Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

аж ніяк. Розрахунок, що галузі властива людська відповідальність — розрахунок, що вона поводитиметься відповідально просто тому, що пообіцяла, — виявилося програшною справою. Нафта й газ цінуються в усьому світі, але, за незначним винятком, галузь, що їх видобуває, підібгала під себе нації і держави так, щоб це було їй на користь, одночасно надуваючи всіх інших. Так, ніби від того залежало її життя, галузь стверджувала, що потребує допомоги уряду, що потребує свободи й простору для діяльності на її власний розсуд, і лише одна вона володіє технологічними ноу-хау для того, щоб визначати межі й очікування щодо її поведінки. І так, для розвідки і виробництва енергії потрібні високотехнологічні знання і новаторства, але це не якась дивакувата місія на Марс. Незважаючи на сенсаційну рекламу «ми-не-лохи» і самопроголошену геніальність, ця індустрія ледве спромоглася почати місію на Аляску і все ще користується паперовими рушниками і засобом для миття посуду як високотехнологічним інструментарієм з очистки у випадку, коли щось іде не так.

Справжня геніальність нафтогазової індустрії у фокусі, що вона його демонструє (знову й знову), під час якого надзвичайно вигідні перспективи нафтогазових прибутків представляються так, щоб загіпнотизувати не позбавлених клепки землевласників, депутатів і навіть цілі держави так, щоб ті присягнули на вірність бурильникам (пригадуєте, якось американський уряд охоче надав галузі невеличкий арсенал ядерних бомб).

Ось так ми отримуємо два фактори управління, які живляться нафтою і повсюдно висмоктують життя з демократії: корупцію, за якої галузь фактично володіє політиками, і захоплення, за яким галузь фактично володіє усім урядом. Результат: усе, що газонафтовидобувникам треба отримати й оплатити — передбачуваний уряд, який відповідає на будь-які запити галузі, а не запити інших зацікавлених сторін, які можуть стати галузі на заваді. Але не обов’язково усіх одним мірилом міряти: галузь може щасливо співпрацювати як зі слабким і немічним урядом, так і з диктаторським авторитарним режимом, так довго, допоки визначає (якщо не повністю керує) урядові рішення. Не можна стверджувати, що нафтогазова індустрія одержима поганим урядом з якихось ідеологічних причин; просто практичний діловий сенс. Демократично відповідальний уряд не лише змінюється, коли люди хочуть змін; він також створює перспективи для всіх цих дуже складних для врахування у плануванні Х-факторів на кшталт незалежного, не схильного підтримувати галузь законодавства чи законодавчого органу, який вирішує підрахувати усі витрати, яких зазнає держава через нафтогазову розвідку й видобуток, чи уряду, який вирішує компенсувати постійно зростаючі витрати від глобального потепління за рахунок галузі, яка до того всього спричинилася. Галузь має бути певна, що миттєво зупинить такого роду державну діяльність. Нафтогазові виробники не шкодуватимуть на таке грошей. Допоки матимуть можливість це робити.

Збурити належне обурення шкодою, завданою найбільшими американськими нафтогазовими видобувниками, дуже легко. Їм вдалося стримати поступ країн, що розвиваються, практично на всіх континентах і підтримувати авторитарних злочинців і вбивць навпростець від Обіанга до Путіна. Вони забруднили океани, затоки, озера, річки і потічки в усьому світі. Спричинили штучні землетруси; розпорошили повсюдно радіоактивні відходи; вбивали хатніх улюбленців і сільськогосподарську худобу; через них страждали школярі; перетворили уряди штатів на безпомічних нікчемних зрадливих прислужників, ладних здерти зі своїх людей три шкури, аби лишень упевнитися, що галузь отримує все, чого хоче, і навіть більше. І це ще не беручи до уваги найважливішого: вони — головні рушії світової кліматичної катастрофи. Увесь час, підливаючи олії у вогонь цього лиха (у прямому значенні слова), вони одночасно фінансували багаторічну кампанію із заперечення того, що кліматичні проблеми загострюватимуться і що будь-яке їхнє вирішення розглядається як політично й економічно неможливе.

Проте спитайте себе: який сенс в обуренні нафтогазовими виробниками? Що доброго з цього може вийти? Це як обурюватися, коли лев завалює і їсть газель. Ви не можете звинувачувати лева. Це його суть, така його вдача.

Вдача великої нафти й газу не дуже змінилася відтоді, як усе почалося наприкінці ХІХ століття. Увесь смисл і, відповідно, провідний інстинкт і засаднича етика полягають у зароблянні грошей — якомога більше грошей. Теоретично цей підхід правдивий для кожної галузі, але кількість грошей, яка потенційно може бути напохваті у видобувників нафти й газу, вирізняє ці особливі продукти з-поміж усіх інших низько-технологічних брудних штукенцій у світі. Поєднайте це з початково руйнівною і забруднюючою природою виробництва, і ви опиняєтеся в нещадно, необдумано підпорядкованому максимальному скороченню витрат середовищі, в якому, ймовірно, суто математично варто намагатися за будь-яких розкладів просто вийти сухим із води. У найбільш прибутковому виробництві у світі досі немає будь-яких значущих інвестицій у науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки з очисних технологій, також не було якогось істотного уповільнення темпів або кількості катастроф, після яких треба прибирати. Це стосується як непомітних аварій і помилок, які стаються практично щодня, так і грандіозних, що збурюють інтерес медіа, катастроф на зразок витоку нафти з «Глибоководного горизонту». Візьміть до уваги такий дивовижний факт: «Глибоководний горизонт» ось-ось втратить свій статус найвідомішого витоку нафти в історії США — через інший розлив нафти у Мексиканській затоці. Виявляється, нафтова вишка, знесена ураганом Іван у 2004 році, відтоді щодня, за дванадцять миль від узбережжя Луїзіани, протікала. Витік залишався таємницю до 2010-го, коли вчені-екологи помітили під час величезного прибирання паперовими рушниками «Глибоководного горизонту» окрему нафтову пляму. Проведений незалежним екологом у жовтні 2018 року аналіз показав, що бурова установка й досі пропускає в затоку до 700 барелів нафти щодня, а це означає: після приблизно п’ятнадцяти років рекорд не забарився.

Коли «Вашингтон пост» 2018 року вперше розповіла про цю історію, для розуміння контексту навели загальну статистку шельфового буріння, зібрану урядовим федеральним Бюро з безпеки й охорони довкілля. «На кожні сто свердловин у штатах і федеральних водах в середньому припадає сто неконтрольованих витоків (або викидів) щороку. У середньому, що три дні в морі виникає пожежа, і сотні робітників щороку отримують травми». «Вашингтон пост» також навела статистику, яку нафтогазовидобувники визнали набагато привабливішою. «Очікується, — йшлося в «Пост», — що в Мексиканській затоці лише цього року буде видобуто понад 600 мільйонів барелів, що становить приблизно 20% від усього загального видобутку нафти у США. Державні аналітики стверджують, що ще 40 мільярдів лишаються під землею в очікуванні видобутку».

І їхня тваринна вдача — полювати за тими барелями, допоки є гроші, які можна заробити. Фактично, передові технології гідравлічного розриву пласта і горизонтального буріння останнього покоління зробили галузь енергетично більш хижою, ніж будь-коли раніше. І навіть більш божевільною. «Щоразу, коли ми не можемо пробурити свердловину в Америці, тим самим фінансується тероризм, — сказав Гарольд Хамм на Національному