидів Христа, бо зрозумів, що Христове розуміння «Нового Єрусалиму» як не земного, а небесного, як духового відродження, — в корені нищить жидівське розуміння як панування жидівської нації тут на землі. Націоналіст Юда знищив Того, Хто нищив його найсвятішу мрію. Ніби грошова спонука зради — це байка для дітей. Сама її мізерна сума свідчить проти грошового мотиву. Сучасний жидівський автор Шолем Аш в своєму творі «Назареєць» зворушливо описує болюче заломання Юди. Отже, і сучасні жиди пояснюють вчинок Юди жидівським націоналізмом; вчинок, з їхньої точки погляду, похвальний, а не ганебний» (Н. S. Phillips. «In Light of Cross»).

Ця ідея показалася такою величезною, незнищимою жидівською силою, що вона не лише врятувала жидів від асиміляції, навіть у діяспорі, але й здобула жидам таку політичну роль у світі, яка є в мільйони разів непропорційна ані до їх числа, ані до їх культури. Ця ідея не послабилася ні на макове зернятко за останніх 2000 років; вона є в повній силі і нині. Напр., сучасний жидівський письменник Ф. Ловський пише: «Бог через посередництво Ізраїля діє в історії всіх народів і понині» (F. Louvski. «Antisemitism et mysere d’Israil). Наводимо це на те, щоб пригадати про роль і силу месіянських ідей взагалі та кинути жмут світла на роль жидів в українській історії, особливо за її останнього 40–річного періоду. На жаль, донині ми не маємо великої наукової праці на тему ролі жидів в нашій історії. Були б мали — були б заощадили кілька мільйонів українських життів.

Жиди позичали і позичають багато від інших народів. В тому нема нічого ані злого, ані надзвичайного чи специфічно жидівського, бо ж усі народи позичають один від одного. Але подавати позичене за твір свого народу — це називається крадіж. Власне це і робили жиди (і москвини) на широку скалю. Ніхто ще не дослідив, скільки в Біблії є жидівського, а скільки «позиченого».

Коли пригадати, що над цілою Малою Азією, отже, і Палестиною, панували 150 років гітити, які прийшли з України і, можливо, були прарусами; що в Палестині довго жили і мали свою державу кімри, які також прийшли з України і були, напевно, праруськими; що вже цілком певні праруси–скити панували над Палестиною 28 років; що вся українська і малоазійська праісторична культура понад