Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Цзя Ше разом з іншими чоловіками вийшов.

Потім євнух підвів до ганку матінку Цзя і ще декількох жінок. Служниця знову оголосила:

— Церемонія скасовується.

Тепер жінки вийшли.

Потім тричі було подано чай, після чого Юаньчунь спустилася з підвищення. Музика припинилася.

У бічній кімнаті Юаньчунь переодяглася й у колясці вирушила провідувати рідних. Увійшовши до покоїв матінки Цзя, вона хотіла здійснити церемонії, установлені при зустрічі з батьками, але матінка Цзя й усі, хто перебував у її покоях, самі опустилися перед Юаньчунь на коліна. На очі Юаньчунь навернулися сльози. Однією рукою вона обійняла матінку Цзя, іншою — свою матір пані Ван. Всі троє мовчали, лише схлипували, хоча багато нагромадилося такого, що їм не терпілося повідати одна одній.

Інші жінки стояли поруч і теж плакали.

Аж ось Юаньчунь змусила себе всміхнутися й мовила:

— Відтоді як ви мене провели, вперше трапилася нагода зустрітись, а ви, замість того щоб радіти, плачете. Я ж незабаром поїду, і невідомо, чи вдасться ще коли-небудь побачитися!

Сльози заважали їй говорити. Пані Сін заходилась її втішати.

А матінка Цзя посадила Юаньчунь і всіх їй по черзі відрекомендувала. Після цього Юаньчунь вирушила до зали і прийняла привітання управителів палаців Нінго й Жунго, їхніх дружин та інших служниць.

— Як багато в нас рідних! — зітхнувши, мовила Юаньчунь після церемонії. — Жаль тільки, що неможливо побачитися з кожним окремо!

— Члени родин Сюе й Ван, а також Баочай і Дайюй очікують ваших повелінь, — звернулася до неї пані Ван. — Вони доводяться нам далекими родичами, і ми не насмілилися їх запросити.

Юаньчунь розпорядилася покликати родичів. Першою з’явилася тітонька Сюе. Юаньчунь подала їй знак не утруднювати себе церемоніями, як, втім, і іншим, хто прийшов слідом за тітонькою, і просила всіх триматися невимушено. Увійшла служниця Баоцінь, яку Юаньчунь взяла із собою з дому до палацу, і поклонилася матінці Цзя. Матінка поспішно підняла її, наказала відвести в окремі покої й почастувати на славу. Євнухи, що відали церемоніями, наложниці імператора, палацові служниці розташувалися в палаці Нінго й на половині, що займав Цзя Ше, а тут залишилися троє чи четверо молодших євнухів для різних доручень. Матінка Цзя, Юаньчунь і сестри могли поговорити відверто, розповісти про себе, про домашні справи, про все, що сталося за час їхньої розлуки. У цей час до дверної фіранки підійшов Цзя Чжен і, не заходячи до кімнати, відважив низький поклін і запитав про здоров’я гуйфей.

— Навіть у бідній сільській родині, де їдять грубу їжу й носять простий одяг, — мовила Юаньчунь, — дочка не позбавлена радості бачити батька. Я ж багата, але позбавлена такого щастя.

Цзя Чжен, ледве стримуючи сльози, мовив у відповідь:

— Хіба мріяв я, живучи серед зозуль і ворон, про щастя споглядати фенікса? Удостоївшись небесної милості, ви прославили чесноти предків, — про що ще можна мріяти на землі, під сонцем і місяцем?! Блиск вашої слави опромінив мене й мою дружину. Нинішній імператор досяг великих чеснот, гідних Неба й Землі, виявив небачену досі милість, і хоч би я зітер у порошок мої печінку й мозок, однаково не зміг би йому віддячити! Мій святий обов’язок день у день, з ранку й до вечора доводити імператору вірність свою й відданість, ретельно служити. Низько кланяючись, смиренно бажаю Цілковитомудрому десять тисяч років бути живим і здоровим на благо народу всієї Піднебесної. Володарко, про мене й мою дружину не турбуйтеся! Моліться про те, щоб іще рясніше вилилася на вас найдорогоцінніша любов імператора, поважайте й шануйте його за ті милості, якими він так щедро вас обсипає, щоб не виявитися невдячною.

Юаньчунь, у свою чергу, попросила батька ретельно служити імператору, дбати про своє здоров’я й не турбуватися про неї.

— Для всіх альтанок, веж, терас і павільйонів у саду назви склав Баоюй, — повідомив Цзя Чжен. — Якщо якому-небудь місцю, що вам сподобалося, ви самі дасте назву, я буду безмірно щасливий.

Почувши, що Баоюй уміє складати написи, Юаньчунь, приховуючи усмішку, мовила:

— Так, він справді домігся великих успіхів!

Коли Цзя Чжен вийшов, Юаньчунь запитала:

— А де Баоюй? Щось я його не бачила.

— Чоловікам без діла не дозволяється сюди входити, — відповіла матінка Цзя.

Юаньчунь наказала покликати Баоюя, і один із євнухів його відразу привів. Баоюй зробив належні поклони, після чого Юаньчунь подала йому знак наблизитися, взяла за руку, пригорнула до себе й почала ніжно гладити по голові.

— А ти дуже виріс відтоді, як ми не бачилися.

Із очей її полилися сльози.

Але тут підійшли пані Ю та Фенцзє і звернулися до Юаньчунь:

— До бенкету все підготовлено, просимо вас, володарко!

Юаньчунь підвелась і звеліла Баоюю провести її в сад. Там уже були накриті столи й світилися ліхтарики.

Увійшовши в сад, вони пройшли ті місця, для яких Баоюй придумав назви, побували в