Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

Альгін привітався і взяв пряник.

– Мені Шафран на лапках приніс, що ви завтра в Курчаве летите, – почав він.

Я тицьнула пальцем в клопа, той опустив вусики і удав, що зайнятий яблуком. Так, мені здалося чи це гад ще й шаркнув лапкою? Здається, ні! От же ж, дочекається він!

– Летимо, – відповіла замість мене Кхибра. – У божедар’я**** ввечері повернемося.

– Я вас проводжу і зустріну, – як ні в чому не бувало, продовжив Альг.

– Як хочеш, – знизала я плечима.

– Візьміть пару магофлаїв, можуть знадобитися.

Змовилися вони, чи що?

– Гаразд.

– Ой, а покажіть, – очі ельфа засяяли від цікавості. – А то стільки розмов ходить про них у групі, а нам ще жодного не показували. Сказали, що наступного тижня побачимо. А в «Перлині магії» всіх розібрали.

– Гай Волхвів – дикий ліс? – вставив мідячок Шафран, який миттєво забув про обіцянку мовчати. – У вас що там, флаїв не продають?

– Продають, – насупився Лікраніель. – Але в магічних крамницях. Мене туди з певних причин не пускали.

– Зрозумі-і-і-іло, – протягнув фамільяр і тут же знову удав, що зайнятий виключно яблуком.

Кхибра взяла з підвіконня коробку і показала сірих пташок.

– Які славні! Можна взяти одного?

– Не треба, – застеріг Альгін. – Вони дуже чутливі. Коли їх беруть до рук і підносять до обличчя, то магофлаї сприймають це як сигнал до передачі повідомлення.

– Дякую за роз’яснення, – подякувала йому Кхибра. – Хлопчці, морс будете?

– Звичайно! Альг, пригощайся, – ельф підсунув до нього ближче солодощі. – Можна у вас попросити чорничного відвару?

– Авжеж, – полегшено зітхнула я і схопила чайник, щоб принести з кухні окріп.

– Я допоможу. У казані мало води, – пояснив він. – Ми багато забрали.

Не скажу, щоб це було неприємно, але мені хотілося поговорити з Лікраніелем. Кхибра лише блимнула очима і ледь помітно кивнула, мовляв, ідіть, я розпитаю. Гаразд, нехай це буде на ній. До того ж Лік їй безумовно подобається. Раз Альгін зголосився допомагати, то заодно й поговорю з ним.

На кухні Альг долив у котел воду, і ми стали чекати, коли він закипить.

– Руто, хочеш, я завтра з вами поїду, – раптово запропонував він.

– Як хто?

– Як друг не зійду?

Я гмикнула.

– Розумієш, Альгін, Курчаве – це провінційне містечко зі своїм укладом. Якби ти був братом Кхибри – то, будь ласка. Ніхто б слова не сказав. А так... Мені плювати на пересуди – я далеко від рідного дому. Але там – моя сім’я. Навіщо я даватиму зайвий привід для пліток?

– А як наречений?

– Який ще наречений? – прогримів на всю кухню крижаний голос Ютари. – Ти що їй освідчився?

– Ю, у тебе щось термінове?

– Тебе Шрам шукає.

– Чому птаха не прислав?

– Він мене за тобою прислав. Мало?

– Хто такий Шрам? – поцікавилася я.

Вірана пирхнула.

– Поясни цій недолугій, хто такий Шрам. До речі, я сьогодні з вами в патрулі.

– Оштрафували? – заломив праву брову Альг.

– Нагородили, – розпливлася в усмішці Ю.

– Шрам – це Грондер Вікк, – пояснив Альгін.

– Зрозуміло, – могла б і сама здогадатися. Чиє обличчя спотворене моторошними шрамами? Правильно, його. – Послухай, Альгін, а чому він не зведе шрами, адже цілителі можуть це зробити?

– Тому що він не звів ще рахунки з одним... – Ютара підбирала слова, – магом за смерть дружини.

– Ясно.

– Та що тобі зрозуміло, селючка?! – спалахнула Ю і перевела погляд на Альгіна. – Так що там щодо нареченого? Ти зібрався з нею одружитися?

Я вирішила не втручатися в її словесний потік. А Альг якось винувато на неї дивився.

– Мовчиш?! Значить, правда?! Альгін, ти що, хочеш одружитися з цією простодухою?! Ти?!

– Давайте ви в патрулі будете з’ясовувати стосунки, – запропонувала я і зачерпнула з котла киплячу воду. – Відійди, Ютара, а то обварю.

І рішуче покрокувала з кухні. Балаган, а не гуртожиток! Тут тобі і пристрасть, і ревнощі, і ненависть, і кохання...

Я штовхнула двері. Лік із Кхиброю сиділи на її ліжку. Він тримав тролицю за руку і водив по лініях долоні пальцем.

– Ти дуже скоро зустрінеш свого майбутнього чоловіка, – серйозно сказав він.

– Тобі було мало сеансу Шеллієн?

– Руто, не збивай Ліка. Мало. Я хочу знати, що чекає на мене у гостях.

– Безумовно, там ти зустрінеш свою долю, – бубонів ельф.

– А можна мені, коли ви закінчите? Раз так, я теж хочу знати.