Читати книгу - "Том 12"

дорогу: маю білета до Одеси, забрала гроші з банку і 12.IV (на третій день великодня) маю їхати. Але путь моя якась невиразна... Ізраель написав мені, що «не сподівається нічого особливого» (ich halte nichts fur Sie) від світолічення, але й сам нічого особливого не радить, тільки провести літо «в сухому і теплому місці — наприклад, в Баден-Бадені або в Шварцвальді (sic!)». «Сікаю» я тому, що напевне знаю, що в Шварцвальді, як і взагалі в Німеччині, така сама сухість, як у нас на Волині. Уже коли шукати сухості, то скоріш її можна найти, напр., в тифліських горах, а теплості скрізь на Кавказі «хоть отбавляй» — то чого б се я погналась у Німеччину? Досить з мене й на зиму курортів, а то маю ще й літом ганятись? І що ж він мені ставить в перспективі? Аж нічогісінько. От просто: їдь у Шварц-вальд, та й уже. Брат моєї тутешньої хазяйки прожив раз літо у Шварцвальді, то казав, що просто заливало його дощами,— от тобі й «сухість!». Мене чогось аж розізлила така порада. Все одно, як тутешній лікар: то радить їхати на літо в Євпаторію (він сам там практикує літом), хоч я кажу йому, що там було мені зовсім нездорово, то радить зоставатись тут і на літо, хоч сам бачив, що з надмірпої спеки мені нема користі. Та й як се — зоставатись на літо? Вже ж не з тим, щоб на зиму додому вертатись? А хіба ж я можу сидіти тут безконечно? І се все для того, щоб «поддерживать процесе в сносном состоя-нии» ... Чи не задорога ціна такого мізерного здобутку?..

Я все-таки думаю поїхати в Київ до світолікарів. Адже Ізраель не каже, щоб мені світолічення мало завадити, а, чей же, з нього не менше може бути користі, ніж з німецької сухості. Я б дуже просила тебе, коли се тільки можливо, приїхати хоч на кілька день в Київ в 20-х числах (я приїду десь 23—25 апріля), щоб помогти мені трактувати з твоїми колегами. Коли мені справді не годиться Фін-зенова система, то нехай мене навчать, як мені користати з кавказького сонця (якийсь ото є метод Штребеля, «розсіяного світла»), і вже коли «нічого особливого» мені не предстоїть, так, може, хоч що-небудь можна осягти, бо я зовсім не вважаю, щоб мій процес був справді «в'сносном состоянии», коли я можу жити тільки в Єгипті, та й то з якимсь «інтерстиціальним» бісом в тілі... Коли ж ти думаєш, що після «отзыва» Ізраеля зовсім не варто нічого пробувати, то телеграфуй мені про се в Одесу. Я тобі звідти протелеграфую, приїхавши, а ти дай знати, чи можеш бути в Києві та чи радиш мені їхати в Київ.

Дуже б я хотіла побачити тебе і Михаля. Михальові я везу «арабчика», та не такого, як торік, а великого — «ку-кола».

Будь здорова, любая. Цілую тебе міцно і Миха-лютку.

16 травня 1911 р. Київ 3. V. 1911. Київ.

Любая ЛілевнькоІ

З листів твоїх до Михайла довідуюсь, що Михалюньо слабенький. Яка шкодаї І що то з бідною дитинкою робиться? Я то сподіваюсь, що воно хутко видужав, але вже навряд чи можна буде його хутко в дорогу брати. Зо мною ж вияснилось, що більше як 2V2—3 тижні мені нема чого тут сидіти, бо Дейч не радить дуже довго в Києві бути. Я це була в нього вчора, і ... нічого «чудесного» він мені не обіцяв, довідавшись про вплив сонячних ванн і розглянувши аналізи. [...] Той аналіз, що я тут зробила, трохи гірший від гелуанського в тім, що знов є еритроцити й гіалінові циліндри та що по 40—50 туберкульозних бацил в кожному з 4-х препаратів є, а ліпший трохи тим, що на кілька сотих білка менше (але се, здається, в моїм випадку неважно). Дейч неначе готов був і зовсім мене без лічення відпустити, та, подумавши трохи, зважив, що можна «попробувать» місцеве освітлення спини (де нирки) з тим, щоб я потім робила се дома на сонці. За два тижні він має навчити мене, як саме користати з сонця (ходити до нього треба через день), а тоді радить не засиджуватись у Києві, бо життя тута в літню пору може мені, на його думку, завадити. Сього тижня я, на жаль, не можу ще почати лічення, отже, почну вже «з неділі», а скінчу десь в 20-х числах мая. Може, до того часу Михальо вже солідно поправиться і ви таки зможете приїхати сюди на кілька день. Я так хочу вас бачити, що готова сама заїхати в Кам’янку, та тільки боюся трохи довгої їзди залізницею, бо тепер мене від залізничої тряски завжди болить, а як їхати на Катеринослав, то вже, значить, і на Севастополь, в цілому ж се доби на 1V2 більше залізниці, ніж на Одесу. Страшнувато. Крім того, я частину своїх речей покинула в Одесі і трохи ніяково затрудняти Комарових пересиланням того.

Мене вже «заганяють» спати, то вже треба кінчати, та, може, і тобі ніколи листами тепер займатись. У нас з від’їздом Дори до Фастова трохи поменшало гостьового і іншого шарварку, то треба трошки упорядкувати життя (наскільки се можливо), а то воно таки досить вибилося

з колії і контраст проти гелуанського санаторського досить великий...

Мама все щодня збирається їхати в Гадяч, та ще, певне, не зараз збереться, як то звичайно. Боюся, що виїде аж під кінець мого лічення тут і потім чекання її повороту задержить мій виїзд звідси, а мені вже трохи нетерпить-ся додому, бо знаю, що Кльоні там без мене погано при-ходиться і з роботою, і з «нападениями» з боку ФІеоктис-ти] С[еменівни]. Ох, коли то вже він вирветься з тої всякої кормигиі ... Все ж як я дома, то йому легше з тим усим боротись.

Однак справді пора спати. Будь эдорова, любая, і Михалюньо нехай там одужує швидше. Цілую міцно вас обох.

Леся

204. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

21 травня 1911 р. Київ 8 (неділя, увечері).

Люба мамочко!

1 Не турбуйся за мене, бо я дісталась додому жива, здорова і невредима. Така маленька авантюра навіть була б не без приємності, якби я не думала, що ти там турбуєшся за мене. Таки правда, що «дальні проводи» часто не до речі бувають! До