Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Спалах синього світла змусив мене обернутися.

Опершись на стовбур вікового дерева й важко дихаючи, стояла Веста. Вигляд у неї був занадто поганий: одяг із кори місцями підпалений, шкіра, й без того бліда, зараз була сірою з легким зеленим відтінком.

— Весто, що трапилося? Що з тобою? — кинулася я до неї, зупиняючи Баса, що до цього неспішно йшов лісовою стежкою.

— Скажи, — стомлено опускаючись на землю, спитала відьма, — ти впевнена, що не хочеш повернутися до свого герцога? Ти добре подумала?

— Весто, що трапилося? — повторила я своє питання, беручи в долоні її змучене обличчя.

— Він ні перед чим не зупиниться, поки не знайде тебе, — заплющивши очі, вже спокійніше відповіла Веста. Сірість з її шкіри почала поступово зникати. — Вони відловлюють відьом по всій країні.

— Навіщо? — абсолютно не розуміючи зв'язку, спитала я Весту.

Я, звичайно, припускала, що Альберт всі сили кине на мою чергову затримку, але до чого тут відьми?

— Не можу відповісти. Майбутнє надто туманне. Я дала клятву тобі, але сила пророцтва вимагає від мене зовсім протилежного, тому єдине, що я можу — не втручатися безпосередньо та не дати себе зловити. Тому не питай, просто відповідай — чи станеш ти дружиною Альберта Сандра?

— Твою ж наліво, — вилаялася я, відпускаючи обличчя Вести, — ви що, всі разом скажених кульбабок об'їлися? Спочатку король, потім сам Альберт, тепер і ти туди?

— Просто відповідай, так чи ні. Незалежно від того, що зараз відбувається чи може статися, незалежно від вчинків та рішень інших, тільки твоє рішення тут і зараз. Ти станеш дружиною Альберта Сандра?

Я опустилася поруч із відьмою, не маючи сил ні поворухнутися, ні знову обуритися.

Питання відьми застало мене зненацька. Ще й із таким формулюванням, та ще й від Вести.

І як задане!

Не чи не хочеш ти стати його дружиною, а чи станеш нею.

Що відбувається? Чому їм усім це так важливо? Яка різниця, дружина я йому чи не дружина? Це для мене має бути важливим, а не для них.

Веста тим часом продовжувала вичікуючи дивитися на мене. Мабуть, для неї моя відповідь дійсно важлива.

Чи вийду я заміж за Альберта?

Весті не збрешеш. Поруч із нею я навіть собі брехати не можу.

Якби вона запитала мене, що я відчуваю до нього, я б, попередньо добре побившись головою об стіну, відповіла б. Якби вона запитала, чи хочу я бути з ним поруч завжди, я б, задушивши себе, теж відповіла б. Але це все стосується тільки мене, моїх почуттів і моїх бажань… Але чи можу я ставити свої бажання та почуття вище за почуття того, кого вони стосуються? Чи готова я обдурити? Обдурити себе й жити в брехні все життя? Чи хочу я так жити?

Є речі, які навіть для мене, цинічної стерво, неприйнятні.

Я можу розпоряджатися тільки собою.

— Ні!

Відповіла та відчула, як усередині все обірвалося.

Тепер дороги назад немає.

Чесність — це боляче, особливо боляче, коли звикла брехати, коли звикла ненавидіти, коли звикла до постійної боротьби.

— Тоді вирушай у Мани, гори на заході, звідки Бас родом. Тобі потрібна гора Карают, — Веста глянула на мене зовсім порожніми очима. — Доля нашого світу вирішена, я зроблю все, що в моїх силах. Але тобі треба поспішати.

Спалахнувши синім полум'ям, Веста зникла.

— Додо-о-ому, — протяг Бас, але його великі янтарні очі були сповнені смутку.