Читати книгу - "Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний, Рогожа Віталій"

А он бачиш і приміщення нашої академії, його побудував князь Костянтин, ти ще з ним познайомишся.

Петро з захопленням слухав розповіді Максима про місто, і з першого разу назавжди його полюбив. Розповівши про місто, Максим повів Петра по дерев'яному мосту до замку. Вони обійшли замок, помилувалися краєвидами і пішли до академії.

В часи навчання Сагайдачного місто змінилося, сформувався новий центр, який згодом набув рис ринкової площі, наближеної в плані до форми квадрата. Після отримання Острогом магдебурзького права на ринковій площі була побудована ратуша, після чого вона стала центром міста.

Згадки про місто Острог, завжди наповнювали Петра тихим ніжним щемом десь під серцем. В цьому місті пройшли найкращі та найспокійніші роки його життя. Вже потім де б він не жив, при першій ліпшій можливості, яких у нього було не багато, приїздив до міста своєї юності.

Те, що Костянтин Острозький, патріот слов'янства і православ'я, створив Острозьку академію, цей осередок вільнодумства в католицькому світі Речі Посполитої, з метою підготовки високоосвічених знавців Віри православної, спроможної протистояти посиленню католичення православного населення, Сагайдачний пізнавав протягом навчання.

Правду сказати навчання те було особливим. Сам термін "академія", у відношенні до Острозької школи вживався за аналогією з Платонівською академією, тобто іншого типу, ніж традиційний університет. Це були об'єднання вчених, які, вільно спілкуючись зі своїми учнями, одночасно навчали їх. І при цьому реалізовували спільні наукові проекти, де брали участь як вчителі, так і учні. Таким, князь Костянтин Острозький, і замислював навчальний заклад в Острозі. Власне, це навчання було більш схоже на формування національної еліти здатної до розбудови держави, а з часом і керівництва нею.

Тогочасні волинські шляхтичі вчилися за триступеневою системою освіти. На першому, початковому етапі відбувалося навчання руської грамоти на основі старослов'янської, та порядку служб православної церкви. Здійснювалося це, здебільшого, при церквах та монастирях дяками. На другому етапі відбувалося вивчення латинської мови під керівництвом "бакаляра", тобто людини, яка закінчила університет і знала латинську мову. Третім етапом була освіта підвищеного типу. Вона здобувалася переважно в католицьких навчальних закладах, зокрема, єзуїтських колегіумах.

Острозька академія відрізнялась від єзуїтських тим, що за основу тут була взята грецька форма навчання. Для академії Костянтин Острозький збудував окремий дім. При академії була друкарня, приміщення якої знаходилося поряд. Вивчення латинської й особливо грецької мов відповідало рівню середньої освіти. А от вивчення божественного писання, ставило Острозьку академію навчальним закладом вищого типу.

Викладали тут вчені люди, які знали класичні мови, а також мову руську, могли здійснювати богословські студії, працювати з біблійними текстами й водночас навчати в школі. Острожський з самих початків будував навчальний процес на основі шкіл античних часів. Крім богословських наук в обов'язковій програмі були вільні науки – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, і навіть музика. В католицьких подібних академіях ці предмети на той час не вивчали. В Острозькій академії вивчались три мови: латинська, грецька та старослов'янська, а, також, тогочасна руська книжна мова. Князь Василь Острозький, збудувавши в Острозі школу, дбав, щоб Константинопольський патріарх присилав сюди вчителів, учених богословів і щоб тут процвітали "словенські та грецькі науки". Як відзначали в той час, в Острозі знаходилися оратори, рівні Демосфенові, були доктори, що володіли грецькою, слов'янською та латинською мовами, математики й астрологи. Серед них вирізнявся Ян Лятос. Вчителі з Греції, жили в Острозькій академії роками.

Сагайдачному запам'ятались лекції вченого грека Протосінкела з історії давньої Греції, завдяки Мосхопулу Петро досить непогано знав грецьку мову, а з греком Никифором він удосконалював себе в грецькій православній вірі. В Острозі була одна з найкращих бібліотек в Речі Посполитій. Багато книжок друкувалось на власній друкарні, яку заснував Іван Федоров. Московський першодрукар через переслідування виїхав до Литви, але там не зміг організувати книгодрукування і переїхав до Львова. А вже тут доля звела його з Костянтином Острозьким, і він прийняв його пропозицію організувати книгодрукування в Острозі. На жаль Сагайдачного той рано пішов з життя. Але тут побачила світ надрукована ним Острозька Біблія, а також друкувалось чимало інших книжок.

Перші роки існування школи були пов'язані з підготовкою до друку тексту Біблії, до чого Іван Федоров залучав окремих учнів академії. Серед них Петро з Максимом Смотрицьким були першими. В той час, ще учнем, Максим Смотрицький написав свій перший богословський твір "Тренос", де основна увага приділялася теологічним питанням щодо відмінностей між римо-католицькою й православною церквами. "Грамматіку славєнскія" він написав пізніше, коли мав релігійний сан і відповідно нове ім'я Мелетій. В той же час і Сагайдачний спробував свої сили в написанні полемічного твору. Вже пізніше, перебуваючи в Києві на одному диспуті з єзуїтами, він був приємно здивований, коли один з братчиків наводив уривки з його твору "Пояснення про унію".

