Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

Для кращого розуміння пройдіть тест для самоперевірки у розділі 15, щоб визначити, які у вас особисті кордони — пористі, жорсткі чи здорові.

Еріка думала, що мусить бути старанною працівницею, чудо­вою подругою і найкращою матусею, водночас маючи такий вигляд, ніби вона спить по вісім годин щоночі. Вона працювала бухгалтеркою сорок годин на тиждень і сама виховувала двох доньок віком сім і дев’ять років. Коли Еріка була не на роботі, вона возила дітей на гуртки. Старша донька грала у футбол, молодша ходила на танці, і обидві входили до скаутського руху, а до того ж додатково відвідували репетиторів.

Батько дівчат підтримував їх фінансово, але не надто допомагав Еріці з дітьми. Утім, жінка наполегливо прагнула забезпечити донькам найкраще життя.

Її погляди на материнство ґрунтувалися на тому, що інші матусі навколо начебто могли впоратися з усім без жодної допомоги. Тому після коледжу Еріка, не вагаючись, пере­їхала в інше місто на відстані в тисячу триста кілометрів від її сім’ї.

Проте цього року під час напруженого періоду підрахунку податків на роботі Еріка почала втрачати контроль. Вона муси­ла працювати понаднормово та займатися справами навіть уночі, а очікувань стало забагато. Щовечора вона мила посуд і ставила його на місце, але згодом посуд почав накопичуватися в мийці. Раніше жінка завжди прала щодня, а тепер брудна білизна могла лежати в кошику два тижні. Еріка почала відвертати увагу на прокручування стрічки соціальних мереж у смартфоні — і всюди запізнювалася через це. Діти перейшли на фастфуд і заморожені напівфабрикати, адже мати припинила стежити за збалансованістю їхнього харчування. Еріка мимоволі влаштувала страйк.

Якоїсь миті її свідомість наче сказала: «Ну його до біса. Як я можу бути приголомшливо ефективним працівником і матусею водночас?» Вона не могла впоратися з усім, тому майже нічого не робила вдома і фактично не проводила часу з друзями. Коли доньки намагалися поговорити з нею про ці зміни, Еріка заперечувала саме існування проблеми. Після таких розмов вона на декілька днів поверталася до старого високоефективного ритму прибирання, готування їжі та розвезення дітлахів на гуртки. Але їй не вдавалося дотримуватися цього ритму — і вона незмінно втрачала контроль знову і знову.

До початку психотерапії Еріку підштовхнули друзі, які бачили її вигоряння. Але хоча жінка й усвідомлювала, що багато годин сидить у соціальних мережах і стала більш замкненою, вона сумнівалася в тому, що тут дійсно йдеться саме про вигоряння. Врешті-решт, на роботі все було чудово. Утім, Еріка помітила, що на роботі її підтримували та хвалили, та й очікування щодо неї були цілком обґрунтованими. Удома ж вона відчувала, що виконувані завдання, — це невдячна, нескінченна та одноманітна праця. У жінки не було способів заступитися за себе вдома, як на роботі. Не було підтримки, завдяки якій вона могла б висловити роздратування. Вона відчувала, що ніколи не втілить своє прагнення стати чудовою матусею, як вона колись сподівалася.

Еріка мала сформувати реалістичні очікування від своєї ролі матері, що означало створення здорових особистих кордонів.

Коли ми почали працювати з Ерікою, вона розповіла про свої мрії, про те, як втікає, покинувши все напризволяще. Річ не в тім, що жінка не любила своїх дітей. Вочевидь, вона їх любила. Просто вся ця ситуація дуже її виснажувала. Еріка відчувала розчарування через те, що не могла покластися на батька своїх дітей. Її обурювала необхідність просити його заїхати за доньками після школи чи після гуртка. Вона прагнула більш збалансованого життя для своїх дівчат, але відчувала невдоволення через те, що саме вона — єдина людина, відповідальна за це.

Під час сеансів Еріка казала, що ніколи не чула від друзів таких негативних вражень від материнства. Це змушувало її почуватися невдячною. Вона завжди хотіла бути мамою, то чому вона не насолоджується материнством? «Що старші стають мої доньки, то сильніше відчуження я відчуваю, — сказала вона. — Якоїсь миті я усвідомила, що материнство — це назавжди». Отримавши простір, де можна відверто висловитися, Еріка змогла чесно сприйняти відчуття, яких раніше уникала.

На одному сеансі їй сяйнула думка: вона усвідомила, що перенаправляє на доньок гнів на колишнього чоловіка. Цей емоційний прорив дозволив їй потроху зосередитися на домашніх справах. Замість того щоб скаржитися на відсутність допомоги, Еріка запросила хатню робітницю, і та почала приходити до неї декілька разів на місяць. Жінка звернулася по допомогу до друзів, щоб ті інколи залишалися з її дітьми на декілька годин і Еріка мала час на себе. Вона почала доручати деякі справи донькам, щоб не тягнути все на собі. Жінка впоралася з вигорянням, відмовившись від потреби бути найкращою матусею і натомість звертаючись по допомогу, коли це потрібно.

Вигоряння важко подолати, але особисті кордони — найкращі ліки проти нього. Стан вигоряння виникає внаслідок емоційного, психічного чи фізичного виснаження. У багатьох випадках, як у ситуації з Ерікою, воно призводить до постійного розчарування, відмови від зобов’язань, пригнічення і стратегій уникання. За даними однієї статті у «Гарвард Газетт» вигоряння лікарів коштує медичній системі 4,6 мільйона доларів на рік. Через вигоряння лікарі припускаються критичних помилок: неправильно діагностують хвороби, призначають не ті ліки та не приділяють увагу важливим елементам лікування.

Як пишуть Емілі та Амелія Наґоскі у книзі «Вигоряння. Стратегія боротьби з виснаженням удома та на роботі»4, цей стан спричинений стресом, який вони описують як неврологічні та фізіологічні зміни, що відбуваються в тілі, коли людина стикається з певними тригерами.

Вигоряння викликають ситуації, у яких ми:

• не знаємо, коли відмовити;

• не знаємо, як відмовити;