Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

— А звідки вони дізналися, як його створити?

— Вони не знали. Я сам їм це запропонував. Здогадався, проаналізувавши модель за час мого перебування в Леті. Я знав, що все повториться. Уже давно був час. Я не думав, що мені насправді доведеться щось робити. Слід було просто зачекати.

— А товариства були пов’язані з убивствами тих, інших дівчат? Коліни, Дейзі та решти?

Знову погляд їй за плече.

— Безпосередньо? Я сам роками про це розмірковував. Та якби якесь із товариств розгадало таємницю створення нексусу, чи зупинилися б вони на одному? Чому б не скористатися цим знанням? Не обміняти його? — Чоловік узяв люльку. — Ні, не думаю, що вони були пов’язані. Це містечко особливе. Тут Серпанок тонший і магії простіше курсувати. У нексусах вона збирається вихорами, але в Нью-Гейвені магія живе в кожному камінці, кожному клаптику землі, кожному листочку кожного старого в’яза. І вона голодна.

— Це містечко... — Алекс пригадала дивне відчуття, яке накрило її на місці злочину, та як воно віддзеркалювало мапу Нью-Гейвенського поселення. Доус казала, що ритуали найкраще працюють, якщо приурочити їх до якоїсь визначної дати. Або визначного місця. — Саме тому ви обрали для Тариного вбивства те перехрестя?

— Я знаю, як провести ритуал, Алекс. Якщо хочу цього.

Хіба Дарлінґтон не казав їй, що Сендоу був геніальний представник Лети? Що деякими розробленими ним обрядами користуються досі?

— Ви вбили заради грошей.

— Заради великих грошей.

— Ви отримали хабар від ради «Святого Ельма». Сказали їм, що можете контролювати місце появи майбутнього нексусу.

— Що я підготую місце. Я гадав, мені доведеться просто чекати розвитку циклу. Але нічого не сталося. Ніхто не помер. Новий нексус не сформувався. — Декан розчаровано похитав головою. — Вони були такі нетерплячі. Вони... вони сказали, що вимагатимуть повернути гроші, що їм доведеться піти до Ради Лети. Слід було заспокоїти їх. Я створив ритуал, який точно мав спрацювати. Але мені потрібна була жертва.

— І тоді ви знайшли Тару.

— Я знав її, — озвався Сендоу майже люб’язним голосом. — Коли Клер хворіла, Тара приносила їй марихуану.

— Ваша дружина?

— Я піклувався про неї, поки вона двічі боролася з раком грудей, а потім вона покинула мене. Вона... Тара бувала в мене вдома. Чула те, що їй, мабуть, не слід було чути. Я був не надто обачний. Яке це мало значення?

Яке мало значення, що знає якась там дівчина з містечка?

— А Тара була гарненька, чи не так?

Сендоу винувато відвів погляд. Можливо, він трахав її; а може, просто радів, що має з ким поговорити. Саме так і влаштовують справи. Мило поводяться з клієнтами. Сендоу потрібно було співчутливе плече, і Тара підставила його.

— А потім Дарлінґтон помітив модель, вирахував вервечку дівчат.

— Так само, як я. Гадаю, це було неминуче. Він був занадто кмітливий, занадто допитливий, щоб це закінчилося чимось хорошим. І він завжди хотів дізнатися, що зробило Нью-Гейвен інакшим. Намагався укласти мапу небаченого. Він мимохідь приніс її мені, просто навчальна задачка, божевільна теорія, можлива тема для випускної роботи. Але тоді...

— Ви вже запланували вбити Тару.

— Вона скористалася тим, що почула в мене вдома, і перетворила це на маленький бізнес, торгуючи інформацією з товариствами. Вона занадто тісно сплуталася з «Ключами» й «Рукописом». Наркотики. Ритуали. Усе колись мало розсипатися, їй було лише дев’ятнадцять, а вона вже була наркоманкою і злочинницею. Вона була...

— Легкою мішенню. — «Так само, як я». — Але Дарлінґтон здогадався б про все. Він знав про дівчат, які загинули раніше. І був достатньо розумний, щоб пов’язати їх з Тарою. Тож тієї ночі ви нацькували на нього сатанинську потвору, щоб вона його зжерла.

— Вас обох, Алекс. Однак, схоже, Дарлінґтона вистачило, щоб задовольнити апетит чудовиська. А може, він урятував тебе завдяки якомусь останньому дурнуватому геройству.

А може, чудовисько не хотіло їсти Алекс. Може, знало, що вона спалить йому стравохід.

Сендоу зітхнув.

— Дарлінґтон полюбляв казати, що Нью-Гейвен завжди був за крок до успіху, завжди ну хіба трішки не дотягував до успіху й великих статків. Він не розумів, що це місто ходить линвою. З одного боку успіх. А з другого — руйнація. Магія цього місця та пролита за її збереження кров відділяли місто від загибелі.

«Це містечко розвели від самісінького початку».

— Ви скоїли це власноруч? — поцікавилася Алекс. — Чи вам забракло яєць?

— Знаєш, колись я був лицарем Лети. У мене достатньо волі. — Його голос пролунав насправді гордовито.

Ізабель казала, що тієї ночі Сендоу відсипався в кабінеті Белбалм після завеликої дози бурбону, але він міг якось вислизнути або скористатися тою самою портальною магією, у застосуванні якої вона підозрювала Коліна. Йому однаково потрібно було впоратися із чарами зовнішності, та для Сендоу це не проблема. Алекс подумала про пудреницю, якою користувалася в Тариному помешканні та в’язниці. Коли вона взяла її з шухляди, на ній була плямка. Але Доус ніколи б не сховала брудної речі. Хтось користувався пудреницею незадовго до Алекс.

— Ви прибрали Ленсового обличчя. Накачали Тару наркотою так, що вона не могла дати відсіч, і вбили її. Це ви нацькували на мене ґлуму?

— Я. Це було ризиковано, може, навіть дурнувато. У мене немає хисту до некромантії. Але я не знав, що саме ти можеш виявити в морзі.

Дівчина пригадала, як Сендоу сидів навпроти неї в Халупці, поставивши на коліно горнятко з чаєм, і розповідав їй, що це вона притягнула напад ґлуми, що вона винна в цьому, у Тариному вбивстві.

— Ви сказали мені, що це моя провина.

— Ну, ти не мала б вижити. Мені довелося щось казати.

Його слова здавалися дуже розсудливими.

— Дарлінґтона знудило б від усього, що ви накоїли.

— Дарлінґтон — джентльмен. А тепер не час для джентльменів. — Декан знову взяв люльку. — Знаєш, що жахливо?

— Що ви холоднокровно вбили дівчину, аби якісь багатенькі дітки могли собі збудувати модний клуб? Це здається цілком жахливим.

Утім він, схоже, її не чув.

— Це не спрацювало, — сказав чоловік, похитавши головою, його густі брови зійшлися на переніссі. — Ритуал був