Пізніше, коли актуальною для Острозької Академії стала богословська полеміка з католиками і прихильниками унії, з'являється низка богословських творів вихідців Острозької академії полемічного спрямування, відома під назвою "Про єдину істинну православну віру". Була підготовлена низка перекладів богословських праць із грецької мови.

Учні та викладачі Острозької академії з часом стали основою еліти майбутньої держави України. Тому завдячували обставини, що ректором академії був Герасим Смотрицький, викладачами першодрукар Іван Федоров, грек Кирило Лукаріс, поет Дем'ян Наливайко брат Северина Наливайко .

Іван Федоров… Це ім'я прийшло до Петра, разом з "Азбукою", та Новим завітом з Псалтирем, книгах, по яких він вчив грамоту й набирався мудрості християнської Віри. Він навіть уявити собі не міг, що Іван Федоров стане його викладачем. На жаль радість спілкування була недовгою…

Випускники академії, роз'їхалися по православних храмах, для ведення служби божої та навчанню дітей української шляхти і міщан грамоти в школах дяківках. Дехто з них досяг визначних посад в православній ієрархії. Архідиякон Купріян, який добре знав грецьку мову, навіть писав грецькою вірші, приймав участь у Брестському соборі як перекладач з грецької мови. Випускник Острозької академії Феофан довгий час був радником московського патріарха.

В подальшому, Острозька академія послужила зразком для православних братських шкіл, а також стала предтечею Києво-Могилянської академії. Ось такою була академія до якої Петра привіз вчитися пан-отець Самбірської православної церкви, з гордістю думав Сагайдачний.

Згадавши яким поважним та статечним він хотів видаватися коли почав навчання в Острозькій академії, Петро навіть посміхнувся.

***

В академії Петро Сагайдачний отримував знання так необхідні для відстоювання православної батьківської віри. В Речі Посполитій це ставало все важче. Часи коли об'єдналися Польське королівство та Литовсько-Руське князівство, а поряд рівно існували католицькі і православні храми давно минули. Розквітом "золотого віку" релігійної толерантності в Речі Посполитій був 1573 рік, коли Варшавський сейм ухвалив акт конфедерації про конституційне закріплення повної свободи віросповідання, рівності у всіх публічних і приватних правах незалежно від конфесії.

Новий король, Стефан Баторій, підтвердив правомочність акту Варшавського сейму, і той увійшов у нову редакцію Литовського Статуту. Це дало можливість деякий час на правовій основі протидіяти наступу католицизму, який поставив собі за мету в об'єднаній державі знищити православні храми і викорінити "руську" віру. Не зважаючи на це, православні громади нової об'єднаної держави Речі Посполитої, не мали намірів міняти релігію своїх батьків. Однак, це тривало недовго.

Навчання Сагайдачного в Острозькій академії припало на ті часи, коли православна церква була в глибокій кризі. Усупереч православній традиції, вищих церковних ієрархів призначав король. Короля наслідували магнати та шляхта. Вони, на підвладних теренах, на свій розсуд призначали духовних пастирів, та розпоряджалися церковним майном, і культовими спорудами православних громад.

Після ухвал Тридентського собору, який, серед іншого, санкціонував діяльність чернечого ордену нового типу на активну роботу серед іновірців, ситуація ще погіршилася. Члени ордену, єзуїти, які поєднували в собі неймовірну побожність і несамовиту войовничість, практично, розв'язали війну проти православ'я. Свою діяльність вони почали під гаслом: "Кожний шляхтич республіки – католик!". В результаті цього, на початок дев'яностих років католицтво прийняли князі Слуцькі, Заславські, Лукомські, Васальські. Їхній приклад наслідували шляхетні роди Кішок, Ходкевичів, Сапег, Глібовичів та багатьох інших.

Супротив засиллю єзуїтів створювалися православні братства. Вони починали виникати ще із середини п'ятнадцятого століття. Перше з них, Львівське братство, було засноване при храмі Успіня Богородиці, в 1483 році. Пізніше такі братства були створені на Волині, Галичині, Київщині. В містах Луцьку, Острозі, Києві, Перемишлі, Рогатині, Тернополі та інших.

Релігійна ситуація Речі Посполитій, різко погіршилась за короля Сигізмунда ІІІ, який сам був ревносним католиком. Православні братства нічого не могли вдіяти проти єзуїтів, яких підтримував король і польська шляхта. Це привело до того, що в десятки разів збільшилося переселення беззахисного руського православного люду в Дике поле. Якщо в середині шістнадцятого сторіччя тут проживало біля п'яти тисяч сімей, то на кінець сторіччя, їх тут проживало понад п'ятдесят тисяч.

Викладачі та учні Острозької академії, теж були членами православного братства. Вони разом зі Львівським та Київськими братствами стали на захист віри батьків. У Львові а потім і в Києві точилися жорстокі дебати між православними братчиками і єзуїтами.

Згадуючи той час, Сагайдачний раптом виразно побачив перед собою перекошене люттю обличчя єзуїта, з яким він вів диспут:

"Ти за кого себе маєш, мудрагелю?! Ти кому свою віру товмачиш, схизматику! Та доки є благословення світити тому сонцю Божому на землю Речі Посполитої, то має бути єдна віра, католицька! І кожен шляхтич буде католиком, либонь, не буде шляхтичем.