Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

Побільшало будинків, крамнички траплялися тільки де-не-де, прокладено було кілька трамвайних колій, і я зрозумів, що це та частина міста, де мені доводилось бувати рідко. Десь тут мало бути трамвайне депо: із-за червонястого погано залатаного муру долинав скрегіт трамваїв, ранкову сутінь прорізали спалахи зварювальних апаратів і чулося шипіння кисневих балонів.

Я так довго й пильно вдивлявся в мур, що й не помітив, як дівчина зупинилася. Підійшовши до неї зовсім близько, я побачив, що вона стоїть перед однією з крамничок і перебирає в'язку ключів. Недоумкуватий дивився на одноманітно сірий простір неба. Дівчина знову оглянулась, а я, проходячи повз неї, на мить затримався і побачив, що крамничка, яку вона відчиняла, була закусочна.

Вона вже відімкнула двері, і, заглянувши всередину, я розпізнав у сірій темряві стільці, прилавок, матове срібло кавоварки; на мене війнуло затхлим запахом холодних картопляних оладків, і в сутінках я розглядів за брудним склом прилавка дві тарілки, повні фрикадельок, холодні відбивні котлети та велику зеленувату банку, в якій плавали мариновані огірки.

Коли я зупинився, дівчина подивилася на мене. Вона знімала бляшані віконниці. Я теж подивився їй в обличчя.

— Пробачте,— сказав я,— ви вже відчиняєте?

— Так,— відповіла вона, проходячи повз мене, щоб віднести останню віконницю в кімнату, і я почув, як вона поставила її на місце. Хоча віконниці були вже зняті, вона вернулася ще раз, подивилася на мене, і я спитав:

— Можна увійти?

— Звичайно,— відповіла вона,— але ще холодно.

— Дарма,— сказав я, входячи.

У закусочній стояв огидний запах, і я витяг з кишені сигарети й закурив. Дівчина увімкнула електрику, і, розглядівшись при світлі, я здивувався, як чисто в кімнаті.

— Незвична погода для вересня,— сказала вона.— Удень знову буде жарко, а зараз холодно.

— Авжеж,— підтвердив я,— як це не дивно, а вранці холодно.

— Я зараз запалю в грубці,— сказала вона.

Голос у неї був чистий, дзвінкий і сухуватий, і я помітив, що вона збентежена.

Кивнувши у відповідь, я став біля стіни поряд з прилавком і оглянувся довкола; голі дощані стіни були обклеєні барвистими рекламами сигарет: елегантні сивуваті чоловіки, запрошуючи, з усмішкою простягали свої портсигари декольтованим дамам, у другій руці тримаючи за шийку пляшки з шампанським; з виразом диявольської одчайдушності на обличчях ковбої мчали верхи з ласо в одній руці і з сигаретою в другій, тягнучи за собою неймовірно велику й так само неймовірно синю хмару тютюнового диму, що, наче шовковий прапор, простягався аж до обрію прерій.

Недоумкуватий сидів біля грубки, тихо тремтячи від холоду. Він засунув у рот яскраво-червоного льодяника на паличці і з дратівною наполегливістю обсмоктував його, а з куточків рота в нього повільно стікали дві вузенькі, ледь помітні цівочки розталого цукру.

— Бернгарде,— лагідно сказала дівчина, схиляючись до хлопчика і дбайливо витираючи йому куточки рота своїм носовичком. Вона відчинила дверцята грубки, зіжмакала кілька газет і кинула їх у топку, потім поклала тріски та брикети й піднесла до іржавої пащі грубки запаленого сірника.

— Сідайте ж, будь ласка,— сказала вона мені.

— Дуже дякую,— відповів я, але так і не сів.

Мені було холодно й хотілося стояти ближче до грубки, і, незважаючи на легку огиду, що її викликав у мені вигляд недоумкуватого й запах холодних дешевих страв, я відчував радість, смакуючи наперед каву та хліб з маслом. Я дивився на білосніжну потилицю дівчини, на її недбало зацеровані панчохи, спостерігав за м'якими рухами її голови, коли вона низько нахилялася, щоб подивитись, як розгоряється вогонь.

Спочатку тільки трохи диміло, а потім нарешті почувся тріск; полум'я тихо загуготіло, і диму стало менше. Увесь цей час дівчина сиділа навпочіпки біля моїх ніг, роблячи щось брудними пальцями в пащі грубки, й часом нахилялася, щоб роздути вогонь, і коли вона нахилялася зовсім низько... я бачив не тільки її потилицю, а й білу дитячу спину.

Раптом вона встала, усміхнулася мені й пішла за прилавок. Відкрутивши кран, помила руки й увімкнула кавоварку. Я підійшов до грубки, відчинив коцюбкою дверцята й побачив, що дрова розгорілися й полум'я вже лизало брикети Стало справді тепліше. У кавоварці забулькала вода, і я відчув, як розпалився в мене апетит. Завжди, коли я вип'ю, мені дуже хочеться кави і чогось попоїсти, проте я з деякою огидою дивився на холодні сосиски, на їхню зморщену шкірку та на миски з салатом. Дівчина взяла бляшаний ящик, заставлений порожніми пляшками, і вийшла. Залишившись на самоті з недоумкуватим, я відчув дивне дратування. Хлопчик не звертав на мене ніякісінької уваги, але я не тямився від люті, бачачи, з яким самовдоволеним виглядом він сидить і смокче огидну паличку з карамеллю.

Не встиг я кинути сигарету, як двері відчинились, і я злякався: замість дівчини з'явився священик, який щойно служив месу. На голові в нього був тепер чорний дуже чистий капелюх, з-під якого виглядало кругле, бліде селянське обличчя.

— Доброго ранку,— привітався священик, і коли він побачив, що за прилавком нікого немає, на його обличчі, наче тінь, промайнуло розчарування.

— Доброго