Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

64) Сказанія вид. Срезневского с. 29.

65) Іпат. c. 347, 380, 595, Никон. I, 130, 124.

66) Житиє Теодосия л. 20, Іпат. c. 338.

67) Іпат. с. 106.

68) Іпат c. 338.

69) Іпат. c. 600, 326.

70) Рус. ист. бібл. VI i c. 24.

71) Див. т. V c 277 і далї.

72) Лавр c. 371.

73) Патерик c. 89.

74) В Візантиї платило ся: 1 золотий за ставленнє на чтеця (дяка), 3 на диякона, 3 на сьвященика, разом сьвящениче сьвященнє коштувало 7 золотих. Очевидно, так треба розуміти и постанову володимирського собора, стилїзовану досить неясно: „да возмуть крилошане 7 гривенъ оть поповства и отъ дияконства”.

75) Рус. ист. библ. VI с. 92.

76) Див. вище с. 291. Памяткою полєміки в сїй справі зістав ся писаний 1340 р. збірник — „Власеимія, рекше хула на єретики, — главы различныя отъ евангелія и отъ канонъ св. отецъ, въ нихже обличенія Богомъ ненавистныхъ злочестивыхъ духопродажныхъ єресей” — вибірка текстів з церковного письменства, що дотикають ся симонїї — про нього Павлов у Правосл. СобесЂднику, 1869, II.

77) Собраніе госуд. грамотъ и договоровъ І ч. 2 і 7, друге виданнє грамот у Григорьева О достовЂрности ярлыковъ данныхъ ханами золотой орды русскому духовенству, Москва, 1842. Всїх отсїх грамот заховало ся (в перекладах) 7: по Узбековій є Бердибека й Тулунбека, та три грамоти Чанибекової жінки Тайдули.

78) Див. нпр. про Київ вище т. II c. 273.

79) Лїтературу див. в прим. 23.

80) Недавно Войцєховский (як в прим., c. 33 і далї) знову розвивав гіпотезу про латинське біскупство, засноване в Галичинї за Болєслава Сьм., котрого дотація мовляв перейшла потім на любуську катедру. Все се одначе вповнї гіпотетично; арґументацію contra див. у Абрагама c. 88.

81) Див. нпр. Caro Zu einer Stelle der Annales Reinhardsbrunnenses (Forschungen zur deutschen Geschichte ХXIII), Абрагам ор. c. 95, Войцєховский l. c.

82) Theiner Vetera Monumenta Poloniae et Lithuaniae I ч. 144: cum lubacenses episcopi in possessione spiritualis iurisdictionis super omnes Latinos exisientes in Ruscia et aliorum (читай — alios) legem colentium (читай — colentes) fuerint a tempore cuius memoria non existit.

83) Длуґош II c. 240, пор. Semkowicz op. c. с. 231. Ся місія вяжеть ся з лєґендою про місію на Руси Яцка Одровонжа — про неї особливо Малишевскій Доминиканецъ Яцекъ Одровонжъ, мнимый апостолъ земли Русской — Труды кіев. академіи 1867, IV-VII (гіперкритичне) і у Абрагама c. 72 і далї (за богато довіря до традиції).

84) Theiner Vet. Mon. Poloniae І ч. 55 і 56, трошки повнїйший текст у Турґенєва Hist. Russiae Monumenta І ч. 39 і 40.

85) Арґументацію за нею див. у Абрагама c. 112.

86) Длуґош II c. 256, Theiner Mon. Poloniae І ч. 47 і 48.

87) Критика сих традицій у Райфенкуґля c. 417-8.

88) Wadding Annales Minorum IV c. 134. Bullarium Franciscanum V c. 602.

89) Monumenta Poloniae hist. II c. 556, Длуґош II c. 250. Гадка (висловлена ще Зубрицьким), що ся катедра первісно була заснована для місцевих Русинів-католиків, неможлива супроти того, що тутешнї землї входили в склад краківської діецезії.

90) Historica Russiae Monumenta I ч. 61. Збиває сю звістку Войцєховский 1. c.

91) Okolski Russia florida c. 12 згадує папську булю з 1318 р., що надає ріжні права архіепископу і епископам домінїканських місій на Руси. Баронч (Rys dziejów zakonu kaznodziejskiego w Polsce II c. 4) цитує з liber beneficiorum підкаменського кляштору таку замітку: Primo tempore catholicae religionis in Oriente, maxime in Russia per fratres religiosos ordinis praedicatorum seminatae, unus ex eis archiepiscopus, alii vero episcopi constituebantur, certas sedes nullas habentes.

92) Theiner Mon. Pol. I ч. 252 i 255.

93) Про нього спеціальна розвідка: Geiss Heinrich Bischof von Kiew und die Wallfarth St. Leonhard (Oberbayerisches Archiv, 1859), доповнений иньшими звістками ітінерар Генриха у Абрагама c. 202.

Суспільні верстви. Люде княжі, дружина й її верстви, дружини боярські, великість дружин, їх склад, дїдичність урядів; боярські, маєтности, земська аристократія в дружинї; княжа служба.

Перейдім тепер до огляду самої суспільности — її верств і їх відносин 1).

Тогочасна руська суспільність подїляла ся на три катеґорії: людей княжих або дружину, людей церковних — духовенство, і просто „людей” — в тїснім значінню слова, людей, що становили властиву суспільність, громаду. Окрім того розріжняли ся люди свобідні, несвобідні й пів-свобідні, а серед свобідних люди „лїпші”, або більші, і люди меньші, відріжняли ся також люди міські — „гражани”, і люди волостні, селяни. Отже була певна, навіть досить значна діференціація, але виключивши границю, що межувала людей свобідних від несвобідних, ся діференція не визначала ся різкими границями, й поодинокі ґрупи не віддїляли ся неперехідними границями. Були то властиво кляси людности, що розріжняли ся родом занять і економічним становищем, а не стани в властивім значінню слова; станові привілєґії й правні ріжницї істнують тільки в зародках. Тільки невільнича верства відграничена правними прикметами виразно і сильно, по части — й півсвобідна.

Ми почнемо від ґрупи людий княжих. Назва „княж муж” була дїйсно терміном для них (чи властиво для вищої катеґорії їх): так називали ся свобідні й поважні люди, що були на княжій службі, инакше — в його дружинї. Се останнє слово (від друг), як ми вже знаємо, властиво означало „товаришів”, „приятелїв” 2), і ся назва підчеркувала ті свобідні відносини, які дїйсно, не тільки в теорії, але в значній мірі й на практицї істнувала між дружиною й князем. Ми бачили, що дружинник (бодай старший, виднїйший) уважає себе не слїпим слугою князя, а його товаришом, що мусить знати пляни князя, бо-ж він не простий наємник, а вірний помічник, якого не купиш злотом і сріблом: йому завдячував князь усе що мав, і з ним тому повинен був усїм добром дїлити ся, а не берегти, не складати. Звязує дружинника з князем