Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Між іншим, жінка Олександра Великого називалася Roxana. По смерті Олександра греки її вбили. Цей факт натякає на дещо більше.

Подивімся на сліди прарусів в інших місцях Европи. Ще перед І–ю світовою війною проф. Boudoin de Courtenay знайшов в Італії (в Юліянських Альпах, де народився римський поет Овідій) плем’я Rosanianes, що, як він каже, говорило якоюсь слов’янською говіркою (Encyclopedia Britannica). В 1947 році припадково заїхав до міста Генуї проф. І Варварук. У тих околицях він здибав італійців, що мали прізвища: Іваніні, Коваліні, Макогоніні і т. п. Здибав навіть свого одноіменця старого діда Барбаруко. Той дід казав І. Варварукові, що його прапредки прийшли зі сходу і були руси. Там же І. Варварук бачив італійців, які в святочні дні носили широкі оксамитові штани в чоботах. Дід Барбаруко частував його варениками з сиром, галушками в молоці, квашеною капустою — стравами, цілком не відомими в інших провінціях Італії. І. Варварук не мав можливости пошукати там чогось більшого. Чи не знайшли б щось більшого там наші науковці, якби дослідили ту околицю? (П. Крат. «Старовинність слов’ян»).

За римських часів в Італії на річці Рена було місто Regina Ruthenorum. В північній Італії біля Генуї було місто Тавризо. Плем’я етруски, що себе називало Ruscini (вони заснували Рим), прийшло з Малої Азії, де і тепер є місто Тавриз. У Кримських горах жило плем’я таври. В Україні була Таврійська губернія. Назва італійського міста Турин (також у тій околиці), можливо, походить від Таврія. Пригадаймо, що алани були в Італії (разом з готами) і також, що інші алани колись прийшли до Італії з Північної Африки, куди заблукали були (разом з вандалами) після поразки у Франції та Еспанії. Скілько їх прийшло і де вони поділися — ми не знаємо. Чи оті Барбаруки, Коваліні та те плем’я в Альпах, що говорить якоюсь слов’янською говіркою, часом не є нащадками тих аланів? Чи, може, пізніших емігрантів? Хто були етруски? Н. Wolanski, D. Donaldson кажуть, що багато слов’ян жило в Італії, а їхні нащадки цілком зіталійщилися (D. Donaldson. «Varronianus». Encyclopedia Britannica).

У французькій провінції Прованс можна зустріти по селах деякі українські звичаї, українські пісні (французькою мовою), а також у старих родах такі, напр., імена: Роган, Боган, Астарак, Марак, Дубюк, Сенак, Карнак, Медак, Бухан, Мараз і т. п. (Д. Старух. «Старовинність слов’ян»). Московський кореспондент Словцов пише з Провансу, що йому здавалося, ніби він є не в Провансі, але в Україні, бо, за винятком мови (французької), все неймовірно подібне на Україну: звичаї, обряди, мелодії пісень, внутрішність хат, чистота і т. п. («Послєдніє Новості». Париж. 2.І.1927). Ми вже згадували, що за римських часів у Франції оселилися дві ґрупи аланів, що там є місцевість Allames, повіт Russolon. Знаємо, що провансальська мова відрізняється від французької. Чи хто з слов’янських філологів дослідив, ЧИМ відрізняється і звідки ці різниці походять?

В Еспанських Піренеях живе невідомого походження малий нарід баски. Він не є ані еспанським, ані французьким. Вони самі себе називають ускара. В заселеній ними провінції Ґернік можна здибати селянські вози, оздоблені типово гуцульською різьбою. В інших провінціях Еспанії таких возів нема. Французький антрополог Н. Кастерн не досліджував басків у таких селах (сучасні назви): Ориняк, Гурдан, Марсуля, Гаргас, Нійо, Спан, Небузан. Він сфотографував тамтешніх селян; виглядають, як типові гуцули (див.: «National Geographie Magazine». VIII.1924). Проф. R. Polowsek y книжці «Die Basco–Slavische Sprache» доказує, що мова басків є праслов’янська. Антропологи зачисляють басків до тої самої раси, що і трипільці. В Еспанії є такі топографічні назви: Наварра (Наварія біля Львова), Серет, Самара, Турія, Астурія (в Україні містечко Астурани), Ґалісія. Про Rutheni в Піренеях писали Цезар і Пліній. Знаємо, що візґоти вигнали аланів (разом з вандалами) з Франції до Еспанії, де вони жили якийсь час (потім перейшли до північної Африки). Чи від них походять баски, чи від ще старших емігрантів?

Між Ірландією й англійськими островами лежить малий острів Isle of Мап, що є автономною частиною Бритийської імперії зі своїм власним парламентом. Цей острів заселений народом manx. Він знає дуже стару кельтську говірку. Головне місто англійців називають Castletown, але тубільці називають Balla–Chashtal, а в путівнику «Guide to Isle of Мап» подається, що давніше воно називалося Russin. Тепер там є старовинний замок їхніх королів, що називається Rushen.

T. Могеll пише таке: «Скити — це великий нарід, що знищив армії Кира. Вони були володарями в Азії і в більшій частині Европи. Старі ґермани, ґалли, ілірійці, еспанці, брити були кельто–скити. Тепер (с. т. в 1824 році. — П. Ш.) скити називаються Ukrainiens (T. Morell. «An Abridgement of Ainsworth’s Dictionary»). В своїй «Geography» D. Cook пише, що в IV ст. північну Англію завоювали Scythes — нарід, що мав на сході велику державу. Від того часу, каже він, тубильне населення Piets стало називатися Scots — від імени завойовників Scythes. Серед ірландців і шотландців зустрічаємо такі, напр., імена: Peredun, Peronnik, Prydery, Kian, Skatha, Lie, Simeon, Stariat, Taran, Perun, Paran, Mudir, Ros (був король Ros). Там є місцевості: Ros і Ruthland. H. G. Wells каже, що ще не доказано: чи перед приходом римлян у північній Англії переважав елемент кельтський чи слов’янський (H. G. Wells. «Outline of History»). В англійській мові зустрічаємо такі, напр., слова: veal — воловина, guest — гість, wed — весілля (в давнину уводили дівчат), abode — мешкання, beat — бити, spike — спаяк, mead — мед, milk — молоко, dad — тато, crush — кришити, cat — кіт, mill — млин і т. п.

За винятком москвинів, німці стали на шлях цивілізації найпізніше за всі європейські народи. Ще в IV ст. після P. X. німці були дикунами; жили з ловецтва, рибальства, грабунків. Вони поділялися тоді на багато племен, які грабували одне одного. До речі, варто пригадати, що німці не мали своєї одної об’єднаної держави аж до XIX ст., а поділялися на десятки малих самостійних чи напівсамостійних державок. Австрійські німці і понині живуть окремим державним життям. Самі німці себе називають Deutschen. Вони кажуть, що ця назва походить від готського Thiuda, що означає «люди», «нарід». Назва «ґерман» є кельтська і означала «стрілець». Її самі німці не вживали і не вживають. Головним джерелом відомостей про