Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

Мюнхена Миськів повідомив йому, що отруїти Бандеру його змусила BND. Після цього Ліпольц знову залишив Німеччину, але листувався з Миськівим, який, побоюючись, що BND його вб’є, також планував втекти з цієї країни. Упродовж якогось часу Ліпольц переховувався від BND у Норвегії та декількох інших європейських країнах, поки нарешті не знайшов безпеку в НДР. Потім він дізнався, що Миськів мертвий[1768]. Для журналістів ця історія могла б звучати переконливо, але вона нікого б не вразила, якби Ліпольц згадав, що з 12 по 16 жовтня 1959 р. Миськіва не було у Мюнхені. Насправді Миськіва не вбили, а він помер з природних причин у ніч з 26 на 27 березня 1960 р. Це сталося у його мюнхенській квартирі, де він, випивши підробленої горілки, кохався з Марією Кончак, яка була на 28 років молодша за нього та працювала у неофашистській газеті Бандери «Шлях перемоги»[1769].

17 листопада 1961р. канцлер ФРН Аденауер, виконуючи прохання президента Кеннеді, поінформував громадськість про те, що Сташинський, який утік у серпні того року зі Східного Берліна в Західний, є, відповідно до його зізнання у поліції, вбивцею Ребета та Бандери[1770]. Наступного дня Ліпольц повідомив пресі, що ніколи не чув про Сташинського і думає, що він має бути «платною ланкою», робота якої полягає в тому, щоб переконати громадськість у непричетності BND до вбивства Бандери[1771].

Полеміка, яка спалахнула між ФРН та НДР щодо обставин убивства Бандери, від самого початку була частиною радянської пропагандистської кампанії, спрямованої проти міністра західнонімецького уряду Теодора Оберлендера (іл.202). У двадцятих роках Оберлендер вивчав сільськогосподарські науки і працював за цією спеціальністю в декількох німецьких університетах та інститутах. 1933р. він вступив до NSDAP і надалі поєднував свою наукову діяльність з участю у партійно-політичному житті країни. 1941р. Оберлендер став одним із німецьких офіцерів, які служили в батальйоні «Нахтігаль». Цей факт у НДР та у кількох інших державах-сателітах і республіках СРСР, зокрема у Росії та Україні, використовували як елемент пропагандистської кампанії, кінцева мета якої полягала у дискредитації уряду Аденауера[1772].

Кампанія, націлена проти Оберлендера, почалася навесні 1959 р. І, ймовірно, вона була інспірована Еріхом Кохом, який під час судового процесу у Варшаві (в березні 1959р.) заявив: «Я абсолютно не розумію, чому стою тут, через 14 років після війни, перед цим судом, коли мій колишній начальник, обер-президент NSDAP Східної Пруссії, гауптштурмфюрер СА Теодор Оберлендер є сьогодні міністром у Бонні!»[1773].

У наступні місяці Оберлендер став об’єктом ненависті й осуду, а також мішенню комуністичних «антифашистських» акцій, які здійснювали кілька політиків у радянських республіках та їхніх сателітах. У липні 1959р. одним із перших у кампанії проти цього міністра і офіцера батальйону «Нахтігаль» виступив Владислав Гомулка, лідер Польської об’єднаної робітничої партії (PZPR), заявивши, що Оберлендер причетний до вбивства польських професорів у Львові вночі з 3 на 4 липня 1941р.[1774] Згодом це звинувачення неодноразово згадувалося в радянських пропагандистських матеріалах. У наступні місяці польська газета ТгіЬипа ludu, угорська Nepszabadsag та інші газети надрукували матеріали, у яких на батальйон і Оберлендера поклали відповідальність за розстріл 12 тис. євреїв у Кам’янці-Подільському та 34 тис. євреїв у Бабиному Яру (насправді батальйон не був причетний до цих подій). Фактичні воєнні злочини батальйону, як-от розстріл євреїв, який вчинили у двох селах під час передислокації до Вінниці, у матеріалах цієї кампанії не згадувалися[1775].

31 липня 1959 р. «Асоціація переслідуваних нацистським режимом» (WN) подала позов до Федерального державного управління юстиції в Людвігсбурзі (ФРН), звинувачуючи Оберлендера і батальйон у вбивстві «310 тисяч поляків, євреїв і комуністів, що сталися в період між 30 червня 1941 і 20 листопада 1943 р.». WN (політична організація, заснована у ФРН 1947 р.) нерідко публікувала списки політиків, які співпрацювали з націонал-соціалістами або були причетними до дій, що їх компрометували. Батальйон «Нахтігаль» фігурував у звинуваченні як підрозділ, що скоїв низку воєнних злочинів, відповідальність за які покладалась на Оберлендера та інших німецьких офіцерів[1776]. 1960р. влада ФРН почала розслідування, але незабаром його припинила. Слідчі не знайшли ніяких доказів того, що Оберлендер або будь-які інші офіцери давали накази вбивати євреїв, але водночас вони не відкидали того, що українські солдати з батальйону брали участь у погромах і скоювали воєнні злочини[1777]. Відповідь на ці звинувачення Оберлендер надав на прес-конференції в Бонні 30 вересня 1959р. Зокрема, він заявив, що з 1 по 7 липня 1941р. він перебував у Львові і багато пересувався містом та його околицями, але він не бачив ніякого насильства або інших ексцесів, що, очевидно, було брехнею[1778].

Розслідування, яке вели у ФРН, призвело й до подальшого розвитку подій у НДР. Головним опонентом Оберлендера став Альберт Норден, професор Університету Гумбольдта і провідний член ЦК СЄПН (SED). На прес-конференції, яка відбулася 22 жовтня 1959 р. в Східному Берліні, Норден ознайомив журналістів з документами і заявив, що Оберлендера потрібно судити як «нацистського путчиста, що виступав проти Веймарської республіки, — одного з тих катів слов’янської інтелігенції та євреїв, хто найбільш відповідальний за підготовку Другої світової»[1779]. Показовий заочний процес над Оберлендером розпочався в НДР 20 квітня 1960р., на 71-шу річницю народження Адольфа Гітлера, і закінчився через дев’ять днів. Під час процесу часто лунало прізвище Бандери, якого називали лідером українських націоналістів, а Оберлендера — як людину, яка підтримувала терористичну і смертоносну діяльність бандерівців. Оберлендера звинувачували у тому, що він завербував молодих українців до батальйону «Нахтігаль», та віддавав накази про знищення сотень тисяч невинних людей[1780].

Оскільки Бандера був убитий під час кампанії проти Оберлендера, політики Східного блоку використали цей інцидент для підтримки теорії, що нібито саме Оберлендер, у співпраці з Геленом, убив лідера українських націоналістів, побоюючись, що Бандера може розкрити низку нових фактів, які скомпрометують міністра. Відразу після вбивства Бандери в газетах з’явилися карикатури з зображенням Бандери, Гелена й Оберлендера. Найвідоміша з них зображувала Оберлендера, який ридає біля труни Бандери. Напис під нею свідчив: «Він був добрим нацистом, але знав надто багато про мене»[1781].

На розслідування та судовий процес над Сташинським широкомасштабні дії пропагандистських апаратів не вплинули. Процес у справах про вбивство Ребета і Бандери відбувся з 8 по 15 жовтня 1962 р. у Федеральному суді м. Карлсруе. Вирок оголосили 19 жовтня. Під час судового розгляду Сташинський докладно пояснив, як він розпочав роботу в КДБ, як убив Ребета і Бандеру, як зустрів