Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

церковній уставі Володимира з XIII в. і в актах володимирського собору 1274 р.; судові функції намістника видко з Володимирової устави (и своимъ тіуномь приказываю церковнаго суда не обидЂти ни судити безъ владычня намЂстника) і з жития м. Алексія (XIV в.), де пояснено, що він за м. Теоґноста був ”намЂстникомъ святительскихъ правленій, єже разсуждати Божія люди и вся церковныя суды” — Степенная книга І. 450. Десятинник — Рус. ист. библ. VI с. 92. Між сучасними дослїдниками іде суперечка про те, чи пізнїйша московська практика, що епископські урядники були сьвітські, іде з староруських, чи була пізнїйшим явищем — Ґолубінский І. 1 c. 392 і далї, Суворов І. 176.

28) Згадка про тивуна новгородського епископа — Срезневского Древніе памятники письма c. 66 (фототипія — ч. 19).

29) Про церковний суд див. вказану в прим. 23 лїтературу канонїчного права і загальні курси.

30) Скептичний погляд на устави пішов від Карамзіна, котрого погляди збивав Неволїн і м. Макарій; в новійшій лїтературі речником скептичного напряму виступив Ґолубінский (сих поглядів держить ся і в новім виданю І. 1 c. 399). Крайнїм скептицизмом визначають ся погляди проф. Суворова (І. 311 і далї); він не признавав автентичною навіть Ростиславової устави (в новім виданню, вже, правда, упустив се), а Володимирову уставу датує XIV віком і текст її в Софійській кормчій уважає пізнїйшою допискою (Курсъ І c. 315, Учебникъ с. 216). В оборонї устав виступив Павлов, присьвятивши Володимировій уставі реферат на московськім археольоґічнім з'їздї, що лишив ся недрукованим. В своїм (посмертнім) курсї він властиво боронить їx значіння, а не автентичности: навіть Володимирова устава по його гадцї” була уложена не скорше як сто лїт по смерти Володимира, і в формі Володимирової грамоти представила практику, що могла йти від часів Володимира; отже грамоту він має за фальсіфікат (c. 146). Ключевский, також підносячи значіннє устав, властиво також не рішаєть ся виразно признати в основі Володимирової устави його автентичну грамоту, хоч допускає сю можливість (І c. 304).

31) „Въспріялъ єсмь святоє крещеніє оть грецьскаго царя и отъ Фотія патріарха царегородьскаго''.

32) Ростислав каже: „а тяж епископлихъ не судити никомуже”; таким чином сї „епископлї тяжі” він бере як інститут уже вироблений.

33) Срезневский (Словар sub voce) вказує на старочеське smilny — роспустний, smilstvo роспуста, і тут, очевидно, так і треба розуміти се слово. Друге об'ясненнє — від „смило” посаг, отже спори про посаг.

34) „Пошибеньє промежи мужемъ и женою о животЂ” — се толкували як бійку супругів про майно; Павлов читає й толкує відмінно: пошибеньє (ґвалт), пря межи мужемъ и женою о животЂ” (c. 139). Він взагалї дав в своїм курсї ряд інтересних толковань тексту.

35) Се дуже основно арґументував Ґолубінский І. 1 c. 421-2.

36) Рус. ист. библ. VI, 118.

37) Уже Неволїн вказував на те, що в основі Ярославової устави лежить практика XI в.; сей погляд приймає й Павлов, а Ключевский, опираючи ся на своїй теорії змін в монетній системі давньої Руси, бачить в цифрах грошевих кар устави виразні вказівки того, що первісна редакція устави належить до першої половини XII в., а пізнїйші зміни до XIII і XIV-XV вв. (І c. 312-4). Його аналїза Ярославової устави в кождім разї досї властиво одинока і з сього становища інтересна і важна.

38) Павлов волить варіант „псаломникъ”.

39) Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. LIX c. 331-2, Рус. Ист. Библ. VI, 842.

40) Лїтературу про Кормчу див. в прим. 23. Старі типи Кормчих, принесених в початках християнства (найстарший кодекс з XI або XII в.), потім заступив пізнїйший тип, з коментарами пізнїйших візантийських канонїстів, виписаний з Болгарії митр. Кирилом для собора 1274 р.; він звістний або в кодексах, що містять тільки його (найстарший рязанський кодекс 1284 р.), або разом з руськими доповненнями старших Кормчих (найстарший кодекс — новгородський Синодальний, коло р. 1280).

41) Хрестоматія В.-Буданова І c. 108, 235.

42) Іпат. c. 172, 215, 217, 327, 462, 600, Лавр. 413, 433, 1 Новг. c. 127. Туг же належить згадати поручення галицько-волинських князїв епископам вести замість них переговори з Татарами — Іпат. c. 562, 592.

43) Лавр. c. 245.

44) Іпат. c. 460.

45) Іпат. с 170, 181, 335.

46) Русскія достопамятности І c. 73.

47) л. 27.

48) Іпат. c. 187.

49) Рус. ист. библ. VI, 158.

50) Нпр. в перенесенню мощей Бориса і Глїба — Іпат. c. 127.

51) Несторове сказаніє про Бориса і Глїба вид. Срезневского с. 24.

52) Вопрошаниє Кирика — Рус. ист. библ. VI с. 98.

53) Рус. Ист. Библ. VI с. 50, Житиє Теодосія д. 3 об.

54) Іпат. c. 442.

55) Порівняннє монастирських урядів на Руси з Студийською уставою у Ґолубінского І. 2 c. 577 і далї.

56) Іпат. c. 425.

57) κελλάριoν — cellarium.

58) Іпат. c. 113, Ж. Теодосия нпр. л. 14 (еклєсіарх і келар), 16 (економ і вратар), 17 v. (пономар), 19 (келар), 27 v. (тіуни), 28 (деместик). Уважаючи, що Стефан зветь ся то еклєсіархом то деместиком, Ґолубінский думає, що сї уряди злучені були в Печерському монастирі разом, але тодї ледво чи було б дві назви. Пізнїйше мабуть був осібний ще від келаря трапезар, як в Студийській уставі — див. Патерик c. 87.

59) Іпат. c. 115 — Георгий ігумен св. Андрія, Лавр. c. 441 — ігумен успенського (очевидно — жіночого, бо княгининого — c. 394) монастиря; пор. Ґолубінский І 2 c. 593.

60) Іпат. c. 84.

61) Що Володимирова грамота була видана для Київщини показують слова ”по всей землЂ РусьстЂй” Володимирової устави; сї слова уважали ся доказом проти автентичности її, бо розуміли ся в значінню: по всїм землям Руської держави, але хибно.

62) Грамоти Сьвятослава і Ростислава — в Хрестоматії Буданова, І, тексти Іпат. c. 337 і Патерика c. 90.

63) Хоч Володимирова устава висловляєть ся яснїйше нїж лїтопись, але й тут іще зістаєть ся неясним, чи розуміти десятину від доходів княжого господарства тільки, чи від всяких натуралїй, які приходили князю; останнє правдоподібнїйше, судячи по катеґоричній заяві Сьвятослава — з усього, що приходить на княжий двір. В фундаційній грамотї Смоленської катедри сказано, що