Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Мамочко, що з тобою? Мамочко, чому ти так дивно дивишся на мене?

— Тітка Ліна принесла, — запинаючись, розгублено відповідаю я.

— НІКОЛИ! — Матуся одним ривком здирає з мене крила, через що лямки боляче впиваються мені в плечі. — НЕ! СМІЙ! ЦЕ! ВДЯГАТИ!

— Матусенько… — злякано бурмочу я. Сльози вже наповнюють мої очі, й бліде обличчя мами, що дивно спотворилося, розпливається. — Матусенько...

Я відчуваю, як вона різко смикає мене, тож лямки крил янгола ще більше обдирають мені шкіру на руках.

Різко розплющую очі та відчуваю, як шалено б'ється моє серце. Важко дихати.

Де я?

Навколо темно.

Насилу розумію, що це був сон. Сон-спогад. Такий далекий і такий дивний.

Видихаю та намагаюся заспокоїти биття серця.

Як давно це все було.

Матуся...

Після її дивного вчинку я, тоді ще зовсім маленька, довго не могла заспокоїтись, і ми сиділи разом, ридаючи. Мама обіймала мене, крізь сльози вибачалася і повторювала як заведена: «Ніколи, чуєш, ніколи, я не віддам тебе йому».

А вночі я довго не могла заснути, мені було дуже страшно.

Мені було моторошно від того, як мама змінилася. Я так і не спромоглася зрозуміти, що я зробила не так, чому вона накричала на мене й чому зламала крила. Вони ж були такі гарні... Я просиділа півночі, забившись у кут і ридаючи.

Тоді я так нічого не змогла зрозуміти. І досі я не розумію її реакції.

Чому вона так відреагувала? Це ж були просто іграшкові крила.

Бас, прокинувшись, повернув до мене голову та, здивовано подивившись, спитав:

— Пор-р-ра-а-а?

— Ні, — ніжно погладила я свого кота, — спи. Думаю, ми вже досить далеко, щоб більше не поспішати.

Шоуненський ліс

Невеликий, засохлий і скручений листок спокійно лежав серед своїх таких самих побратимів. Але Альберт безпомилково вибрав його, підніс до носа та глибоко вдихнув.

Маленька розмазана бура пляма на листі — її кров.

Він відчував це.

Перед його поглядом з'явився момент, як Яна зі злістю здирає шкуру із зайця та не помічає, як чіпляє ножем власну руку. Як відсмикує її та, лаючись, прикушує поранений палець. Як оглядається навколо та, зриваючи лист найближчого куща, обертає його навколо пальця і ​​перев'язує зірваною травинкою. Як, обробивши зайця, обережно знімає листок і, переконавшись, що кров більше не тече, кидає лист з розірваною травинкою на землю.

— Нічого, крім залишків вогнища, — повідомляє Грег, підійшовши ближче.

— Це вона, — заплющуючи очі й знову намагаючись викликати дивне бачення, відповів Альберт. — Що кажуть слідопити?

— Вогнищу не більше п'яти днів. Навколо дуже багато слідів тварин, начебто це місце водопою. Але всім слідам не більше трьох днів. Якщо були сліди раніше, дощ їх приховав. Припускають, що таки були — трава навколо вогнища сильно витоптана. Собаки не можуть взяти слід.

Альберт підняв голову та знову повільно заплющив очі.

— Вони пересуваються деревами.

— Згоден, — втомлено кивнув Грег, — Бас у цьому майстер. Він слідів не залишає.

— Що кажуть маги? — не опускаючи голови, далі спитав Альберт.

Він відчував, що повітря в лісі все ще зберігає запах Яни. Дуже слабкий, але він таки є.

Як таке можливо?

— Розводять руками, — скривився Грег. — Біснуються, проклинають Верховного, звинувачуючи його у зникненні Благословляючої. Загалом, як завжди користі від них нуль.

Альберт опустив голову та глянув на Грега:

— Ідеї є?

— Навряд чи Яна з Басом довго рухатимуться в такому темпі. Занадто складно навіть для них. Швидше за все, коли Яна впевниться, що відійшла досить далеко, перейде на більш спокійний темп. Але маю сумнів, що найближчим часом вона вийде до людей. Адже ми чудово знаємо почерки один одного.

— Вона мені потрібна, Грегу, — нетерпляче рикнув Альберт, розуміючи, що той запропонує далі.

— Я знаю. Але сумніваюся, що до неї можна буде підібратися, якщо вона цього не захоче. А щоб захотіла, потрібен час і дещо, а точніше, дехто ще, — Альберт здивовано глянув на Грега, тож той продовжив: — Треба знайти відьму.

— Весту? — здивувався Альберт, а Грег задовільно кивнув. — Оголошуй полювання, — відразу прийняв бойовий вигляд герцог, — відловити всіх відьом, але не вбивати. Якщо маги не можуть знайти їх Благословляючу, нехай займаються більш звичними справами. Усіх відьом звозити до Валаського замку. Якщо зловлять Весту, одразу повідомити мені.

— Як накажете.

Грег із задоволенням посміхнувся, закрив хусткою обличчя, та попрямував до ради магів, що розташувався біля згаслого багаття Яни.