Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 279
Перейти на сторінку:
хлюпнув носом і кивнув.

— Потерпіть ще трошки.

Поки я розкланювався з помітно побадьорівшим білим, Ларкес замислено-відчужено мовчав, але, коли ми вийшли, не втримався і смикнув мордою:

— І як ви збираєтеся шукати людину без імені, яка побувала тут рік тому?

— Є один спосіб. Ти знаєш якесь пристойне місце на предмет поїсти з місцевою кухнею?

Те, що мені було необхідно, подавали лише в ду-уже автентичних ресторанах. Страва складалася, головним чином, з бобів, щодо яких у мене з дитинства була деяка упередженість, хоча, всі інґредієнти були перетерті настільки, що впізнати хоч щось було неможливо, Другою проблемою було те, що коричневу з олійним відблиском пасту треба було зачерпувати шматочком хліба, а в мене не було звички пхати руки в їжу. По-третє… Мене його просто не радили: одразу після приїзду Деніс попередив, що тому хто звик до північніших страв, це не сподобається.

— Збираєтесь це їсти? — обережно поцікавився Ларкес. — Знаєте, людям з півночі таке…

Я навіть зашипів на нього від досади. Скільки можна повторювати!? І ще, не міг же я йому розповідати, навіщо це мені треба насправді.

Шерех хотів знати, яка ця страва на смак тепер, коли пройшло стільки років. Що нового внесли в рецепт покоління? Я таке в рот брати не хотів і поставив питання ребром: де мені знайти ту людину, яка поставила опудало на вікно? Шерех покомизився і обіцяв допомогти. Я мужньо взяв шматочок порваної руками прісної палянички і зачерпнув суміш…

В результаті, все вийшло не так вже і страшно. Так, трохи гострувате, але не настільки, щоби не можна було з’їсти — краухардський хрін на смак ще зліший. Купа цибулі, часнику і якихось трав’яних прянощів геть відбивали бобовий присмак, а різані овочі на закуску дозволяли їсти жирне і не давитися (користуватися темно-червоним соусом, поданим разом з сіллю, я мудро не став). Коли останні залишки пасти було вимазано з дна миски, в моїй голові стала проявлятися знайома сіра картинка — Шерех пропонував нам об’їхати Чумний квартал з півночі.

— А далі що? — Ларкес уважно спостерігав за мною і щось таке собі в голові аналізував.

Я блаженно відкинувся на спинку низького диванчика (за столичною традицією обідати треба було саме так).

— Зараз ми доп’ємо чай, а потім подивимося на тих хлопців, що побили діда. Тепер я знаю, де їх знайти.

Ларкес коментувати не став, але з того, як застигло його лице, було ясно — думки літають в його голові, як божевільні (цікаво буде запитати, які висновки він зробив з побаченого). І взагалі, треба би з ним поводитися обережніше, молодший чи старший, Ларкес — представник влади і може скористатися своїм положення, а я тут задумав геноцид… Хоча, ще невідомо хто кого: коли ми прибули на підказане Шерехом місце, нас чекав не один-єдиний негідник, а цілий натовп збуджених міщан.

Свято у них якесь, чи що, чи я чогось не вкумекаю? Але Шерех божився, що особа, яку я шукаю, десь там, хоча розгледіти хоч щось в такій юрмі було неможливо.

— Злазь, — скомандував я Ларкесу.

— Я з вами, — вперся він.

— Що, вирішив у білі переписатися?

— Ви — некромант, якщо з вами щось станеться, з мене шкуру спустять.

Логічно!

Ми під’їхали, прикидаючись такими собі заінтригованими туристами.

Це був мітинг, влаштований на краю Чумного кварталу, самі розумієте, для кого. Звичайних міщан навколо видно не було, поліції — теж. Ага, це вам не Редстон, за що тут люди свою зарплатню отримують, не розумію! Постамент безіменної кінної статуї перетворили на трибуну, куди по черзі залазили виступаючі з активу і говорили нісенітниці. А чого я, власне, чекав від Чудесників?

— Представники НЗАМПІС повинні займатися своїми прямими обов’язками! Який сенс в існуванні цієї структури, якщо нежиті пожирають наших дітей?! Треба вимагати від них навести в Арангені порядок!

Якщо існував якийсь певний спосіб відштовхнути чорних від справи, то це сказати їм, що вони комусь щось ПОВИННІ.

Я фиркнув.

— Приколися, га?

Ларкес не відповів, зате один зі слухачів вирішив себе проявити:

— А ви не згодні? — настирливо почав він.

— Чорні — не сантехніки, — відрізав я, — потрібні — викликав, не потрібні — вигнав. Раніше треба було бійців підгодовувати, вони б і не розбіглися!

Мужик щось забурмотів, звертаючись до Ларкеса, той дуже переконливо зробив «ш-шоо» і дискусія заглухла. Люди навколо заворушилися, але мені було плювати: якщо вони нападуть, у мене з’явиться привід закінчити збори достроково і впритул помацати потрібного мені активіста. Беззбройна людина чорному магові не супротивник!

— Уряд все влаштував спеціально! — вмішалася помняцкана діваха.

— Так ви протестували, коли скасовували «нагляд», — не зрозумів я, — чи, все-таки, вирішили зекономити?

Ларкес вщипнув мене за поясницю:

— Поїдемо, ну їх.

— Зачекай, послухаємо. Може, що цікаве скажуть! — не погодився я.

І потім, мені що, вдруге Шереха заклинати?

На імпровізовану трибуну виліз добре вдягнений білий, пролунали скупі оплески. Поліції все ще не було.

— Панове! Всі ми бачимо, в якому відчайдушному положенні знаходяться змушені переселенці. Влада повинна…

Я майже одразу перестав слухати промову. Що вони знаходять в цій фігні? Он, очка горять, кулачки стиснуті. Краще би скинулися і найняли чорного мага. І не треба мені про гроші — злиденним краухардцям вистачає, і цим би вистачило. Але люди не шукають легких шляхів, їм простіше залізти в гноївку і сидіти там, закликаючи владу до відповідальності. А як ще назвати спроби поселитися в Хо-Каргу?

— Не неправі, молодий чоловіче, — не хотів відчепитися від мене мужик, — погодьтеся, в Арангені ніколи не було такої кількості нежиті!!

Я зітхнув:

— Тобі сказати правду, чи щоби приємно було? — Ларкес знову ущипнув мене в поясницю, і я штуркнув його ліктем. — Запам’ятай: поріг перетинає приблизно в тисячу разів більше нежиті, ніж реєструється, але більшість феноменів не встигає визріти і розпадається зі світанком: закрута попадає на сушу, фома — у відкрите поле, Відьмина Проплішина — на камéні, а не в пісок. І — все. Поки нежить не визрів, будь-який дурень з сільничкою може його відіслати. Просто «нагляд» треба годувати постійно, а не лише тоді, коли ґулі тебе з хати виженуть. І профілактикою займатися регулярно, для цього цілий закон написано!

Хоча, перед ким я розпинаюся? Ну їх в баню! До речі, помитися їм і справді не зашкодило б. Мужик продовжував щось бубнити, але мою увагу привернуло інше: за моїми відчуттями, оратор почав щось ворожити. Був би я нормальним чорним, і ця махінація йому би зійшла з рук — білих магів серед слухачів не було (всі нервові особи розбіглися з появою агресивно налаштованого натовпу), але некромантія привчила мене відчувати найтонші коливання середовища, а саме так і проявляється магія. Не дивно, що народ так завівся, при отаких методах «агітації». Ну, шахраю, тримайся!

1 ... 115 116 117 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"