Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

             - Творець бактеріологічної зброї, яка знищувала всю органіку. - додав Галон, коли доктор увійшов, Галон зламав його нейромережу і дістав інформацію звідти, а не з бази даних, але йому не варто це знати,- М'ясник Енерзара? Кошмари не мучать? - по болючому вдарив Галон, треба було одразу поставити Жиміра на місце, його вміння можуть стати нам у пригоді, але він має бути слухняним.

             - Мене досі пам'ятають лише як М'ясника Енерзара?" - одразу змінився в обличчі Жимір, - Але ж я врятував десятки тисяч людей після війни. - Насправді, ми не знали те, ким його вважають тепер, просто, незважаючи на те, що пройшло вже понад сто років із війни з архами, в якій він створив бактеріологічну зброю, унаслідок якої загинула вся колонія та два вулики, що висадили понад мільйон архів, він і досі не міг пробачити собі смерть двадцяти п'яти тисяч колоністів, які загинули через нього. 

- Гадаю, ми справді не туди полізли,- промовив я,- Фіск, псіон А рангу.

              - Галон, фахівець з інформаційних технологій. - виголосив Галон.

         Слідом за ним представилася і Кендра, ось тільки вона не стала лякати його своїм титулом. Наскільки я знаю, вона діяла ще за тих часів, коли Жимір був у Співдружності і міг про неї чути.

          Настільки різкий початок розмови призвів до того, що вже за десять хвилин ми залишили їдальню і попрямували з супроводжуючим до командної рубки корабля. Проблема була в тому, що дістатися туди можна було тільки технічними тунелями, а також у тому, що розташовувалася рубка по прямій за дев'ять кілометрів від нас, а з урахуванням тунелів відстань збільшувалася майже вдвічі.

         Щоправда, для нас це не було надто вже й складно, точніше, для нас трьох, а ось Зігнарт уже до п'ятого кілометра шляху почав втомлюватися. Саме через нього нам і довелося по дорозі робити привали.          Через це дісталися до місця минулих спроб злому рубки ми лише через шість годин. На кораблі до цього часу вже почалася умовна ніч, але нам, які відпочили кілька годин, сон був не потрібен.

        Біля тунелю, що веде в рубку, був навіть побудований невеликий будинок на три кімнати з каменю. Мабуть, у ньому і жили під час минулих спроб розкрити прохід.  У ньому ми і залишили провідника з Кендрою і професором, а я з Галоном попрямували прямо до проходу.

       Світла в тунелі не було, але ми і так нормально бачили, а коли ми дісталися до слідів минулих спроб розтину, рука Галона злетіла в повітря і ввімкнула прожектори, щоб ми могли добре оглянути.

          - Жодних джерел випромінювань,- вимовив Галон через хвилину. - У тебе?

- Теж глухо,- відповів я,- Зараз я спробую на міцність стіну, дивись не вляпайся в рідкий камінь.

           - Не вляпаюся. - вимовив Галон дещо грубувато.  Його втомило те, що відбувається, він звик до того, що завжди був у курсі всього навколо себе і зараз відчував інформаційне голодування.

           Зосередившись на стіні, я активував техніку розм'якшення. Стіна буквально на очах почала опливати, а за кілька секунд і зовсім потекла. Витрати енергії були не надто вже й великі, гадаю, близько п'яти метрів на годину я зможу подужати з такою енерговитратою.

             Поки я розчиняв стіну, Галон підійшов до терміналу, який у теорії мав слугувати замком. Кіборг хотів спробувати його відновити, але через півгодини він розніс його на дрібні шматочки своєю рукою-дроїдом.

           Мабуть, це було неможливо. За допомогою телекінезу я допомагав собі в пророблянні шляху. Я вирішив не повністю розчиняти, а просто розм'якшувати і виривати шматки каменю.

           Це відразу прискорило мене, і до закінчення першої години роботи п'ять метрів, пророблені за триста років, перетворилися на дванадцять, і сім метрів я зробив лише за одну годину.

           - У мене залишилося менше третини енергії, треба підкріпитися і в медитації відновити силу,- відповів я, зупиняючи процес.

             - Скільки часу знадобиться? - запитав він у мене.

             - Не менше години,- відповів я.

              - Хлопчики, у нас гості,- почули ми повідомлення від Кендри.

              - Хто? - запитав я в неї.

              - Агресивно налаштовані й накачані тестостероном хлопчики, які вимагають піти з ними. - відповіла жартівливо Кендра і надіслала фотографію півтора десятка аборигенів, озброєних різним мотлохом, щоправда, в одного Енула був бластер, а ще у двох - ігломети. 

              - Впораєшся? - запитав Галон, майже ніяк не відреагувавши на її повідомлення.

              - Ти в мені сумніваєшся? - з викликом запитала вона.

              - Постарайся не вбивати нікого,- попросив я в неї.

              - А ось це буде складніше,- відповіла дівчина,- Але я постараюся, я так розумію, ти хочеш попорпатися в їхніх головах?

             - Правильно, - відповів я, - Тож спробуй також сильно по голові не бити, - попросив я додатково.

              - Будеш винен,- відключилася від нас Кендра. 

         Чому ми не поспішили їй на допомогу? Так не варто забувати, що вона не проста дівчина, думаю, у неї серед нас найбільше бойового досвіду.  А тому, з'ївши кілька бутербродів, які люб'язно нам у дорогу дав Олаф, я сів у медитацію.

          Через годину, виринувши з медитації, будучи знову повним енергії, я побачив поруч із нами Кендру з професором, а також шістнадцять пов'язаних мужиків своїм же одягом. Лише четверо несли на собі сліди від побоїв, інші ж, здавалося, навіть у бій не вступали.

         - Бачу, вдало, мені варто витрачати час і копатися в їхніх порожніх голівках? - запитав я в Галона і Кендри.

         - Сенсу немає, за ними Віго стоїть, той, що очолює одну з опозицій Олафу. Наш провідник, до речі, виявився засланим, саме він перед виходом встиг попередити.  Як ти не зчитав це в нього в пам'яті?