Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За сестрою, Андрій Якович Чайковський 📚 - Українською

Читати книгу - "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За сестрою" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 23
Перейти на сторінку:
Скажи, Тихоне, пановi полковниковi, що окуп прийде козаковi Семеновi Непорадному… Тобi, Семене, так краще буде, як возитися з татарином, мов цигановi з ведмедем.

– Воно й правда! – заспокоював себе Семен. Вiн став перелiчувати на пальцях: «воловодитись з ним, годувати, пильнувати»…

– А ще тобi при нагодi голову вiдрiже, – докинув хтось з гурту.

– Ну, прощай, пане ага! – говорить Семен татариновi. – Поклонись гарненько твому батечковi… Ось забув, як його величають, та чорт його бери… вже ти на мене сердься… воєнне, знаєш, дiло, – говорив Семен з повагою, кланяючись татариновi шапкою. – Та ще спасибi, що ти менi, а не кому iншому дiстався.

Усi козаки реготались, аж за боки брались.

– Цей татарин для нас важнiший, як сьогоднiшня перемога, – говорив Недоля пiвголосом до дiда Панаса. – Полковник наказав менi дiстати якогось визначного татарина. Вiд нього гадає полковник дiзнатися дещо про намiри орди…

На те все дивився Павлусь. Вiн перший раз дивився очима на битву з татарами. Вiн побачив те, що дiдусь йому розказував, i це показалося правдою. Тепер татари не видавалися йому такi страшнi, як учора. Козаки сильнiшi. Коли б так було вчора, не вбили б вони дiдуся й маму, не взяли б сестри в полон.

I в нього вступила надiя, що козаки вiдiб'ють ще й тата й сестру… Та коли це буде? Павлусевi бажалось, щоб зараз погнались козаки й розбили татар до решти та освободили полонених.

Про це говорив вiн до Петра.

– Так не можна, братчику, – говорив Петро. – Пан сотник знає, що йому робити, i так буде, як вiн хоче. Потерпiмо до завтра. Онисько казав, що татарський кiш невеликий. Вони навантаженими возами недалеко заїдуть до завтра. Здогонимо…

Павлусь заспокоївся. Вiн прилiг бiля Петра при ватрi i крiпко заснув.

В козацькому обозi стали вогнi пригасати. Усе притихло, хiба вартовi перекликалися.

Козаки посхапувалися, як тiльки на свiт стало заноситися.

Вони помолились i взялися хоронити побитих товаришiв. Яма вже вiдучора була готова.

Позносили козацькi трупи i повкладали рядком.

Кожен прощався з товаришем. Один козак прочитав над трупами молитву i тепер почали складати їх на дно ями так обережно, як мати вкладає скупану дитину в колиску. Голови покривали червоною китайкою. Бiля кожного поклали його зброю, перехрестили i почали мовчки засипати землю. Кожний козак вкинув бодай грудку землi.

Тепер стали засипати землею, обкопуючи її довкруги, поки не висипали чималої могили.

Татар нiхто не хоронив, їх трупи залишили вовкам i гайворонам на жир.

З цеї битви добули козаки чимало користи. У татар знайшли багато червiнцiв, талярiв, пiймали бiльш сотнi добрих коней i забрали татарську зброю.

А Непорадний водився iз своїм татарином, що ледве лазив. Мотуз в'їдався йому в тiло.

Побачив це Недоля.

– Семене, та пусти його до чортової мами. Не маєш кращого дiла, як його пильнувати. На базарi його не продаси, бо ми людьми не торгуємо.

Непорадний розв'язав йому руки:

– Йди собi, куди хочеш!

Татарин кинувся тепер на останки їди i повилизував усi казанки. Вiн був знову веселий, як дитина.

– Я лишився б з вами, – каже татарин до Недолi.

– Про мене, лишайся! А чи приймеш християнську вiру i вiдречешся свого Магомеда?

– Хоч би й зараз! – каже татарин: – Бог один…

– Дайте йому, хлопцi, зброю i коня татарського.

Татарин радiв дуже. Вiн не надiявся такого кiнця i почувався дуже щасливо. Скочив мiж татарськi конi i вiдшукав зараз свого. Обняв його за шию i став пестити. Кiнь пiзнав зараз свого пана.

– А гов, свату, не руш! – кликав Непорадний: – Це моя добича, не дам!

Татарин i не гадав пускати коня. Вiн вискалив зуби i затиснув кулак.

– Згода! – гукнув Недоля: – За цього вiзьми собi два татарськi.

– В похiд! – командував Недоля: – Просто на татарський кiш!

V

Татарськi бранцi, що були в кошi, змiркували зараз, що воно щось робиться, як лиш почули свиставку, а татарва кинулася до коней та зброї i вийшла з коша. Вони догадувалися, що десь недалеко, мабуть, козаки, i в них блисла надiя, що може їх вiдiб'ють. Вони почули татарський бойовий оклик та зараз i побачили, як татари почали звивати свої шатра, запрягати вози й татарськi арби. Татари пороздiлювали бранцiв пiсля того, що вони були вартi. Дiвчат та малих дiтей окремо, жiнок та козакiв теж окремо. Усiх стерегли пильно i не розв'язували їм рук. Гiршу частину добичi вели на мотузках попри конi.

Бiднi бранцi були страх помученi i мали велику спрагу. Коли татари розклалися кошем, кожен бранець прилiг на травi, де стояв. Мiж тими, що йшли пiшки, був i Степан Судак, Павлусiв тато. Без шапки, босий, в однiй свитинi, iз зв'язаними руками.

Вiн прилiг на травi.

Татари кинули їм, як собакам, якоїсь паляницi, i кожен пiшов до шатра. Степан не знав, що сталося з Ганною та Палажкою; не знав, чи вони живi, чи в неволi. Вiн волiв би, щоб їх убили. На згадку про неволю в нього завмирало серце з болю. Така неволя гiрша смерти. А вiн лежав тут безрадний.

Лежачи так, вiн сiпав з усiєї сили мотуза, та тим бiльше затягав вузол. Даремна праця. Степан обернувся боком, вiдтак горi спиною i, нiби то жуючи паляницю, почав зубами розмотувати мотуза. На його радiсть вузол попускав щораз бiльше. Степан оглядався на вартового й розмотував зубами вузол. Вкiнцi почув свої руки свобiдними.

Не рухаючися з землi, вiн вийняв обережно з кишенi ножа i найближчому товаришевi розрiзав мотуза. Нiж пiшов по руках, а вартовий татарин i не догадувався нiчого. Поглянувши на бранцiв, що лежали вкупi, не рухаючись, вiн пiшов далi. Бранцi одначе не рухались, дожидаючи слушного часу. Та в тiй хвилинi пригнало в кiш кiлька татар i стали щось балакати. Вiд того в кошi наче запалило. Татари сiдали на вози i почали рушати з мiсця.

Бранцi посхапувалися i гуртом скочили над берiг рiки в комиш. За ними пiгнало багато й таких, що не вспiли розв'язати рук. Татари бачили це, та не було часу їх ловити. Вони втiкали з тим, що їм лишилося.

Тi, що не вспiли втекти, мусили тепер бiгти, мов собаки, попри татарськi конi, а хто нездужав, тому зараз вiдрубували голову, коли нагайкою не могли його пiдiгнати.

За хвилину лишилось тiльки

1 ... 11 12 13 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За сестрою, Андрій Якович Чайковський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «За сестрою, Андрій Якович Чайковський» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"