Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

• віддаємо пріоритет іншим, а не собі;

• догоджаємо іншим;

• відчуваємо синдром супергероя («Я з усім впораюся!»);

• маємо нереалістичні очікування;

• не отримуємо вдячності інших за те, що робимо.

Розгляньмо ці причини на прикладі Еріки.

Еріка розуміла, що от-от на роботі почнеться напружений період, але вона жодним чином не підготувалася до того, щоб зменшити навантаження. Натомість жінка хотіла виконувати усі завдання в тому ж темпі, що й зазвичай. У цей найважчий час року вона навіть записала дітей у додатковий гурток, посиливши власну переобтяженість.

Без будь-якої додаткової допомоги Еріка мусила тепер:

• збирати дітей уранці;

• відвозити їх у школу;

• працювати з дев’ятої ранку до п’ятої вечора;

• забирати доньок зі школи;

• везти їх на гуртки;

• готувати вечерю;

• прибирати;

• допомагати дітям з домашніми завданнями;

• вкладати їх спати;

• ще трохи працювати над робочими завданнями;

• готуватися до наступного дня;

• спати п’ять-шість годин на добу.

І наступного дня знову все починати спочатку.

Які особисті кордони тут можна встановити? Більшість батьків хоче забезпечити дітей усім необхідним, але це прагнення не має коштувати батькам психічного здоров’я. Еріка могла б поговорити з батьками інших дітей у своєму кварталі: можливо, вони могли відвозити усю малечу до школи по черзі. Також можна було б зменшити навантаження доньок, обме­живши їхню позашкільну діяльність одним гуртком.

Вимовити слівце «ні» надзвичайно важко, особливо коли ви хочете впоратися з усім. Еріка змушена була навчитися, що виконувати не усі завдання — цілком нормально, і варто привчити доньок не зациклюватися на прагненні впоратися геть з усім.

Які особисті кордони тут можна встановити? Замість того щоб погоджуватися на будь-яку позашкільну діяльність для дітей, Еріка могла б почекати семестр, щоб перевірити, чи дів­чатам усе ще буде цікавим той чи інший гурток. Якщо дати дітям час подумати, вони можуть краще зважити варіанти. Можливість спробувати все не дозволяє малюкам зосередитися на одній справі, у якій вони могли б розвинути свої здібності.

Список справ на день, який склала Еріка, не містив нічого, що дозволило б їй розслабитися та подумати про себе. Робота, хатні справи, діти — ось були пріоритети її дня. А її самої у списку взагалі не було.

Які особисті кордони тут можна встановити? Еріка могла б присвячувати час собі щодня, скажімо, встановивши певний вранішній розпорядок:

• зробити розтяжку для того, щоб краще прокинутися (дві хвилини);

• помедитувати чи просто посидіти в тиші (дві хвилини);

• почитати щось для натхнення (дві хвилини);

• записати думки та згадати щось, за що вона відчуває вдячність (дві-три хвилини);

• промовити позитивну установку або один намір на цей день (одна хвилина).

Повторити цей же список перед сном теж було б корисно. Дотримуючись такого вранішнього та вечірнього розпорядку, Еріка мала б час на те, щоб дбати про себе щодня.

Еріці хотілося догодити багатьом людям: дітям, начальнику, друзям. Вона хотіла бути кращою матір’ю, ніж була її мама. Утім, доки Еріка намагалася догодити всім, їй бракувало енергії на піклування про себе.

Які особисті кордони тут можна встановити? Я запропонувала Еріці запитати себе: «Чому для мене це важливо?» І робити лише найважливіше. Іноді ми займаємося чимось не надто важливим, оскільки нам здається, що така поведінка підкріплює особливий образ «хорошого батька» чи «компетентної людини».

Ніхто не може впоратися геть з усім. Віра в те, що ми з усім впораємося самотужки, може призводити до вигоряння. У разі Еріки проблема була в тому, що вона бачила блоги матусь з розкішними селфі з гарно вдягненими малюками. Довгий час жінка вірила, що цілком можливо упоратися з усіма справами, а потім ще й гарно сервірувати вечерю, і так щодня. Вона не усвідомлювала проблеми звичайних жінок з балансом професійного та особистого життя, хоча сама